На сайті Prozorro можна знайти три непримітні тендери "Львівводоканалу" – з нудними назвами, казенними формулюваннями й цифрами, що губляться серед сотень таких самих. На перший погляд, нічого особливого: комунальне підприємство замовляє проєктування робіт, визначає переможця і укладає договори на суму 8 млн грн.
Але якщо придивитися до цих закупівель уважніше, нитка веде значно далі за Пластову, де працюють старі очисні споруди. Адже за переможцем цих закупівель веде корпоративний зв'язок до Росії.
У 2025 році "Львівводоканал" віддав три підряди на проєктування реконструкції очисних споруд одній харківській компанії – приватному підприємству "Інтехінжиніринг". Її власник і керівник Михайло Тіц одночасно є співвласником українського НВФ "Екополімер". А, згідно з даними, зібраними у відкритих українських та російських джерелах, Тіц також має частку в російському підприємстві "ПП Экополимер" у Калузькій області РФ.
Тобто люди, які стоять за компанією, що отримала від "Львівводоканалу" три підряди на мільйони гривень, мають не просто бізнес-зв'язки в Україні – вони одночасно залишаються співвласниками підприємства в Росії.
Що відбувається на Пластовій. Історія очисних споруд Львова
Щоб зрозуміти, чому три тендери на проєктування взагалі варті уваги, варто спочатку подивитися, де саме мають з'явитися результати замовлених робіт.
Львівські очисні споруди на вулиці Пластовій працюють ще з 1960–х років. Комплекс займає близько 70 гектарів і щодня приймає сотні тисяч кубометрів стоків.
Сюди потрапляє вода фактично з усього міста. Полтва несе міські стоки до очисних споруд, а центральний каналізаційний колектор додає до них усе, що змивається з львівських вулиць під час дощу: пісок, сіль, пластик, пінопласт та інше побутове сміття.
Далі починається те, чого містяни не бачать.
Спочатку стоки проходять механічне очищення, потім – біологічне. Увесь цикл займає близько доби. При цьому обладнання десятиліттями працює в агресивному середовищі, постійно контактуючи зі стоками, тому зношується і кородує.
Інакше кажучи, львівська каналізація закінчується не там, де ми змиваємо воду в унітазі. Її шлях триває ще десятки кілометрів – аж до вулиці Пластової, де місто має подбати про те, що повернеться у довкілля. Після очисних споруд вода потрапляє у Полтву, звідти — у транскордонну річку Західний Буг, далі у Віслу і врешті в Балтійське море.
Сотні мільйонів на модернізацію
Ще у 2016 році місто заявляло про масштабний проєкт оновлення комплексу очисних споруд (КОС 1–2) та будівництво біогазового комплексу.
Перший етап оцінили у 31,5 мільйона євро. Фінансування мало надійти з кількох джерел: 15 мільйонів євро кредиту від ЄБРР, 5 мільйонів від NEFCO, 7,5 мільйона гранту в межах фонду E5P та близько 4 мільйонів євро власних коштів "Львівводоканалу".
Але це був лише початок. Повну модернізацію очисних споруд оцінювали приблизно у 200 мільйонів євро.
У 2020 році проєкт розділили на етапи, і на реконструкцію додатково передбачили ще близько 26 мільйонів євро. Таким чином, загальний обсяг двох запланованих частин становив близько 57,5 млн євро.
Наступні кілька років пішли на проєктування, підготовку документації та міжнародні закупівлі.
У червні 2025 року Львівська міська рада погодила залучення 10 млн євро кредиту ЄБРР для "Львівводоканалу". Тоді ж повідомлялося про ще 17 млн євро грантового фінансування від кількох міжнародних фондів (E5P, NEFCO та данського DSIF), тобто загальний пакет мав становити 27 млн євро.
А вже в липні 2025 року, під час конференції з відбудови України в Римі, обсяг гранту зріс до 22,2 мільйона євро в межах оновленого бюджету другого етапу проєкту вартістю 29 мільйонів євро.
Паралельно місто готується до масштабніших робіт — реконструкції . Проєкт передбачає нові пісколовки, автоматичний контроль переливів та модернізацію системи аерації. Будівельні роботи планують розпочати наприкінці 2026 або на початку 2027 року.
На цьому тлі три тендери на кілька мільйонів гривень кожен можуть здатися дрібницею.
Але саме з них і починається наша історія.
Три тендери
У 2025 році "Львівводоканал" замовив у "Інтехінжинірингу" проєктно–кошторисну документацію одразу для кількох частин очисних споруд.
Йдеться про:
Реконструкцію аеротенків–освітлювачів №5–10 (3,239 млн грн)
Реконструкцію аеротенків–освітлювачів №1–4 (2,270 млн грн)
Реконструкцію аеротенків–змішувачів №1–6 (2,700 млн грн)
Загальна вартість трьох договорів – понад 8,2 мільйона гривень.
Переможцем усіх трьох закупівель стало одне й те саме підприємство – ПП "Інтехінжиніринг".
Компанія зареєстрована у 2018 році у Васищевому Харківської області. Її власник і керівник – Михайло Тіц.
І тут у цій історії з'являється перший момент, який змушує придивитися уважніше.
Сім років без публічних закупівель – і три договори від одного замовника
За даними відкритих реєстрів, до 2025 року "Інтехінжиніринг" не мав зафіксованої участі у публічних закупівлях. А у 2025 році підприємство отримує одразу три договори від одного замовника – "Львівводоканалу".
Це не означає саме по собі порушення чи неправомірність закупівель. Компанія могла мати відповідний досвід у приватному секторі, а замовник – обрати її відповідно до вимог процедури.
Але три договори поспіль на проєктування об'єктів одного великого комплексу дають підстави подивитися не лише на самого переможця, а й на людей, які за ним стоять.
Що відомо про "Інтехінжиніринг"
Власником і керівником "Інтехінжинірингу" є Михайло Тіц. Водночас він володіє 18,32% Науково-виробничої фірми "Екополімер" у Харкові. Решта часток розподілені між ще трьома співвласниками: Юрієм Мешенгіссером (35,18%, найбільша частка і статус кінцевого бенефіціара), Дмитром Галичем (25,78%) та Валентиною Щетиніною (20,72%).
Підприємство НВФ "Екополімер" працює з 1991 року і спеціалізується, зокрема, на обладнанні для водопідготовки, очищення стічних вод та аерації. Його юридична адреса – Харків, вулиця Тобольська, 42А. Ті самі чотири співвласники паралельно володіють ще однією харківською компанією – ТОВ "Екополімер" – з практично дзеркальним розподілом часток. Тобто зв'язок із тематикою львівських очисних споруд тут не випадковий хоча б на рівні профілю діяльності.
У межах перевірки корпоративних зв'язків було знайдено ще одну компанію – російське ТОВ "ПП Экополимер", зареєстроване у Калузькій області РФ (селище Полотняний Завод). Стало відомо, що серед її співвласників станом на травень 2026 року є саме Михайло Тіц та Валентина Щетиніна. Їхні частки становлять відповідно 18,2% та 20,4% – разом 38,6%, що майже точно повторює їхню сумарну частку в українській НВФ "Екополімер" (39,04%). Решта 61,4% російського підприємства належить іншій російській юрособі – ТОВ "Карат 21".
Таким чином, один із власників українського "Екополімеру" та власник "Інтехінжинірингу", який отримав три підряди "Львівводоканалу", одночасно фігурує серед співвласників російського підприємства з тією ж назвою.
Примітно, що засновник і найбільший бенефіціар українського "Екополімеру" Юрій Мешенгіссер має чинний російський податковий номер, виданий у Москві ще у вересні 2014 року – через півроку після початку російської агресії проти України. Дотепер він залишається учасником московського видавництва "Издательский Дом ВСТ", яке випускає профільний галузевий журнал водоканальної сфери РФ.
До грудня 2022 року Мешенгіссер також володів 99% часток у ТОВ "Карат 21" – тій самій компанії, яка зараз контролює російський завод, де співвласниками є Тіц і Щетиніна.
У квітні 2023 року – вже під час повномасштабної війни – на тому ж виробничому майданчику в Калузькій області РФ зареєстрували ще одну юридичну особу – ТОВ "Завод Экополимер". Її статутний капітал становить 80 мільйонів рублів, а єдиним засновником є той-таки "Карат 21". Директор нового підприємства – та сама людина, що керувала і попереднім заводом, а штат співробітників (близько 88 осіб) фактично збігається з тим, що раніше значився в "ПП Экополимер".
Цікаво, що у 2015–2016 роках – уже після окупації Криму та початку бойових дій на Донбасі – права щонайменше на чотири українські патенти (серед них – на спосіб автоматичного управління аеротенками та компактор шламу) були передані російській юридичній особі "Экополимер", хоча винахідниками у цих патентах значиться саме український інженерний колектив НВФ.
Станом на травень 2026 року жоден із чотирьох співвласників групи не перебуває під санкціями США, ЄС, Великої Британії, ООН чи РНБО України.
Наразі складно сказати напевно, чим насправді пояснюються ці історії з тендерами — свідомою схемою, банальною недбалістю, чи ознаками можливих корупційних ризиків на підприємстві, яке відповідає за критичну для міста інфраструктуру. Редакція "Твого міста" звернулася з офіційними запитами до Львівської міської ради та "Львівводоканалу" і сподівається, що зможе почути відповіді на ці питання.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
