Перше і ключове – такі дописи не просто маніпулятивні, узагальнювальні, а передусім ігнорують історію. І мене особисто це дратує. На моє глибоке переконання, ця війна була неминуча з тієї простої причини, що росія століттями орієнтована на підкорення України. Її культура, політика, суспільство переконані, що Україна «належить» росії, це одна основ російського імперського світосприйняття. Відкрийте будь-яку варту уваги історичну книжку і читайте уважно.
Ця війна все одно мала б розпочатися, змінюватись міг би лише контекст, готовність, реакція, але не сама її суть. Це, до речі, стосується й тих, що кажуть «понавибирали – от і маєте війну». Ні, війна була б так чи інакше, питання лише в тому, як би ми були до неї готові, як би реагували, яким би був контекст. Але поточна політична ситуація в Україні аж ніяк не є причиною війни, причиною є те, що росія «збирає землі».
Кажуть, якби в нас було зріле суспільство, поборена корупція і так далі, тоді все було б добре. Однак війна все одно була б з тої простої причини, що успішна Україна – це якраз загроза і подразник для росії, це те, чого вона боїться найбільше. Тому так, ми безсумнівно жили б у більш розвиненій країні, але це ніяк не відвернуло б від нас російське вторгнення.
Тепер про узагальнення «українці те, українці се». Українці дуже різні, тож кидати до однієї купи корупціонерів і тих, що з ними нещадно борються, кон’юнктурників і справді чесних людей – просто свинство. В нас маса проблем, покидьків також не бракує. Але за останній рік я проїхав Україну вздовж і впоперек і побачив стільки добра, солідарності, відваги, що мені й на думку не спало б сказати, що українці «якісь не такі». Я знаю сотні достойних людей, і це лише в моїй «бульбашці». Зрештою, ми досі існуємо саме тому, що в нас знайшлося дуже багато сили волі та відваги.
Так, у нас безліч системних проблем, над якими працюють достойні люди, і я бачу, вірю, що ми рухаємося. Так, хотілося б швидше, системніше, але не бачити, який велетенський шлях виходу з радянського болота ми здолали за останні тридцять років, мені видається як мінімум дивним. Так, цей шлях через усі засновки складної історії, колоніальний спадок, травмоване «совком» суспільство є важким і довготривалим, але я вірю, що ми його долаємо.
І останнє: ніхто не заслуговує на Маріуполь, Бучу, Ізюм, жодні обставини не можуть цього виправдати. Тож намагатися перекласти вину дикої брутальної агресії на жертву є цинізмом найвищої марки.
Ми дуже непроста країна, з дуже непростими та різними людьми, яких не можна окреслити в одному дописі, але я точно знаю, що велетенська частина моїх співвітчизників за останні півтора року знайшли в собі найкращу версію себе і доклали всіх зусиль, щоби ми попри все були. Цього не можна знецінювати.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
