Емоції. Багато емоцій навколо. Спробую пояснити своє ставлення до тих, хто поїхав. Я постійно підкреслюю, що щиро вдячний тим, хто обрав, як і я, залишитись тут і битись. Ми з вами назавжди однієї крові – від Харкова до Львова, від Сум до Одеси, від Полтави до Луцька. Назавжди.
Та я проти «війни» з українцями, які вимушені були поїхати. І навіть з тими, хто з ненавистю згадує свою колишню країну і ніколи сюди не повернеться. Хто купив квиток в один кінець. Ненавидіти та битись з ними позбавлено сенсу. Ми витрачаємо час і сили. Що не позбавлено сенсу, так це заохочувати людей, які планують повернутись або готові нас підтримувати, вірити в нашу справу ще більше і ставати поруч в будь-якій формі. Вся наша нова діаспора потрібна нам як ніколи. І ті, хто поїхав давно. І ті, хто поїхав нещодавно.
Тому я вкотре звертаюся до вас, українці за кордоном.
Я знаю, ви багато робите для тих, хто залишився. Тут, вдома, ваші друзі, родичі, знайомі, колеги, колишні. І багато історій – сумних та веселих. Тут залишилась ваша частинка. Тут залишились такі як я, кого ви не знаєте, кому потрібна ваша підтримка. Ми заслуговуємо на це. Навіть якщо держава щось і колись недоробила. Люди, які залишились і б'ються – заслуговують.
Я хочу вірити, що кожен, хто поїхав, повернеться. Навіть якщо зараз ця думка лякає – я це розумію. Я сам не в захваті від війни і обов'язку бути частиною цього. Я вас розумію. Та буду дуже радий вас бачити. Хочу вірити, що кожен, хто поїхав, зараз робить все від нього залежне, щоб підтримати нас – тих, хто лишився. Вірю, що ви ходите на проукраїнські мітинги. Вірю, що допомагаєте пошуком обладнання для ЗСУ, закуповуєте та пересилаєте. Вірю, що дуже багато донатите. І це не тільки віра. Я особисто знаю багатьох з вас. І я вам вдячний. Завдяки вашим діям ми зробили багато для перемоги.
Якщо мова про тих, хто поїхав і нічого не робить взагалі – що ж, я не засуджую. Бажаю їм знайти собі новий дім. І забути нас всіх, хто лишився. Жити своє найкраще життя. Насолоджуватись. І не згадувати тих, хто обрав битись. Якщо такі люди є серед тих, хто це читає, то прошу тільки одного: не поширювати думку, що Україна та українці з вашого минулого життя були якісь недостатньо досконалі, погані, неправильні, недостойні, тому ви поїхали. Я знаю, що так легше пояснити самому собі мотиви.
Та я прошу вас: якщо ви не підтримуєте нас – зробіть ласку і не заважайте боротись. Зараз нам – тим, хто лишився – як ніколи потрібна підтримка та консолідація всіх українців за кордоном. Це все, що я прошу. Дякую за це.
Та якщо ви з нами (наприклад, донатами), тоді де б ви не були, які країни б не обрали своїм тимчасовим домом – я вдячний за підтримку. Ви робите багато для тих, хто лишився. Зокрема для мене. Ви робите багато. І колись ми обов'язково знову побачимось в Україні чи там, де ваш новий дім. Сумую за всіма вами. Постійно згадую кожного. І вдячний за все, що ви робите.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
