Коли хтось із моїх викладачів на першому курсі сформулював цю думку, вона мене вразила: для людей рівність є важливішою за права і за свободу; люди легше переживають обмеження прав і благ для всіх, ніж нерівномірне розподілення прав і благ.

Читайте також: Я кажу подругам з дітьми, щоб не повертались, а сама чуюсь винною, що залишаюсь тут

Це може набирати різних форм. Мені чомусь пригадується епізод з роману Івана Багряного «Сад Гетсиманський», коли головний герой повертається після чергового брутального НКВС допиту в камеру, і його співкамерники тихо сподіваються, що він – «розколовся», бо ж вони всі вже теж «розкололися» до того. Вони не хочуть його героїзму та стійкості, бо це створює нерівність між ними і головним героєм. Краще, коли здалися всі.

Ну, це – з того, що крутиться в мене в пам’яті. Але загалом – та цілі революції бродили на цій заквасці, цілі держави і режими творилися на цій людській фіксації. Держави-покручі і режими-людожери. Як от срср.

До чого тут ота заздрість за світло?

До того, що на ґрунті цієї заздрості деякі персонажі вже декларують готовність виходити на протести, перекривати дороги, хитати. Звинувачувати всіх навколо. Навіть вимагати, щоб в сусіда світло теж вимкнули. Бо в нього у вікні світло горить, коли в мене – темно.

Тобто ці декларують готовність робити саме те, чого так хоче росія. Реалізовувати російський план і сприяти російській перемозі. В кінцевому результаті – втратити свої права та свободи.

Читайте також: Що обов'язково треба мати вдома на випадок знеструмлення

Бо в сусідньому будинку є світло. А так не має бути, якщо у мене світла нема.

Я дуже сподіваюсь, що в нашій історії цей людський баг не візьме гору. Бо інакше це буде одним із найбільш трагічних і, мабуть, взагалі найбільш ідіотським випадком, коли тупе прагнення рівності вбило свободу.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.