В українській армії служить близько 30 тисяч жінок. У Львові проживає одна із трьох найбільших груп ветеранок російсько-української війни в Україні. Ветеранка і голова Львівського підрозділу жіночого ветеранського руху Вероніка Арістова розповідає, чому жінкам важче адаптуватись до мирного життя, і як кожен з нас може допомогти їм у цьому.

Сьогодні українці відзначають День захисника і захисниці. Для нас це не так свято, як день пам’яті про тих, кого немає, день шани тим, хто стоїть на передовій, і день зустрічі з побратимами і посестрами.

За офіційними даними, у Львові є 194 ветеранки. Неофіційно – їх значно більше, адже не всі живуть за місцем реєстрації. За дослідженням жіночого ветеранського руху, найбільше ветеранок є у Дніпропетровській та Київській областях і у Львові. На щастя, загиблих від російського окупанта жінок у Львові немає, але, на жаль, є ті, хто загинув вже після повернення з війни унаслідок хвороби.

Читайте також: Це не колишнє 23 "февраля" або Кого слід вітати у День захисника

Найчастіше ветеранки постають перед труднощами із психоемоційною адаптацією до цивільного життя, стикаються з вертебрологічними та неврологічними проблемами, а також – з гінекологічними та ендокринологічними.

За нашими дослідженнями, після повернення з війни жінкам важче, ніж чоловікам, адаптуватись, адже вони більш емоційні. На війні їхній емоційний стан часто переростає в ендокринологічні проблеми – кожна третя ветеранка має порушення гормонального фону. Жінки стресують, мало сплять через невнормований графік, що відображається на стані здоров’я.

У Львові їм допомагає впоратись, серед інших, жіночий ветеранський хаб «Рехаб». Тут надають послуги психологів, допомагають з лікуванням і навчанням. Львів, на мою думку, подає гарний приклад іншим містам у тому, як дбати про ветеранок.

Але є ще одна проблема, з якою стикаються жінки, які повернулись з війни. Ми почали роботу з ветеранками на Львівщині і побачили, що близько 40% із них не хочуть іти на контакт. Це викликане тим, що після повернення до цивільного життя, багатьох із них люди не сприймають, мають образи на ветеранок і часто негативно до них ставляться. Показовий приклад – історії про приниження в маршрутках. Коли ми запрошуємо ветеранок на зустрічі, вони переживають, що знову стикнуться з тими ж проблемами. На щастя, ті, хто приходить, бачать, що всі мають спільні проблеми, що вони – не одні. Це дає надію на те, що більше ветеранок стануть активнішими.

Про ветеранок і про захисниць стали більше говорити, коли в Україні на посадах побільшало жінок. І ми у жіночому ветеранському русі радіємо, що близько 25 наших членкинь з усієї України ідуть на вибори від різних політичних сил. В Америці, наприклад, біля кожного конгресмена є ветеран, який радить, що і як краще зробити. На мою думку, нашим депутатам потрібно переймати цей досвід і мати контакт з такою людиною, адже лишень тоді вони знатимуть про справжні потреби ветеранів і, тим більше, ветеранок.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.