У селі Нова Скварява, що біля Жовкви, через суд змушують чиновників офіційно оформити власника для палацу 1708 року. Старовинна будівля роками залишалася юридично "нічиєю", хоча в її стінах працювала "Укрпошта", повідомили у Львівській обласній прокуратурі.
Унаслідок реформи децентралізації старовинну будівлю передали на баланс Жовківської міської ради, відтак юридичні підстави для оформлення права власності виникли ще у 2020 році. Окрім цього, наказом Міністерства культури з 2025 року споруду внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Попри це, станом на травень цього року відомості про комунальну власність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно так і не з’явилися.
Виявлена бездіяльність міськради стала підставою для втручання прокурорів. Суд погодився з їхніми доводами та визнав тривалу відсутність дій з боку чиновників протиправною.
Офіційна державна реєстрація є критично важливою, адже саме вона створює правовий механізм захисту унікальної споруди та юридично зобов'язає громаду дбати про збереження й безпечну експлуатацію об'єкта. Після набрання рішенням законної сили прокуратура контролюватиме його виконання.
Історія палацу: від вірменських купців до радянського колгоспу
За даними досліджень, оприлюднених у збірнику "Жовква крізь століття", наприкінці XVIII століття село Нову Скваряву придбав рід Болоз-Антоневичів зі Станиславова. Ця родина походила від вірменських купців і у 1789 році отримала шляхетство та власний герб від імператора Йосифа II.
У 1807 році львівський адвокат Йозеф Болоз-Антоневич збудував на місці давнього оборонного двору новий палац у стилі класицизму. Навколо споруди заклали парк із квітником та модриновою алеєю, а вже у 1880-х роках до маєтку провели деревʼяний водогін.
Історія садиби сповнена і благодійними сторінками: один із її власників, поет та священник Кароль Антоневич-Болоз, переживши трагедію втрати п’яти дітей, відкрив у своєму маєтку початкову школу та шпиталь для селян. Після смерті дружини у 1839 році він склав обітниці та став ченцем ордену єзуїтів.
Остання власниця маєтку Юлія Семенська (із Жарських) успела передати досліднику Роману Афтаназі архівні фотографії інтер'єрів та хронологію родини. Завдяки цьому збереглися відомості про первинний вигляд садиби, адже її майно розграбували ще під час Першої світової війни.
З архівів відомо, що будівля мала дах із керамічної черепиці, білокам’яні сходи та масивні пивниці з мурованими склепіннями й колонами. Усередині розташовувалися мармуровий камін, рококове дзеркало в позолоченій рамі, ажурні світильники, спальні алькови та бальна залу з виходом на терасу. Стіни прикрашали розписи з рослинними мотивами, а обігрівалася будівля круглою кахлевою піччю, виготовленою на фабриці в сусідньому селі Глинсько.
Нівелювання історичної цінності споруди розпочалося у 1945 році, коли маєток віддали місцевому колгоспу. Радянська влада капітально перебудувала палац, заблокувавши давній простір залізобетонним перекриттям, через що всі декоративні елементи залишилися лише на старих знімках. У наступні десятиліття в стінах пам'ятки по черзі діяли контора колгоспу, сільська рада, бібліотека, а останніми роками приміщення використовувало відділення "Укрпошти".
Читайте також: Її вважали втраченою: у центрі Львова відновили унікальну мозаїку 1960-х
Нагадаємо, раніше журналісти "Твого міста" звертали увагу на занедбаний стан інших пам'яток регіону — зокрема Старосільського замку та Палацу архієпископів в Оброшиному, які також потребують юридичного захисту та фінансування для збереження.
