Погодьтеся, сучасні вологі, засмічені, обвиті павутиною та неприємними запахами підвальні приміщення багатоповерхівок не особливо заслуговують, щоби про них писати. Але щось іншого з підвалами-підземеллями старожилами. Не до всіх із них є відкритий доступ, але усі їх варто дослідити, описати і про них дбати. Журналістка часопису «Патріярхат» Ліда Мідик – про заглиблення – пряме і переносне - у підземелля храму святого Архистратига Михаїла.

Не питайте, як я туди потрапила (об’єкт ж не туристичний), але отримала гарну поживу для своєї фантазії та спогадів, бо спробувала знаходити асоціації та причини яскравих емоцій від здивування побаченим.

Підземелля храму святого Архистратига Михаїла у першій половині XVIІ століття збудували монахи римо-католицького ордену кармелітів босих. Спершу ця святиня була присвячена біблійній події Відвідин Пресвятою Дівою Марією праведної Єлизавети і, як вже було згадано, належала кармелітам босим. Проте, впродовж своєї історії храм і монастир кілька разів змінював власників, був добудовуваний, частково руйнований під час нападів на місто та знову відбудовуваний. Можливо, в наступні століття будуть схожі серйозні пертурбації, але навряд чи сильно зміниться та частина монастирського комплексу, яка найстарша і під землею.

Читайте також: Львів затоплює і що з цим робити?

Кому цікаві тепер чи будуть цікаві колись сучасні фундаменти та підвали? Хіба безхатькам. По-іншому з підвалами, яким по триста-чотириста чи й більше років. Це приміщення, які не лише дихають містикою легенд, а є цілком функціональною і естетичною складовою усієї цілості споруди. Підземелля – це початок, підвалина (погодьтеся, як благородно і змістовно звучить у порівнянні зі словом підвал), наріжний камінь з якого все починається і, у випадку храму архистратига Михаїла, зважаючи на далеко не схематичне виконання, архітектор підійшов до проєктування фундаменту-підземелля не лише практично, а й якось ніби творчо – таке вже воно симпатичне.

Однозначно, чимало старих львівських і, звісно, не львівських, храмів чи кам’яниць також мають чудові підземелля і всі вони дещо різняться між собою розмірами, формою, матеріалом з якого зведені. Скажімо, підземелля Гарнізонного храму та храму Преображення Господнього викладені переважно цеглою (де-не-де камінь) і це створює атмосферу певної елегантності, тонкі цеглини, укладені «ялиночками» чи рядочками, як вогонь – на них можна дивитися вічно, вони творять заспокійливу атмосферу.

А от підземелля храму Архистратига Михаїла повністю виконані з великих, світлих, переважно прямокутної форми, тому добре припасованих до себе, кам’яних брил, які наповнюють простір строгістю і впорядкованістю. І якщо інші храмові катакомби – це мережа просторих низьких склепінчастих кімнат поєднаних переходами, то тут маємо справу з вузькими довгими коридорами, які зв’язують між собою численні невеличкі кімнати-ніші розміром орієнтовно три на чотири метри, а також кілька доволі просторих приміщень. Правдивий кам’яний лабіринт з красивими півкруглими стелями (цікаво, що стелі ніш, коридорчиків і кімнат – різної висоти), стіни якого зовнішнім кільцем утримують стіни храму, а внутрішнім, меншим – є опорою восьми колон, які ділять святиню на три нефи – символ трьох осіб Пресвятої Трійці.

У далеких 30 роках XVII століття, фундаторами цього храму і монастиря стали магнати Олександр Заславський та Олександр Куропатва. Заславських пожертвував на храм чималу суму грошей, а Куропатва, оскільки володів селом Знесіння (тепер це частина Львова), в якому була каменярня – забезпечив монахів цим матеріалом.

Одного разу роздумувала над тим, що для мене майстерність і спосіб мислення будівельників є чимось просто незбагненним. Я не уявляю, як можна збудувати будинок, а тим більше – церкву. Для мене це – непосильне завдання. Саме через таку думки, подорож підземеллям храму Михаїла спровокувала миттєву калькуляцію: «Боже, скільки ж то роботи, скільки ж того каміння!» А каміння дійсно багато, дуже багато. Вистачило б, мабуть, на ще одну чималих розмірів будівлю! Ці камені, укладені в довші чи коротші підземні коридори-стіни-розгалуження, асоціюються з корінням дерев, які надійно утримують всю надземну частину. Вони багатофункціональні, бо є не тільки фундаментом, захистом від вологи і повітряною «подушкою», яка утеплює підлогу над собою, а й катакомбами-криптами – підземними кладовищами. У випадку з архикатедральним собором святого Юра, воно так є і до сьогодні, в крипті спочивають і князі та знатні русичі, і митрополити та священники.

Початково, підземелля кармелітського храму також відігравало роль цвинтаря, тут були поховані фундатори, меценати монастиря і, звісно, самі монахи. Проте згодом (1825), коли з санітарних міркувань львівські цвинтарі наказано було перенести подалі від міста, останки з кармелітського підземелля перезахоронили на Личаківському кладовищі.

Читайте також: Війна з пилом або Як німцям вдалося витіснити його зі свого життя

Не відомо, чи після цього підземелля храму використовувалося для зберігання продуктів або інших речей. Можливо, проте навряд чи знайдемо відповідь на це питання. У 1945 році кармеліти, виїжджаючи до Польщі, забрали й усе своє майно. Коли у 1990 році храм та монастир перейшли у власність греко-католицького монастиря студійського уставу, короткий протокол дослідження й огляду підземель не дав цікавих інформацій, попередні власники практично «замели за собою сліди».

Нові ж поставилися до «коріння» свого храму – підземелля – відповідально і по-господарськи: дослідили, описали, відреставрували. Розуміючи, що таких підземель у Львові ще десятки, а може й сотні, хочеться сподіватися, що й вони доглянуті та виконуватимуть свою функцію «титанів-атлантів» ще бодай стільки ж, скільки вже виконали.

Фото: Ліда Мідик та Фотографії старого Львова

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.