У Львові на площі Євгена Маланюка планують встановити алегоричну скульптуру композитору Францу Ксаверу Моцарту з нагоди 230-річчя від дня його народження. Виконком ЛМР ухвалив відповідне рішення 29 квітня. Утім, ескіз пам’ятника викликав бурхливу дискусію в соцмережах. Своїми думками про скульптуру ділиться і доктор мистецтвознавства, член міжнародної асоціації критиків мистецтва АІСА Орест Голубець.

Думки з приводу встановлення пам'ятника Францу Ксаверу Моцарту. Перша реакція – емоційна.

Ідея встановлення такого пам'ятника Францу Ксаверу Моцарту на площі Євгена Маланюка у Львові – не просто негативне явище, а культурологічна катастрофа, насамперед у головах тих, хто підтримує і голосує за цю пропозицію, а крім того – відверта зневага до історичного середовища старого міста. Я розумію сенс прислів'я «дарованому коневі в зуби не заглядають», але варто хоча би подивитися, чи «кінь» взагалі подібний до «коня». При спогляданні пам'ятника, затвердженого на виконавчому комітеті Львівської міської ради, виникає питання: що це – чи колективне невігластво в нас, чи в тих, хто приймає подібні рішення.

Читайте також: Не плутати з батьком. Що ви знаєте про львівського Моцарта

Друга реакція – ситуативна.

Цілком погоджуюся зі словами Олесі Домарацької, висловленими у процесі обговорення затвердженого пам'ятника: «Він не подібний на тих статичних "істуканів", яких ставлять у наших містах». Мабуть, тут криється головна причина. Пострадянщина в українських пам'ятниках ніяк не може завершитися. І лише в цьому сенсі фігуру Франца Ксавера Моцарта можна було б сприймати з певних позитивних позицій – як своєрідний, стихійний, але закономірний протест проти пострадянських традицій, пройнятих надуманим пафосом та гігантоманією.

Третя реакція – професійна.

Працюючи над своєю книгою «Магія третього виміру: скульптурна пластика кінця ХІХ – початку ХХІ стоілття», я ознайомився з багатьма тривимірними творами часів модернізму і постмодернізму, від геніального Родена до скандальних Джефа Кунса і Дем'єна Херста. Очевидно, що сучасне мистецтво може бути провокативним, в тому числі й у публічному просторі, однак всяка провокація все ж повинна мати межі здорового глузду. Не заперечую, що в постмодерному мистецькому середовищі, де «все може бути мистецтвом», такий пам'ятник Францу Ксаверу Моцарту здатний існувати як виставковий твір. Проте він не може бути публічним, щоденно доступним у міському середовищі, де його сприйматимуть не лише представники «елітарного» творчого середовища, але й широка громадськість (її реакцію, до речі, легко прогнозувати).

Читайте також: Львівський квест, або Де у місті знайти святого Юрія Змієборця

Судячи з обмеженого фотоматеріалу, пам'ятник планують встановити без постаменту. В цьому випадку не важко передбачити те, як будуть його «декорувати» народні «умільці» (особливо нижню золотисту частину, що нагадує оголене тіло).

Варіант розміщення скульптури на площі. Зображення з презентації проєкту

Безумовно, можна і потрібно вводити в середовище нашого міста пам'ятники нового покоління, створені не за домінантним принципом міметичної достовірності та пострадянської «величі», а за принципом інтелектуальної асоціативно-емоційної глибини та людської співрозмірності. Не можна лише зопалу кидатися з однієї крайності в іншу, приймати непрофесійні рішення, здатні викликати ефект очевидного обурення і закономірного протесту.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.