Повномасштабна війна в нашій країні триває четвертий рік, але багато хто в тилу досі судить про неї за книжками та фільмами. Стереотипи про фронт проявляються в будь-якій конфліктній дискусії між військовими та цивільними. Форма надає своєму власникові додаткової легітимності – і посилює гучність його позиції. А тому в тих, хто наважується йому заперечувати, виникає потреба в знеціненні.
Мобілізація. Зарплати військових. Розподіл відповідальності між тилом і фронтом. Будь-яка тема, яка зачіпає публічний нерв, закономірно перетворюється на дебати. Військових менше, але вони гучніші – і через це у багатьох виникає спокуса заглушити голоси, що говорять неприємне. І найпростіший спосіб – це спробувати позбавити співрозмовника його символічного статусу.
«З окопів не пишуть». Пам’ятаю, як у перший рік повномасштабної війни в батальйон на Харківщині привезли стос паперових газет. Чотири сторінки, якась статутна назва й дивна суміш офіціозу з передруками всередині. Газета була родом із дев’яностих – як, мабуть, і той полковник, який вигадав її друкувати.
Колись лінія фронту справді була інформаційним безлюдним островом. Джерелами новин були дзвінки рідним і випадкові розмови. Але відтоді старлінки принесли цивілізацію на кожен взводний опорний пункт. Месенджери й соцмережі перестали бути ознакою тилу. Відтепер кожен військовослужбовець вільний обирати собі дозвілля до смаку. Поки одні дивляться порно, інші не менш захоплено сперечаються в коментарях.
Супутниковий інтернет подарував нашій війні онлайн-статус. Керування боєм відбувається в Signal. За розгромом ворожих колон штаби стежать у прямому ефірі. Тил починає свій день із перегляду відео з поля бою. І якщо вам здається, що солдат на нулі схожий на Робінзона – ви застрягли в минулому.
«У військового немає часу на соцмережі». У середньому військовий побут на 90% складається з рутини і на 10% — із неможливого. Співвідношення може змінюватися від ситуації до ситуації, але в будь-якому разі це баланс, а не монополія. До того ж кліповість соцмереж ідеально збігається з кліповістю армійського графіка – і тому соцмережі стають супутником будь-якого перекуру. Саме тому ми залишаємося онлайн навіть тоді, коли вам здається, що не повинні.
До того ж соцмережі — це найзручніший спосіб підглядати за тилом. А заразом – щоб підтверджувати свої найгірші або найкращі (залежить від запиту) стереотипи про тих, хто за твоєю спиною. Соцмережі — це віконце в те життя, до якого кожен із нас хоче повернутися. А тому в нас є на вас час — навіть якщо у вас на нас його немає.
«Форма занадто чиста». У нас є чиста форма. Ми стрижемося й голимося. Попри аномальність того, що з нами відбувається, у нас є запит на нормальність – і ми її косплеїмо як можемо. До того ж, це ще й спроба не втрачати зв’язок із собою довоєнним.
Армійська реальність провокує різні моделі поведінки. З одного боку, війна не дає нам будувати плани. Загадувати на завтра й відкладати «до кращих часів». Твоє майбутнє туманне, твоїм теперішнім керують інші, а тому існує лише «тут» і «зараз» – і в цьому природа наших спонтанних покупок. Війна привчає жити моментом – і тому багато хто спускає свої бойові на найнесподіваніші речі. Знаю тих, хто під час служби купив собі автомобіль – бо втомився жити в режимі «відкладеного життя».
А буває й навпаки. Коли невизначеність теперішнього змушує будувати собі в майбутньому зрозумілий і знайомий маяк. Хтось через це бере в кредит квартиру. Хтось одружується. Хтось вступає до університету й двічі на рік їздить на сесію. І якщо вам здається, що у людини в формі є лише одна правильна модель поведінки, – раджу озирнутися навколо.
Абсолютна більшість із нас – учорашні цивільні. Кожен із нас приніс в армію свої тилові звички. І якщо завтра ви вдягнете піксель, то заберете із собою в ЗСУ всі ваші тилові «guilty pleasure». Хтось із вас витрачатиме. Хтось – заощаджуватиме. Хтось вирішить відкласти життя «на потім». Хтось житиме моментом. Але що вас точно всіх об’єднає – так це міркування соцмереж про те, що гігієна, охайність і фінансова поведінка видають у вас «рядженого».
«Він служить у тилу». Досить дивний докір, якщо чесно. Присяга накладає купу обмежень. Ти стаєш частиною системи, яка повністю регламентує життя. Армія вирішує, що тобі їсти, де жити, чим займатись і як виглядати. Ти перетворюєшся на армійське майно – і ЗСУ обліковує тебе так само як танк чи викрутку.
Служба в тилу комфортніша за схід. Значно комфортніша за бліндаж. І набагато складніша за будь-яке цивільне життя. Бо поки ви перемогу обговорюєте – він в неї інвестує. Власний час, комфорт і кар’єру.
Його географія може змінитися будь-якої миті. Рівень його безпеки – так само. Він належить країні і саме вона визначає його функціонал. Якщо вона захоче – він буде носити кругле і котити квадратне. Якщо забажає – змінить його тиловий статус на фронтовий.
Коли тил починає дорікати військовому, що він служить не там і не так – це викликає подив. Бо зазвичай це роблять ті, хто не хоче мобілізуватись навіть на тилові посади. Всі ті, хто «тримають економічний фронт», «корисніші в тилу» та «ненароджені для війни».
Так, у військових є своя ієрархія. Свій гумор. Свої зневаги. Але все це – жарти громадян Поліса. Щоб мати на них право – треба стати частиною Поліса. Скласти присягу і поїхати в район виконання. Тоді весь арсенал іронії і зверхності до ваших послуг. Але не раніше.
Бо дорікати військовому в тилу можуть лише ті, хто робить для перемоги більше, ніж він. А не ті, хто менше.
Не плутайте.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
