Син Івана Вакарчука, музикант і політик Святослав Вакарчук, написав, що сьогодні втратив найближчого друга.
«Сьогодні не стало людини, яка відчувала, розуміла, і знала мене краще, ніж будь-хто на цій Землі. Не стало люблячого чоловіка і батька, і дідуся. Людини, що створила міцну і люблячу сім’ю. Не стало справжнього патріота. Людини, яка своїм розумом і своїм серцем здобувала нашу незалежність, а потім по цеглині розбудовувала рідну державу. Не стало видатного вченого. Людини, закоханої в науку, і вірної їй до останнього подиху. Не стало справжнього вчителя. Людини, що навчила і виховала тисячі інших Людей. Дякую тобі, тато. Люблю тебе, і завжди буду любити. З Богом», – написав Святослав Вакарчук.
Фото з архіву Святослава Вакарчука
Львів'янин Володимир В'ятрович, який раніше очолював Інститут національної пам'яті, а зараз є народним депутатом, згадує про Івана Вакарчука, як про велику людину і улюбленого ректора.
«Велика людина, той, хто вмів змінювати життя на краще. Для мене улюблений ректор Alma mater, міністр освіти, з яким мав честь співпрацювати, міняючи цю галузь. Він впровадив зовнішнє незалежне оцінювання і зробив так, що від 2008 року майже по півмільйона українських дітей завершують школу із надією на чесний вступ, і ця надія не марна. Він поставив безкомпромісно питання якості освіти в нашій вищій школі, почав піднімати престиж природничої, математичної та фізичної освіти в школі. Він повертав українській мові належне їй місце, не забуваючи про мови меншин, особливо – кримськотатарську», – написав Володимир Вятрович.
Фото із фейсбук-сторінки Володимира В'ятровича
Іван Вакарчук був науковцем високого рівня, додає він, і робив усе, щоб держава створила умови для науки в університетах.
«З того часу освіта зазнала ще реформ на краще, але розворушити цю застиглу систему зміг саме Вакарчук. «Фізик твердого діла» – так назвали його тоді медіа і тут не було перебільшень», – каже Володимир В'ятрович.
Як про Великого Українця про Івана Вакарчука згадує ексміністерка освіти Лілія Гриневич.
«Великий Украінець, неймовірна особистість, науковець, державник. Мав велику силу характеру і здатний був витримати будь-який тиск заради відстоювання ціннісних позицій. Іван Вакарчук залишиться для нас багатьох Учителем», – пише вона.
Фото з фейсбук-сторінки Лілії Гриневич
Ще одна львів'янка, яка сьогодні виконує обов'язки міністра освіти, Любомира Мандзій згадує розмову з Іваном Вакарчуком.
«У нас було чимало розмов і багато спільних історій, але одна з них така ж яскрава, як і 20 років тому. Якось перед Днем Святого Миколая разом з Іваном Олександровичем (на той момент він вже був ректором) ми поїхали в Стрілківську школу-інтернат. Це навчальний заклад під патронатом Львівського університету. Привітали дітей зі святами, роздали їм солодощі та подарунки, а Іван Олександрович заодно прочитав лекцію з фізики. Я точно пам’ятаю, наскільки уважно слухали його школярі, та як радів він, коли вони ставили запитання. У Івана Олександровича був справжній викладацький хист, а ще неймовірна людяність та готовність прийти на допомогу в будь-який момент», – пише Любомира Мандзій.
Юлія Хомчин, директорка ГО Інститут актуального мистецтва, також висловлює сум через смерть Івана Вакарчука.
«Його світ був великим, а в ньому багато місця для інших. Світла пам‘ять», – пише вона.
Як про людину, яка зламала систему, про Івана Вакарчука згадує медійниця Параска Дворянин.
«Людина, яка зламала систему, відновивши цінність здобутих знань. Мудрі діти через ЗНО отримали шанс справедливого вступу до вищої освіти. Воістину Міністр! Легкої дороги до неба Вам, Іване Олександровичу», – пише вона.
Богдан Тихолоз, директор літературно-меморіального музею Івана Франка, згадує про Івана Вакарчука, як про людину-епоху.
«Іван Вакарчук – людина-епоха. І не лише в історії Університету, але й в історії України», – пише Богдан Тихолоз.
Фото із фейсбук-сторінки Богдана Тихолоза
Франкознавець згадує останню зустріч у середмісті Львова з Іваном Вакарчуком.
«Він ішов львівським бруком у супроводі товариша, за руку якого невідступно тримався, іноді спираючись на неї. Я на плечах ніс Дарусю. Він упізнав мене: "Богдане..." Розпитав про дітей, побалакав з Дарусею. Тепло, по-людськи. Рідно. Тоді я ще не знав, що то була остання наша зустріч з Ректором», – розповідає Богдан Тихолоз.
«Жоден із тих, хто бодай трохи знав Івана Олександровича, ніколи не забуде його етичної постави справжнього громадянина й інтелектуала. І спокійного, трішки хрипкуватого голосу. І філософічного, часом злегка іронічного – і часто ніби трохи відстороненого погляду. Погляду людини, яка над усе любила думати», – додає він.
«Герой України, Львів’янин року, великий ректор. Людина честі і слова. Той, яким пишається вся країна і наше місто», – пише Андрій Садовий, міський голова Львова.
Він додає, що на прохання родини Івана Вакарчука поховають камерно на Личаківському цвинтарі.
Сьогодні ж увечері львів'яни несуть свічки і квіти на площу перед університетом Франка, аби віддати останню шану улюбленому ректору та великому українцю.
Фото: Василь Матяшовський
