Українці почали відчувати певне пригнічення від війни. Валерій Пекар – публіцист, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, радить не розгойдувати емоційну гойдалку, а триматися за свої щоденні справи, створюючи маленькі чи великі плюси – це триматиме вас на плаву і цілу країну.

Читайте також: «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ

Я нічого не пишу про війну, бо я не військовий експерт і не маю доступу до ексклюзивної інформації (а якщо мав би, то навряд чи розповів). Я би міг назвати себе експертом зі стратегії (як автор пари книжок), але, по-перше, це було би надто самовпевнено, а по-друге, зараз стратегія у нас одна і дуже проста – вистояти.

У своїй стрічці я бачу пригнічений емоційний стан сотень людей. Думаю, решта мільйони виглядають не краще. Причин дві. Перша – це емоційні гойдалки, відомі ще з Майдану. За періодом надмірної ейфорії завжди йде період важкої депресії. Очікування не справдилися, ми не дійшли до Москви, путін не помер, джедаї не пригнали Зірку Смерті, росіяни не закінчилися, так само, як і їхні танки. Причина друга – відчуття безсилля. Більшість із нас єднає відчуття, що ми не можемо нічим допомогти, що ми робимо замало.

Читайте також: Війна в Україні може тривати до кінця року, – розвідка Міноборони

Про перехід до марафону я написав 22 березня, два місяці тому. Сказати легше, ніж зробити. Якщо ви картаєте себе за те, що не перейшли ще на марафонський режим, – ви не одні такі. Тому ось вам перше правило: якщо сьогодні ви не з'їхали з глузду – ви вже допомогли своїй країні. Навіть нуль краще мінусу, а маленький плюс і поготів.

Якщо на додачу до того, що ви сьогодні не з'їхали з глузду, ви ще протягом дня зробили бодай одну хорошу річ – комусь допомогли особисто, зробили внесок на армію, підняли комусь настрій, просто створили на роботі якусь цінність руками та/або головою, присвятили 10 хвилин інформаційній боротьбі з РФ чи поширенню українських сенсів на Заході – це вже плюс. Кожен маленький плюс є внеском до перемоги. Нічого страшного, якщо він маленький (може, то лише у ваших очах, а насправді ви комусь врятували життя), бо навіть невеличкий мінус гірше за невеличкий плюс. Ваш мінус хтось муситиме покривати своїм плюсом, і комусь іншому не вистачить. Будьмо плюсами, а не мінусами.

Читайте також: «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців

Одна з вимог марафону – емоційна стабільність протягом усієї траси. Для того треба триматися за свої щоденні справи, створюючи маленькі чи великі плюси – це тримає на плаву вас, інших і цілу країну. Не розгойдуйте емоційну гойдалку. Не кидайтеся з ейфорії у паніку й назад. Не переїдайте інформаційного заспокійливого чи інформаційного збуджувального -- зупинити скажену гойдалку потім буде важко, може знадобитися фахова допомога. Пам'ятайте: ви мусите спершу врятувати себе, потім інших, потім країну, потім весь світ. У такому порядку, не навпаки.

Дихайте й дивіться на небо. Вже скоро літо, як не дивно. 116-й теплий день довгого лютого 2022 року.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.