Написати цю колонку мене спонукала дискусія, яка триває навколо питання: залишати бруківку чи класти асфальт на вулицях Львова? Зокрема, короткий маніфест митця Влодка Костирка та колонка урбаніста Штефана Ґабі, а також продовження цієї творчо-інтелектуальної полеміки в різних формах. Бо мені здається, що ми не про те дискутуємо.

Навмисно, скориставшись прикладом німецького урбаніста Ґабі, я пройшовся нині зранку вулицею Коперника зверху донизу. Бо мені справді важливо зрозуміти, яке ж рішення таки найправильніше (якщо таке може бути :) ) для забрукованих вулиць древнього Львова, які є невід’ємною частиною бренду міста. Навмисне прислухався до автівок, що рухались із різною швидкістю забрукованою та заасфальтованою частинами дороги.

Але, на мій подив, таки не почув різниці між шумом руху автівок різними поверхнями. Він, якщо є, то дуже незначний. Натомість, мої вуха чітко відчули різницю в русі машин із швидкістю приблизно 30 і 80 км/год! Ось це справді суттєво.

І тут я починаю згадувати різні європейські міста (яких уже, можливо, не так і багато), яким у спадок від архітекторів минулих століть залишилась бруківка. До прикладу, Веймар – незвичайно симпатичне і затишне містечко, колись відомий центр німецького Просвітництва. Місто, пронизане духом Ґете, Шиллера і Баха. Якби я міг вибрати, де народитись і жити, то з десятків відвіданих мною міст я обрав би Львів або Веймар :)

місто Веймар, Німеччина

Практично відразу, з’їхавши зі швидкісного автобану в це місто, потрапляєш на бруківку, яку важко забути. І – о диво! – нею їздять автомобілі. Бруківка є й на магістральних вулицях. Але, звісно, швидкість транспорту суттєво обмежена.

А далі мені пригадались нещодавні висновки експертів і чиновників, що, мовляв, не можна сильно обмежувати швидкість на магістральних вулицях Львова. І справді, їздячи містом щодня, розумію частину водіїв, які їдуть швидко ширшими й вільнішими вулицями. Бо стільки часу втрачають у довжелезних заторах!

фото: Твоє місто

Якби водій не втрачав свого часу надаремне у безглуздих корках на початку вулиці Коперника, Сахарова чи в інших частинах центру міста, він не гнався б так вулицею Бандери чи верхньою частиною Коперника. Особливо якби за це ще й штрафували.

Були б паркінги трохи далі центру, водій міг би залишити авто й перейтись 300 метрів пішки.

Якби посадовці обмежили розвезення товарів у місті нічним часом (як це практикується у світі), затори стали б меншими.

Якби у Львові існував нормальний громадський транспорт, багато водіїв могли б залишити свої автівки вдома, за винятком конечної потреби. І, на моє тверде, хоч, може, й трохи наївне, переконання, переведення дискусії в русло вирішення саме цих проблем дозволить спокійно залишити брук на багатьох вулицях Львова. І водночас зробити ці вулиці безпечнішими й затишнішими, запровадивши необхідні обмеження швидкості чи габаритності транспорту.

Саме тому «Твоє місто» планує одну з наступних своїх публічних дискусій присвятити темі громадського транспорту і спільно з чиновниками, активістами, депутатами та експертами пошукати розв’зання значно болючішої міської проблеми, ніж львівська бруківка.

До того ж, альтернативою бруківці може бути не лише асфальт. Достатньо подивитись на той самий Ляйпціґ, звідки походить Штефан Ґабі, чи на інші старі міста Європи, й побачимо не менш цікаві та привабливі варіанти. Треба лише, аби архітектори, урбаністи та інші експерти виявили бажання й цікавість.

Бо ж місто, яке планує цього року вшанувати пам’ять Франца Ксавера Моцарта, який колись жив у Львові, потужним фестивалем LvivMozArt, має залишити по собі й ту неповторну творчу ауру, яка передасть дух того часу. Як це вдалося зробити німецькому Веймару.

Тарас Яценко,
співзасновник медіа-хабу «Твоє місто»

фото: Твоє місто та з відкритих джерел