Традиційним часом зустрічання Нового року є ніч з 13 на 14 січня, так званий Старий Новий рік. Саме тоді водили Маланку та Козу. Це звичай, який полягає у переодяганні хлопців на дівчину – Маланку, чи то на Козу, які є уособленням родючості. Що означають ці традиції, розповідає кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України Леся Горошко-Погорецька.

Читайте також: Що символізує дідух і чому його після свят виносять з хати

У Старий Новий рік дівчата ходять щедрувати, а хлопці – Меланкувати. Дівчата не щедрують на Старий Новий рік, а лише 13 січня, бо 14 відбувався так званий полазник – по хатах ходять лише чоловіки.

Є два терміни: «Меланка» (меланкувати) та «Маланка» (маланкувати). Перший термін поширеніший на Сході України, другий – на Заході. Знову ж таки, Коза і Маланка – це також схожі святкування приурочені до Старого Нового року за різними обрядями. Вони просто відбуваються або напередодні, або на самий Старий Новий рік. Просто в Україні ареали побутування різних традицій часом накладаються.

Сьогодні й діти можуть ходити у Маланку, бо все спрощується. Маланка притаманна практично всім теренам України, подекуди вона побутує паралельно із Козою. Деінде обряди водити Козу та водити Меланку можуть побутувати окремо. Є традиційний набір учасників: Василь, Меланка, дід, циган, поліцейський, часто є представники політичної еліти різних часів.

Маланка та Василь – два хлопці, тільки один із них перевдягенений. Вони є парою. У такому гермафродитному образі Маланки втілюється ідея, що в одній особі є чоловіче і жіноче начало. Оскільки дійство відбувається на Новий рік, то дуже важливим є парування, щоб було продовження роду та щоби народжувалися діти.

Особливістю маланкарів, на відміну від колядників, які бажають добробуту, є типова антиповедінка. Учасники дійства роблять все з точністю до навпаки. Для них характерна гротескна поведінка, яка суперечить всім нормам, які тільки існують.

Коли Маланка приходить до хати, то її зазвичай хвалять, що вона дуже хороша господиня, вона ж починає білити припічок сажею, чіплятися до всіх, хто є в хаті, та робити всілякі збитки. Хаос, який передує Новому року, досягає свого апогею. У Новий рік все начебто упорядковується, а Хаос переходить в Теос та Космос на весь подальший рік.

Звичаї Маланки побутують й сьогодні і це живе явище – десь більшою мірою, десь меншою, але традиція усталена. До сьогоднішнього дня Маланка побутує на Західних теренах України – в Карпатах та Поліссі. У Чернівецькій області донині влаштовують фестивалі Маланок. Дещо змінюється тільки форма. Подекуди на Покутті, зокрема у селі Белелуя на Снятинщині, наприклад, ще й переодягаються у ведмедів.

Маланка зазвичай зачіпається та заграє до дівчат, бо ж Маланка – парубоче дійство. Хлопці у селах не пропускали жодної оселі, де є дівчата. У Маланковому обряді є важлива деталь. Співається, що Маланка щось прала і фартух замочила. Тут є відсилання до еротичної сфери, бо фартух зазвичай закриває ту інтимну частину тіла, а всілякі намочування, зокрема, означають статевий акт. Тому Маланка, крім всього іншого, мала б бути ще й розпусною.

У традиційній культурі і колядники, і маланкарі вважаються втіленням пращурів. Прийнято вважати, що вони є дотичними до потойбічного світу. Відповідно, їх потрібно звільнити, омити у місцевій річці після потойбіччя, бо вважають, що вони можуть перебрати якісь його ознаки і це може зашкодити живим учасникам дійства. Це явище було значно ширше і Маланку «купали» повсюди, не тільки на Буковині, а й у багатьох українських селах вздовж Дністра. В деяких українських селах в Молдові связеник він міг на Йордана омити Маланку свяченою водою біля церкви. Досі на Галицькій Гуцульщині є згадки, що колись Маланку купали.

У нас зараз обряди спрощені, бо їх дуже багато: очищення і вогнем, і водою, і певні бойовища та змагання. Громади, крім всього іншого, ще й у спосіб дійства сперечалися між собою і доводили, чия громада краща.

Коза – це теж переодягнений хлопець. Цей звичай побутує у спосіб, що коли учасники дійства приходять до хати, то традиційно починають так само вихваляти Козу, яка вона молода, файна і хороша. Тим часом, вона бігає та скаче по хаті. Суть в тому, що Коза – це теж образ плодючості. Традиційно кажуть, що там, «де коза рогом, там жито стогом», там, «де вона туп-туп – там жита сім куп».

Учасники можуть торгуватися, продавати її, видивлятися, чи вона молочна, чи ні. Цікаво, що в процесі обрядового дійства або козу вбивають, або вона падає і помирає. Це алюзія до того, що старий рік відходить, а приходить новий. Коза гине, але потім її починають «воскрешати». Приходить лікар, чи медсестра та «рятує» її у якийсь спосіб. Знову ж таки, впорядковується хаос, що все має бути добре.

Записав Роман Ламанський

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.