Спецпроекти

«Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові

4803
Час читання: 4 хв
Фото: Роман Тищенко-Ламанський
Фото: Роман Тищенко-Ламанський

14 березня 2022, 22:09

19-ий день російсько-української війни. Росія обстрілює не тільки військові та приватні об’єкти, а й школи, лікарні, церкви, постійно зриває домовленості щодо евакуації людей гуманітарними коридорами з міст, узятих в облогу. Із початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну загинули 90 дітей, понад 100 були поранені. Як живеться маленьким переселенцям у Львові, Tvoemisto.tv дізналося в притулку для дітей служби у справах дітей Львівської облдержадміністрації.

Із початку війни мене переповнювало багато емоцій: перша – шок, що вона взагалі почалася, та новини про бомбардування українських міст; друга – радість від новин про героїчний спротив української армії, яка зупинила ворога на всіх напрямках. Проте разом із цим був шок і від того, що Росія почала займатися тероризмом.

Не досягнувши успіхів у жодному наступальному напрямі, російські військові стали бомбити цивільні об’єкти. Від фотографій мертвого хлопчика, який загинув від російського снаряда, батьки якого забігають до лікарні Маріуполя, в мене перехопило дихання, цілий день тряслися руки і лилися сльози. Потім я бачив інші знимки: закривавленої матері, якій під час обстрілів поранило руку, але вона прикрила свою дитину; цілу сім’ю, яку вбив російський снаряд під час евакуації з Ірпеня; дітей із того ж Маріуполя, які вмирають від зневоднення… Це просто якийсь сюрреалізм, цілковитий жах. Переживаю усе це тільки на «астрономічній» кількості сигарет і транквілізаторів.

Сьогодні розповідаю про дитячий притулок на Левандівці, який став прихистком для тих, що втікають від війни. Тихою оазою в пустелі трешу і крові.

Отже, Левандівка. Вечоріє. Промисловий район ситуативно забудований багатоповерхівками. У їхній тіні ховається приватний сектор. В колишньому дитячому садку вже багато років розташований дитячий будинок.

Перше, що бачу, це старий кований радянський паркан, пофарбований у райдужні кольори. Одразу біля входу – гіпсова фігура Божої Матері. З невеличкої будівлі виходить завідувачка дитячого будинку.

Це Світлана Петрівна Гаврилюк. 10 хвилин, які вона викроїла зі свого графіка, щоби зустрітися і поговорити зі мною, є розкішшю для неї. До глибокої ночі вона сидітиме над журналами обліку і вноситиме до нього всіх дітей, які зараз перебувають у дитячому будинку, а також дані про волонтерську допомогу.

Ідучи до будівлі, бачимо доглянуту територію з туями, кущами самшиту, дитячими майданчиками і безліччю різних скульптур гномів та іншого казкового братства. Дорога заводить мене в обкладену кахлями двоповерхову будівлю дитячого садка, вхід у який охороняє старий пес.

«Це Ляля. Їй уже 14 років. Спершу вона була дуже агресивна, могла зірватися навіть на своїх. Із початком війни, гулом сирен тривоги дуже заспокоїлася і здебільшого спить», – розповідає пані Світлана.

Усередині приміщення душно, але світло і чисто. Стіни нещодавно пофарбовані, на них висять дитячі малюнки й аплікації. Проходимо повз кімнатку охорони, де на камерах видно все, що навколо будівлі. Отже, діти в безпеці, можуть жити у своєму світі, навіть стривоженому війною.

Пані Світлана заводить нас у єдину вільну кімнатку для короткої розмови. Це їдальня. Усі стільчики поставлені на стіл, щоби прибиральниця могла помити підлогу. Згадуючи свої дитячі роки, завідувачка розповідає, що останніми днями у них було дуже багато журналістів із різних, зокрема й світових, ЗМІ. Багато країн після цих репортажів пропонують свою допомогу.

«Наш будинок розрахований на 50 вихованців. Раніше тут мешкали діти зі Львова та області, яких соціальні служби тимчасово забирали з неблагополучних сімей. Зараз ми їх майже всіх відправили додому, а дитячий будинок працює як «перевалочна база»: сюди приїжджають сім’ї з маленькими дітьми із міст сходу та центру України. У нас зараз є родини з Одеси, Запоріжжя, Харкова. Один хлопчик якимось чином сам приїхав з Дніпра. Нещодавно до нас переїхав цілий дитячий будинок із Лисичанська. Діти в нас перебувають переважно по декілька днів і їдуть далі. Наш штат налічує до 30 людей, але нам дуже допомагають волонтери з різних громадських та релігійних організацій, а також університетів. У перші дні гуманітарної допомоги було стільки, що зараз не приймаємо нічого», – каже Світлана Гаврилюк.

У будинку на першому поверсі є три великі кімнати, в яких бавляться діти. У одній – малюки, у двох інших – старші. На другому поверсі – спальні, окремі для дівчаток і хлопчиків. Допоки малеча бавиться конструкторами і машинками, повз мене проходять старші. У їхніх очах страх, біль і тривога. Такий погляд я нечасто бачив у дітей. Здається, за останні два тижні вони подорослішали на роки.

«Багато дітей психологічно травмованих, тому з ними працюють психологи і соціальні працівники. Проявляється це здебільшого у дітей старшого шкільного віку,бо молодші ще не усвідомлюють війну та горе, якого вона завдає. У старших дітей спостерігається агресія, істерика. Сім’ї забирають організації в Данії та Італії. Нещодавно Грузія пропонувала забрати всіх дітей літаком, але вони відмовилися, казали, що їм спокійніше на своїй землі. Усі вони планують повернутися до своїх домівок», – розповідає пан Ярослав.

У одній із кімнат будинку до мене підходить Наталія – молода жінка з Одеси. Каже, що вони виїхали до Львова, коли відчули, що в місті перестає бути безпечно.

«Ми виїхали, тому що вдома стало небезпечно. Постійно летіли якісь ракети, вили сирени, було дуже тривожно. Я приїхала зі своєю мамою і трьома дітьми: двома синами і донечкою. Двох із них я раніше всиновила», – розказує вона.

Прощаюся, бо вже геть темно, а ще треба встигнути додому до комендантської години. Йдучи коридорами, де лунає дитячий сміх, сподіваюся, що невдовзі Україна переможе, і для більшості дітей ця війна стане страшним сном. Щовечора молюся за стійкість бійців ЗСУ. Перед очима знову фігура Божої Матері з дитячого притулку. Вона не допустить, щоби страждання дітей тривали. Твердо в це вірю і надіюся!

За даними Міністерства юстиції, в Україні за час війни народилися понад чотири тисячі дітей. Жінки народжують навіть у метро та в укриттях.

Роман Тищенко-Ламанський

Фото: Мілена Амеді

Підписуйтесь на наші соціальні мережі

Будьте в курсі останніх новин та ексклюзивного контенту. Слідкуйте за нами у соціальних мережах.

Читайте також

Ініціативи
Де у Львові можна стати помічником святого Миколая: благодійні акції для дітей і дорослих
У Львові тривають благодійні ініціативи для дітей полеглих військових, вихованців із різних закладів, Захисників і Захисниць та людей старшого віку. Розповідаємо, як долучитися до акцій і стати помічником святого Миколая.
Подарунок / фото: Getty Images

21:54

Напередодні Дня святого Миколая у Львові організовують благодійні акції, під час яких можна здійснити бажання дітей, підтримати українських військових або підготувати подарунки для людей старшого віку. Долучитися можна, обравши лист дитини, придбавши необхідні речі або зробивши благодійний внесок. "Благодійні цеглинки" у Гарнізонному храмі Напередодні Дня святого Миколая у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла традиційно проводять акцію "Благодійна цеглинка"...

За підтримки:

Robert Bosch Stiftung Logo

Розроблено:

Levprograming

За умови повного або часткового використання iнформацiї гіперпосилання на tvoemisto.tv є обов'язковим. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Думка редакцiї може не збiгатися з думкою авторiв.

© 2026 "Твоє місто"