У Львові поруч із Державним прапором України підняли особливий стяг — Прапор Надії, всеукраїнський символ підтримки та пам’яті про військовополонених, зниклих безвісти та тих, хто у російському полоні. Про це повідомили у пресслужбі ЛМР.
Державний прапор України та Прапор Надії підняли Матвій — син військового Романа, який зник безвісти торік, Максим — син військовополоненого, бійця 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України Андрія та прикордонниця, яка була у російському полоні — Еліна Мединіна.
13-річний Матвій, син військового Романа, який зник безвісти 16 жовтня 2025 року. Уже десять місяців родина шукає будь-яку звістку про батька та бореться за його повернення додому. Попри свій юний вік, Матвій є великою підтримкою для мами. З раннього дитинства хлопець має дві великі мрії — стати священником і професійним футболістом. Саме батько вперше привів його на футбольне поле, коли Матвієві було лише три роки.
Сьогодні Матвій піднімав Прапор Надії не лише за свого тата Романа, а й за кожного захисника і кожну захисницю, на яких удома чекають рідні.
Прапор Надії також підняла Еліна Мединіна, прикордонниця, військова лікарка, захисниця Маріуполя та медикиня "Азовсталі", яка сама пережила російський полон.
На початку повномасштабного вторгнення вона очолювала службу охорони здоров’я Донецького прикордонного загону та виконувала завдання в оточеному Маріуполі. Згодом опинилася на території заводу "Азовсталь", де в складних умовах надавала медичну допомогу пораненим військовослужбовцям і цивільним.
21 травня 2022 року Еліна потрапила в російський полон. Сьогодні вона очолює сектор охорони здоров’я Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Прапор Надії Еліна піднімала за своїх побратимів і посестер, а також за всіх, хто досі перебуває у російському полоні або вважається зниклим безвісти.
Ще одним учасником підняття Прапора Надії став Максим, син військовополоненого, бійця 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України Андрія. Після окупації рідного міста у 2014 році родина Максима переїхала до Маріуполя. Там його батько працював на комбінаті "Азовсталь". З початком повномасштабної війни долучився до оборони Маріуполя у складі окремого загону спеціального призначення "Азов". Наприкінці травня 2022 року разом із побратимами він вийшов у полон. Під час теракту в колонії в Оленівці 29 липня отримав важкі поранення і досі перебуває в російській неволі.
До слова, ініціативу підняття Прапора Надії започаткували в Україні у 2025 році. Її мета — вшанувати пам’ять про українських військовополонених і зниклих безвісти під час російсько-української війни та нагадувати суспільству про тих, хто досі не повернувся додому.
