Краще, ніж торік, не буде? Як перезимувати у Києві та Львові

Яким буде цьогорічний опалювальний сезон? Чи вдалося використати досвід попередніх років війни, щоб підготуватися до можливих загроз і зменшити їхні наслідки?

Що стосується Львова, то він розташований у відносно безпечнішій зоні. Навіть якщо до міста долітають реактивні дрони, сили ППО мають більше часу та можливостей, щоб їх збити. Тому ситуація у Львові може бути простішою, ніж у Києві чи інших містах, розташованих ближче до кордону з Росією.

Львів також розташований ближче до газосховищ і газовидобувних потужностей на заході України, тому можливості забезпечення газом тут кращі. Крім того, місто ближче до Європейського Союзу, що дає змогу використовувати міждержавні енергетичні мережі, зокрема для реверсного постачання газу та імпорту електроенергії. Це зменшує ризики перебоїв.

Водночас у Львові є великі теплоелектроцентралі, і удари по них можуть мати серйозні наслідки. Однак ТЕЦ складаються з багатьох котлів, а не з одного, тому пошкодження окремих елементів не обов'язково означатиме повне припинення теплопостачання.

Крім того, львівська система теплопостачання базується не на одній чи двох великих установках, а на значній кількості менших котелень. Частина споживачів має індивідуальні газові котли. Тому ймовірність того, що ситуація з теплом у Львові буде кращою, ніж в інших містах, досить висока.

Щодо електроенергії, то неподалік розташовані дві атомні електростанції, а місто має підключення до мереж Європейського Союзу. Це об'єктивно полегшує забезпечення стабільності енергосистеми. В інших містах, зокрема в Запоріжжі, яке зазнає щоденних атак, ситуація складніша.

Водночас я не розповідатиму, що саме зробили чи не зробили в наших містах для захисту енергетичної інфраструктури. Ця інформація закрита не просто так, і я не даватиму ворогу підказок.

В такому разі, якщо б ви могли змусити одного з мерів будь-якого українського міста зробити одну важливу річ для енергетичної стійкості, що б ви йому наполегливо рекомендували? 

На мою думку, одним із найбільших ризиків цього опалювального сезону, окрім російських атак, є фінансовий стан підприємств комунальної сфери. Політика популізму та штучно низьких тарифів призводить до того, що міста встановлюють тарифи нижче собівартості, особливо для підприємств теплокомуненерго та водоканалів.

У результаті вони не мають достатньо коштів, щоб якісно проводити ремонти й інвестувати в нове обладнання, яке часто є застарілим. Борг держави перед підприємствами теплокомуненерго через різницю в тарифах становить понад сотню мільярдів гривень.

Якщо Кабінет Міністрів обмежує встановлення ринкових тарифів, він мав би знаходити джерела для покриття цієї різниці. Однак роками цього не відбувається. Тому частину дефіциту змушені компенсувати міські бюджети. Ці кошти міста могли б вкладати в нове обладнання, натомість вони витрачають їх на підтримку наявних систем у робочому стані.

Крім того, робота комунальних підприємств залежить від рівня заробітних плат працівників. Усе це підводить нас до межі фізичної витривалості підприємств, і я бачу в цьому серйозний ризик.

На рівні міст ми, можливо, стаємо менш вразливими, але все ще залишаємося енергетично залежними. Ми залежимо від імпорту ядерного палива, газу, вугілля та пального. Ці ресурси купуємо, тому не варто очікувати, що ціни на них для нас будуть нижчими, ніж на світовому ринку. Це блеф.

То варто готуватись до здорожчання? 

Так, не розумію, як можна тягнути з цим.

Нині є потреба змінювати наші енергосистеми, вибудовувати нові, шукати рішення, аби стати менш вразливими у війні взимку. Куди, на ваш погляд, потрібно вкладати ресурси, які рішення застосовувати? 

Найбільше коштів потрібно вкладати в енергоефективність, але цього практично не роблять. Йдеться передусім про скорочення потреби в енергії. Насамперед потрібно утеплювати будинки, адже після термомодернізації вони можуть споживати на 60–70% менше енергії. Відповідно, нам потрібно буде менше газу та електроенергії для опалення.

Зараз ми реалізуємо кілька зразкових проєктів, але не йдеться про масштабну модернізацію. До того ж робити це стає дедалі складніше, адже бракує працівників, а вартість робіт з енергомодернізації зросла вчетверо.

Якщо говорити про міські системи загалом, то кожна громада унікальна. Вона має свою географію, перепади висот і різні потенційні джерела енергії. Однак у кожному випадку потрібно передусім оцінити, наскільки можна скоротити потребу в енергії. Адже комунальний сектор є марнотратним. Ідеться не лише про комунальні підприємства, а й про загалом високе енергоспоживання в будинках.

Як мінімум, у будинках, підключених до теплових мереж, потрібно встановити індивідуальні теплові пункти. Це обладнання, яке регулює подачу тепла між міською системою та будинком. Воно дає змогу ефективніше розподіляти тепло й регулювати його кількість відповідно до потреб мешканців.

Крім того, мешканцям уже час відмовлятися від звички підтримувати взимку температуру 24–25 градусів у приміщеннях. У країнах на захід від України зазвичай ідеться про 18–19 градусів. Кожен додатковий градус означає більші витрати енергії.

В цьому контексті індивідуальне опалення не має переваг? 

Загалом Європа поступово відмовляється від індивідуальних газових котлів на користь теплових помп. Там дедалі частіше встановлюють централізовані системи опалення або високоефективні системи на основі ґрунтових чи повітряних теплових помп.

Можливо, таке рішення зробило б нас менш вразливими до енергетичних криз. Однак для його впровадження потрібен величезний обсяг роботи та значна кількість обладнання, яке необхідно виробити, доставити, змонтувати, підключити й налаштувати. Наразі Україна не має для цього достатніх можливостей, тому масштабне впровадження таких систем поки що нереалістичне. Можна реалізовувати лише окремі проєкти.

Наприклад, Асоціація "Енергоефективні міста України" допомогла модернізувати систему опалення Хотинської лікарні, де встановили теплову помпу. Минулої зими, яка була дуже холодною, це дало змогу скоротити споживання газу вдвічі.

Теплова помпа працює паралельно з газовим котлом: якщо її потужності недостатньо, автоматично вмикається газова система. За температури вище ніж -15 °C потреби вмикати газове опалення немає, оскільки теплової помпи цілком вистачає.

То що мають робити міста, щоби бути менш енерговразливими? 

Формування системи опалення – це тривалий процес, і не кожне місто має достатньо ресурсів, щоб дозволити собі масштабні зміни. Передусім громада повинна мати енергоменеджера, який аналізуватиме всю необхідну інформацію. Хтось має збирати ці дані, оцінювати їх і шукати оптимальні рішення. Потрібні стратегії, програми та конкретні проєкти, лише тоді зміни будуть системними.

Натомість підхід на кшталт "донори надали нам когенераційну установку, тож давайте десь її встановимо" не розв'язує проблему комплексно. Звісно, така установка не буде зайвою, але потрібні системні рішення, які справді впливатимуть на енергетичну стійкість міста.

Європейський Союз рухається в напрямку високоефективних систем теплопостачання на основі теплових помп. Ідеться про формування енергетичних кластерів навколо міст, використання вітрових турбін, сонячних систем та установок для зберігання енергії. Водночас у цьому енергетичному балансі залишається місце й для атомної енергетики. Загальна тенденція – перехід до електричного опалення за допомогою теплових помп.

Чимало споживачів все ще залежать від великих ТЕЦ. Як потрібно рухатись місту, щоби це розосередити? 

Щоб створити систему розосередженої генерації, потрібно три-чотири роки. Вона буде менш ефективною та дорожчою, ніж централізована. Україна вже залучила чи не всі когенераційні установки, які можна було знайти в цій частині світу, але навіть їх недостатньо.

Таке обладнання не лежить на полицях магазинів – його замовляють на роки вперед. Когенераційні установки допомагають покривати пікові потреби в електроенергії та теплі, але не можуть працювати безперервно протягом трьох місяців. Після доби роботи установку потрібно зупинити, охолодити та замінити мастило.

Водночас такі установки можуть приносити дохід, продаючи надлишкову електроенергію в мережу. Однак усі зміни, які зараз відбуваються на підприємствах теплокомуненерго, потребують фінансування, обладнання та кваліфікованих фахівців. Лише за наявності цих ресурсів можна досягти суттєвих змін.

Окрім довгострокових стратегій, людям потрібні рішення, які можна втілити вже зараз, зважаючи на нинішню ситуацію.

Так, у такому разі потрібно ухвалювати рішення, які можна реалізувати протягом місяця або навіть швидше.

Мешканцям міст, які потерпають від частих ударів по енергетичній інфраструктурі, рекомендую звернути увагу на каталітичні газові обігрівачі. Для їхньої роботи потрібен газовий балон, що дає змогу використовувати їх автономно.

Однак такі обігрівачі не є цілком безпечними. Якщо ви використовуєте їх, обов'язково потрібно встановити спеціальні датчики чадного газу. Якщо, наприклад, у місті знищили останню ТЕЦ і будинки залишилися без опалення, це один із можливих способів обігріву.

Що стосується перебоїв з електроенергією, варто подбати про систему резервного живлення. Акумулятор дасть змогу забезпечити базові потреби в електроенергії: увімкнути освітлення чи запустити газовий котел.

Також можна встановити автономну систему з інвертором і акумуляторною батареєю великої ємності. Вартість якісного обладнання для такої системи становитиме приблизно 2 тисячі євро. Вона накопичуватиме електроенергію, коли є постачання, і віддаватиме її тоді, коли це потрібно.

Щодо Києва, бачимо, що після останніх атак значна частина правого берега залишилася без водопостачання. Які рішення могли б допомогти розв'язати цю проблему та зробити систему водопостачання стійкішою до атак?

З водоканалами ситуація дещо складніша, ніж з електропостачанням. Тут важливу роль відіграє гідродинаміка: після припинення водопостачання не можна різко подавати воду в систему, оскільки через перепади тиску можуть пошкодитися труби. Тому водопостачання потрібно відновлювати поступово.

Крім того, варто враховувати, що робота дизельних генераторів, які переважно використовують як резервне живлення, суттєво дорожча. Відповідно, вартість кіловат-години електроенергії, використаної для забезпечення водопостачання, може зрости, наприклад, із 14 до 40–50 гривень.

Інша проблема – нестача працівників. Щоб переключити систему на резервне живлення, потрібні електрики, які мають приїхати на об'єкт і виконати необхідні роботи. Це також забирає час, особливо з огляду на те, що фахівців нині бракує.

Тобто ви кажете, що проблеми з водою у Києві тимчасові. Без води столиця не буде, якщо будуть далі бити по енергосистемі? 

Думаю, що в Києві все буде нормально. Водночас є певні проблеми. Зокрема, триває будівництво захисних споруд для енергетичного обладнання, але більшість із них ще не завершили.

Йдеться про споруди другого рівня захисту. В Україні небагато компаній, які можуть виконувати такі роботи. Крім того, потрібно проводити тендери та розробляти проєктну документацію. Водночас підрядники неохоче працюють з органами місцевого самоврядування через надмірні перевірки.

То як Ви оцінюєте стійкість енергосистеми Києва зараз, чи вдалося нам зробити висновки з попередніх років, чи цього року буде ще гірше? 

Ситуація буде приблизно такою самою. З'явилася певна кількість розосередженої генерації, яка дасть змогу забезпечити електроенергією водоканали та підприємства теплокомуненерго. Однак постачати електроенергію населенню за допомогою цих установок не вдасться, тому перебої з електропостачанням залишатимуться.

Коли Росія випускає по шість ракет по захисних спорудах, врятувати обладнання практично неможливо. Від атак дронів такі споруди ще можуть захистити, як і від влучання однієї ракети, але не від шести.

Наскільки я розумію, у Києві пошкоджена лінія електропередачі напругою 750 кіловольтів. Відповідно, електроенергія до міста надходить лінією на 330 кіловольтів, потужність якої в рази менша.

Окреме питання – де знайти трансформатор на 750 кіловольтів. Таке обладнання замовляють у виробників на роки вперед. Україна вже кілька років закуповує все, що може знайти на європейському ринку, – як нове, так і вживане обладнання. І ці можливості поступово вичерпуються.

Тобто Київ все ж буде вразливим, будуть дефіцити електроенергії, порушення з теплопостачанням, проблеми з водопостачанням… Що місто робить не так, чому не вдається змінити ситуацію рік за роком? 

Якщо в міста немає грошей на модернізацію та інвестиції, а борг перед підприємствами теплокомуненерго лише в Києві становить 22 мільярди гривень, то я б не поспішав звинувачувати міську владу. Щоб хоча б щось зробити, Київ цього року взяв кредит майже на 8 мільярдів гривень.

Навіть коли кошти є, потрібно провести всі необхідні тендери та закупівлі, знайти виконавців, які, як я вже казав, не дуже хочуть працювати з органами місцевого самоврядування...
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.