Тиждень до Великодня краще не називати Страсним. Насправді у наших літургійних книгах цей тиждень є Великим, адже майже всі дні тижня називають великими. Там акцент не лише на страсті, а й на те, що ці страсті для нас зробили, – величну справу, оскільки ми отримали спасіння. Тож мусимо зламати цю давню традицію називати цей тиждень Страсним.

Великий тиждень насправді почався ще з минулого тижня, а саме з Лазаревої суботи. В п’ятницю ввечері ми вже починаємо молитися вечірні тексти, які готують нас до страстей. Великий тиждень обрамлюють два воскресіння: воскресіння Лазаря і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Якраз між ними пролягає тиждень роздумів і богослужінь, які передають нам безліч різних ідей, які насамперед стосуються кожного з нас.

Починаємо з Лазаревої суботи і славного Входу Господнього в Єрусалим. Це святкування нашої демократичної системи. З одного боку, ми прославляємо Ісуса, а вже за кілька днів будемо робити зовсім інше. Це показує мінливість нашої людської природи, а також те, що не можна бути поверховими. Мусимо бути глибинними, пізнавати речі, не піддаватися на різні провокації та не запалюватися надто швидко, щоби потім не розчаровуватись. Ось у цьому й полягає сенс неділі святкування славного Входу Господнього в Єрусалим.

Далі йдуть чотири звичайні дні Великого тижня, які мало чим відрізняються від інших днів Великого посту. Навіть богослужіння там більш-менш подібні. Є вечірня літургія Напередосвячених дарів та вранішня, присвячена різним темам. У Великий понеділок це притча про десять дів; у вівторок – притча про смоківницю; в середу згадуємо про жінку, яка намастила ноги Ісуса Христа миром; у четвер наближаємося до святкування Тайної вечері та Христового відкриття себе перед учнями як того, тілом якого ми будемо живитися аж до Його другого приходу.

Відтак є Тридіум пасхальний (Пасхальне Тридення): Велика п’ятниця, Велика субота і неділя – Воскресіння. В ці дні звершують особливі богослужіння. Все починається в четвер увечері з літургії святого Василія Великого, яка вже є п’ятничною літургією, і згадуємо встановлення Ісусом Христом Тайної вечері. До цього богослужіння в катедральних храмах долучається чин омивання ніг, освячення антимінсів і мироваріння. Внаслідок цього з’являється миро і нові антимінси для служіння. Тобто все це пов’язане з євхаристійним служінням. Далі маємо ранішню літургію Страстей Господніх – величне богослужіння, на якому читають дванадцять Страсних Євангелій від чотирьох євангелистів, оповіді про страждання і розп’яття Ісуса Христа аж до покладення Його до гробу. Відтак звершують богослужіння так званих Царських часів: перше, третє, шосте і дев’яте часи.

Особливим є читання частин Старого Завіту, а також псалмів, відповідних до страждань Ісуса Христа і представлення їх як страждаючого раба вже преображеного пророками. Водночас до цього є дванадцять тропарів, які приписують святому Софронію Єрусалимському. Вони дуже добре розкривають сенс страждання Ісуса Христа. Так ми переходимо до Великої суботи, яка починається вечірньою літургією і покладенням Ісуса Христа в гріб та викладенням Плащаниці. Зранку – чин оплакування, який є дуже важливим, адже містить відтінки перемоги Христовою смертю смерті людської. В глибинах підземних пекла Ісус своєю смертю долає земну смерть. Наступні богослужіння вже є недільними – готуємося до Воскресіння.

Виставлення Плащаниці

Тридіум пасхальний має велике відношення до тіла Христового. В четвер тіло Христове з’являється як таке, що дається людям. В п’ятницю Господь ламає хліб, роздає його учням і пояснює, що хліб – це Його тіло, а вино – Його кров. Проте у Велику суботу немає Його тіла, бо воно в гробу. Символом цієї відсутності було знімання покров із жертовника. Первинні плащаниці – це те, що сьогодні антимінси. Їх знімали і клали на почитання людям, тому єдиним справді літургійним днем є Велика субота. Тоді вже неможлива Євхаристія, адже тіло Христове в гробу. Проте з неділею ми знову його отримуємо. І ця тілесність в Його воскресінні є для нас надією, що ми воскреснемо і що наші тіла преобразяться до тіла Христового.

Сенс Великого тижня

Увесь Великий тиждень є спробою пережити тиждень страстей і Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Ці богослужіння зародилися в давньому Єрусалимі. Маємо свідчення ще з VII століття про чин омивання ніг. Це є спробою зробити те, що зробив для нас Ісус Христос, і нагадати нам, що сенс служіння не в тому, щоби нам служили, а в тому, щоби ми послужили комусь. Тому згадка про омивання ніг, Тайну вечерю, зраду Юди і зраду Петра вказує на те, що людська природа мінлива, непостійна. Ми можемо піддатися спокусі, але після цього мусимо бути готові підвестися і йти далі.

Читайте також: Що можна класти до великоднього кошика. Поради від пані Стефи

Чому богослужіння починаються з вечірніх

На жаль, у нас богослужіння зсунулися на пів доби. Насправді причини цього не цілком зрозумілі. Напевно, було пастирське бажання дати вірянам можливість взяти участь у служінні дванадцяти Євангелій та Єрусалимської утрені, адже зранку людям важко зібратися на богослужіння, що тривають по три-чотири години. Тому все зсунулося на пів доби вперед. І це ненормально, однак воно притаманне не тільки нашій традиції, а й римській (до початку минулого століття, потім вони це виправили). Згідно з установами, літургія Василія Великого ввечері Великого четверга і суботи не мала б починатися швидше ніж о четвертій дня.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.