"Ти маєш використовувати себе на повну": згадуємо Дарію Альошкіну та її архівне інтерв’ю

Перші витинанки в Україні виробляли на шкірі. Згодом українські жінки навчилися витинати на папері та перетворили це на справжнє мистецтво – кожна завитушка щось символізувала, кожна деталь мала свою функцію. Про магію витинанки "Твоєму місту" розповідала львівська майстриня Дарія Альошкіна.

Фото: Дарія Альошкіна

сьогодні о 14:39

Вчора, 15 серпня, раптово померла відома українська мисткиня Дарія Альошкіна.

Ще у 2015 році "Твоє місто" у рамках спецпроєкту "(Не)пересічні львів’яни" мало розмову із мисткинею про магію витинанки. Публікуємо її ще раз.

Батьки Дарії Альошкіної — скульптори. Дівчина виросла на Вінниччині у багатодітній родині. П’ятеро дітей жили у творчій атмосфері – допомагали батькам довбати камінь, робили витинанки.

Дарія навчалася у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва ім. В.Ю. Шкірбляка на Буковині. Туди дівчина вступила на ткацтво. Вона розповідає, що не дуже хотіла йти в мистецтво і тяжіла до викладання, але з часом їй почало подобатись. Згодом Дарія вступила у Львівську академію мистецтв на магістратуру "монументальна та декоративна скульптура" та заснувала театр тіней "Див".

Після навчання дівчина планувала їхати до Києва. На прощання зі Львовом влаштувала виставку і на ній познайомилась з майбутнім чоловіком – скульптором Гордієм Старухом. Зараз хлопець створює музичні інструменти – ліри. Дівчина каже, що так він поєднав музику та скульптуру. До того ж Гордій грає у гурті "Joryj Kłoc". Сьогодні подружжя має трьох маленьких дітей: Росаву, Вакулу та Енея.

Майстриня розповідає, що своєю роботою намагається популяризувати мистецтво витинанки, яке в Україні зникає.

"Це достатньо швидкий вид мистецтва, але дуже лаконічний та символічний. Зараз його треба рятувати, бо зовсім зникне. Я знаю, що на Поділлі у ХХ столітті був цілий осередок митців. Кожного року там проходять симпозіуми по витинанці. На Львівщині ж завжди більше займались писанкарством", – каже Дарія.

Це мистецтво зародилося в Китаї. Перші витинанки в Україні пов’язані з трипільською культурою, їх робили на шкірі. Після того, як з’явився папір, але ще не було ножиць, стали популярними вириванки. Згодом візерунки почали вирізати ножицями, якими стригли овець. Цими здоровенними інструментами жінки примудрялися виробляти неймовірний ажур. На Гуцульщині, наприклад, витинали на сердаках (ред. сердака - це старовинний український короткий верхній одяг, з домотканого валяного сукна, прямоспинного крою, оздоблений вовняними кольоровими, або в тон сукна шнурами).

"Раніше жінки прикрашали витинанками свою оселю на вікнах, задвірках, фіранках. Вважалося, що чим ажурніша витинанка, тим краще вона відсіює зло. Наприклад, іде людина, дивиться на твоє вікно та посилає свою енергетику. Відповідно, якщо там висить витинанка, то хата поглинає тільки добро. Ажур – це решето для добра та зла, потужний оберег для оселі", – розповідає майстриня.

У різних країнах є свої традиції витинання. В Україні – це рослинні символи: квіти, листочки зелених, червоних кольорів. В Білорусі часто роблять чорні витинанки на білому тлі.

"Особисто я завжди акцентую увагу на чоловічих та жіночих образах. Вирізаючи жінку, а в середині зображую обличчя чоловіка. Я за те, щоб була гармонія двох. Ці символи закладені в мені. Я ніколи не задумуюсь – от сюди впишу ромб, а сюди – трикутник чи крапочку. Це відбувається підсвідомо", — каже Дарія.

Майже в усіх роботах дівчини є спіраль життя:

"Ця завитушка для мене означає рух. У мене така теза життя – ти маєш діяти, навіть якщо у тебе не дуже щось виходить. Той завиток символізує власний розвиток. Ти маєш використовувати себе на повну".

Дарія принципова у питанні складання витинанки. Багато майстринь вирізають вже на відкритому аркуші, а дівчина його складає навпіл. Вона вважає розкладання готової витинанки своєрідним ритуалом, бо ти до кінця не знаєш, що вийшло.

Старша дочка Росава у свої 6 років малює по 50 малюнків в день. Їй подобається це, бо мама не лізе в її світ. Дарія працює над новою витинанкою, а донька сідає поруч та робить своє. Дарія вважає, що у вихованні дитини важливо показувати приклад і не нав’язувати свої ідеї. Донька цим займається, бо її не примушують.