Свято Миколая… Здавалось би, коли ще, як не зараз, робити подарунки. Зокрема й тим, хто залишився без батьківського тепла. Окремі люди, або й цілі компанії, гуртуються, купують іграшки та смаколики, і масово їдуть відвідувати інтернати. Та мало хто здогадується – така допомога – зовсім не те, що потрібно дітям. І часто вона травмує.

Колись я і сама мешкала в інтернаті та добре пам’ятаю ті відчуття. Люди приїздять до інтернатів у бажанні допомогти та пожаліти раз на рік, роздають свої номери. А потім перестають виходити на зв'язок, бо просто виявляється, що вони не готові спілкуватись на постійній основі. Так з’являється відчуття покинутості. Окрім цього, часто-густо візити благодійників, особливо якщо це представники влади чи бізнесу, супроводжуються концертами, які «з подачі» адміністрації влаштовують діти. Хтось із них з радістю виступає, для когось – це стрес. Не усі люблять увагу незнайомих людей.

Читайте також: Станьте Миколаєм для дітей, стареньких та потребуючих

Гіршим може бути хіба процес фотографування: люди не розуміють, що таке екологічне волонтерство. Я досі пам’ятаю, як мені не подобалось, що завжди біля нас фотографуються, наче вони такі класні, а ми себе почували, як якісь мавпочки. Зрештою, таке паломництво інтернатами є небезпечним не лише для дитячої психіки, адже масове зносіння подарунків – це ще й історія про виховання споживацтва, де дитина думає, що їй всі щось «повинні».

Найкраще – робити акцент на розвитку. Наприклад, можна придбати якісь доповнюючі курси. Це класна соціалізація. Також можна вкластися у здоров’я цієї дитини – у багатьох хлопців і дівчат в інтернатах погані зуби. Зрештою, великою проблемою є й фінансова грамотність дітей. Кожна людина, яка хоче допомагати, мала би пройти курси наставництва, аби розуміти усі процеси, та після цього обрати собі якусь одну дитину, якою буде займатися.

Якщо ж бажання займатись однією дитиною немає чи не вистачає часу, і вже так сильно хочеться поїхати до інтернату, то можна поїхати з якимось інтерактивом. Не щоби діти, зокрема із з комплексними порушеннями розвитку, для вас співали за цукерки, які їм, насправді, й не потрібні, а щоби ви їх побавили – аніматорами, майстер-класами. І робили це не один раз на якесь свято, а постійно. Таке от, насправді, класно.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.