Журналіст і мандрівник Остап Яриш за останні три роки об’їздив тридцять країн – від Ісландії та Канарських островів до Азербайджану – і щоразу, повертаючись до Львова, дивився на нього по-новому.

Львів заведено вважати найбільш європейським з усіх українських міст – принаймні, це не втомлюються повторювати самі львів’яни. А оскільки все з приставкою «євро» у нас вважають знаком вищої якості, то європейськість Львова стає предметом особливої гордості самих його мешканців. Але чи є чим пишатись насправді?

Заперечення

Донедавна і для мене Львів був просто квінтесенцією всієї європейськості, яка може існувати. Вузькі вулички, аромат кави, вуличні музики, барокові церкви – все це створювало в моїй свідомості унікальний образ старої Європи. Я був свято переконаний, що кращого місця в цій частині світу просто бути не може, і що все це є tylko we Lwowie. А потім почались подорожі. Польща, Німеччина, Італія, Бельгія, Франція, Іспанія, Нідерланди…

Виявилось, що кавою пахне не тільки у Львові, а й у Відні, вузькими вуличками можна погуляти також у Празі, старими церквами заставлений весь Рим, а музиканти на головній площі Болоньї співають аж ніяк не гірше, ніж у нас на Ринку.

Після кожної такої подорожі повернення до Львова мало в собі присмак гіркоти. Спершу мені не хотілось визнавати, що Ґданськ чи Брюґґе подобаються більше, ніж рідне місто, але факт залишався фактом: Львів мені більше не здавався таким досконалим, як до того.

Гнів

У вічі почали кидатись деталі, які раніше здавались нормою, або про які просто не задумувався. Мала кількість велодоріжок, відсутність оголошення зупинок в маршрутках, облуплені фасади історичних будівель, потворна зовнішня реклама, сміття на вулицях, непридатна для пиття вода з крану, etc etc etc. Щоразу, як я це помічав, в голові мимоволі з’являлось порівняння: «А от у Кракові/Мюнхені/Флоренції/Барселоні!..»

І тоді ставало сумно. І соромно за Львів перед іноземцями, яким місто розрекламували як невідому перлину Європи, а на ділі виявилось, що це всього лиш пофарбована у перламутр пластмасова кулька.

У якийсь момент Львів перестав бути для мене казковим містом кави й шоколаду. Натомість, тепер це було місто, у якому немає нормальних громадських туалетів. Місто, яке тоне в завалах сміття. Місто, в якому головний драматичний театр зовні схожий на закинуту психлікарню. Місто, в якому відсутній графік руху громадського транспорту (зрештою, як і нормальний громадський транспорт – теж відсутній).

І я думав: «Це ж якщо Львів – найбільш європейське місто України – має стільки проблем, то яке враження в іноземців складається про Харків, Дніпро, Київ чи Житомир?». Розчарування й гнів на власне місто ставали розчаруванням й гнівом на країну в цілому.

Прийняття

Але самі іноземці – німці, поляки, французи – в один голос твердили, що Львів їм дуже подобається. Що він вельми колоритний, що тут класні паби й кав’ярні, привітні люди, низькі ціни й справжня, не бутафорна атмосфера.

Здавалось, що вони говорять це просто з увічливості, щоб не образити. І що ті самі речі вони повторюють про будь-яке інше місто східної Європи. Але ні – вони говорили щиро, перебуваючи в справжньому захваті від Львова. В чому парадокс?

Проблема в тому, що в багатьох українців існує сприйняття Європи як раю на землі. Міфічного місця, де всюди чисто, де ніколи не крадуть, де високі зарплати, рівні дороги, сонце світить яскравіше, а люди завжди переходять дорогу лише на зелене світло. Але так не є.

В Неаполі теж повно сміття. Бухарест взимку завалений горами брудного снігу. В Палермо безліч занедбаних будівель в центрі міста. На вулицях Афін купа безхатьків. В Будапешті складна й незрозуміла система громадського транспорту. Таких прикладів можна знайти дуже багато – в кожної країни і кожного міста є свої проблеми, які псують загальне враження й створюють дискомфорт.

І Львів не є винятком. Це не унікальне і не досконале місто – є багато кращих, красивіших, комфортніших місць за нього. Але в цих красивіших та комфортніших місцях теж є недоліки. І це нормально.

Із запровадженням безвізу українці (а особливо зі Львова – бо близько) почнуть подорожувати частіше. Після повернення із кожної мандрівки на щось їм відкриватимуться очі. Львів перестане бути таким європейським, але і разом з тим і Європа в свідомості людей втратить образ Ельдорадо. І тоді, можливо, фраза «відкритий для світу» стане девізом не лише Львова, а й самих львів’ян.