Спецпроекти

«Я перестала усміхатися після його загибелі». У Львові створили простір для жінок, які пережили найважче

Час читання: 6 хв

Партнерська публікація

сьогодні о 19:56

Наталія перестала усміхатися після загибелі чоловіка. Надія вже чотири роки чекає на звістку про свого зниклого безвісти чоловіка. А Кристя щодня живе поруч із важкою хворобою сина. У Львові для таких жінок створили простір, де вони можуть хоча б на кілька годин відкласти щоденні тривоги, відчути підтримку та побути серед тих, хто здатен зрозуміти їхній досвід. «Твоє місто» побувало на одній із зустрічей проєкту «Жінка, яка знову хоче жити», створеного Іриною Петрухою в межах громадської організації «ЗНОВУ ЖИВА» у співпраці з UNBROKEN, і розповідає про жінок, які вчаться знаходити місце для радості навіть тоді, коли їхнє життя назавжди змінилося.

«Я знову хочу жити»

«ЗНОВУ ЖИВА» — це не про повернення до того, якою жінка була раніше. Це про можливість відчувати життя такою, якою вона є сьогодні, зі своїм досвідом, переживаннями, болем і надіями.
Саме навколо цієї ідеї громадська організація «ЗНОВУ ЖИВА» створила проєкт «Жінка, яка знову хоче жити».

Під час третьої зустрічі учасницям зробили макіяж і зачіски, підібрали образи від українського бренду одягу VOVK та організували фотосесію. Однак головною метою було не зовнішнє перевтілення, а можливість приділити увагу собі, відчути турботу та побути в середовищі, де не потрібно відповідати чужим очікуванням.

Тут не потрібно пояснювати, звідки береться втома чи чому звичайна усмішка іноді дається непросто. Поруч жінки, які не завжди знають усіх подробиць твоєї історії, але розуміють, що про деякі переживання важко розповісти навіть найближчим.

Для дружини полеглого Героя Наталії ця зустріч стала нагодою знову усміхнутися. Каже, колись чоловік постійно нагадував їй про усмішку. Після його загибелі вона на певний час перестала усміхатися, а тепер поступово повертає собі цю здатність і вчиться знову звертати увагу на власні бажання.

«Тут я знову почала усміхатися. Про те, що мені личить усмішка, постійно говорив чоловік. Він наполягав на тому, щоб я завжди це робила. На якийсь час я перестала усміхатися і ось знову… Мабуть, боюся собі ж зізнатися, що хочу знову відчути жіночність… Мені цього не вистачає. Уже точно знаю одне — себе треба любити і думаю, що у мене все вийде», — каже Наталія.

Надія Чала вже чотири роки чекає на чоловіка, який зник безвісти. На зустріч вона прийшла у довгій спідниці кольору бургунді та на підборах, із макіяжем і красиво вкладеним волоссям. Але найбільше цінує не створений для неї образ, а відчуття спокою серед людей, яким не потрібно нічого пояснювати.

«У мене немає людини, якій можу розповідати про потаємне чи наболіле, а тут усе розуміють без пояснень. З початку війни і з моменту моєї особистої втрати я перестала помічати саму себе. Після наших зустрічей з дівчатами все змінилося. На першому місці в мене духовність. Я полюбила себе», — розповідає Надія.

Такі зустрічі не можуть змінити минулого чи скасувати втрати. Але вони дають можливість відчути, що ти не сама, що тебе бачать і чують, а твоє життя не повинно обмежуватися лише очікуванням і турботою про близьких. Ти також маєш право на власні бажання, красу, радість і майбутнє.

Спільнота, де можна бути собою

«Жінка, яка знову хоче жити» — соціальний проєкт, створений Іриною Петрухою, засновницею громадської організації «ЗНОВУ ЖИВА», який реалізується у співпраці з Центром ментального здоров’я UNBROKEN.

Важливим принципом діяльності організації є об’єднання зусиль фахівців, громадських ініціатив та соціально відповідального бізнесу. Саме завдяки такому партнерству вдається створювати комплексне середовище підтримки для жінок.

До проєкту долучаються дружини загиблих військовослужбовців, жінки, чиї чоловіки зникли безвісти або перебувають у полоні, дружини та матері військових, а також жінки, які переживають інші складні життєві обставини. Під час зустрічей учасниці спілкуються, знайомляться, підтримують одна одну, діляться переживаннями.

Для них важливо мати поруч людей зі схожим досвідом, із якими можна бути собою — говорити або мовчати, не вдаючи, що все добре.

Головна психологиня Центру ментального здоров’я UNBROKEN, керівниця проєкту UNBROKEN Women Діана Гаврилова пояснює: для жінок, які пережили втрату чи травматичний досвід через війну, важливі не лише психотерапевтична допомога, а й психосоціальна підтримка, спілкування та відчуття приналежності до спільноти.

«Значення мають не лише психотерапевтичні інтервенції, а й психосоціальні інструменти. І такі заходи, коли жінки відновлюються, згадують, що вони жінки, що вони красиві, потрібні, якраз є тим інструментом», — каже Діана Гаврилова.

За її словами, важливо не допустити ізоляції людини. У просторі, де на жінку чекають, де можна познайомитися з іншими і отримати підтримку, поступово з’являється бажання знову бути частиною життя.

«Кожна жінка виконує роль дружини, жінки, доньки, мами, бабусі, має соціальну роль, а тут вона просто жінка-жінка. Просто я», — додає психологиня.

Серед учасниць проєкту — Кристя Борисенко. Її старший син хворіє на рак. Каже, що ресурсні зустрічі стали для неї можливістю перепочити, поспілкуватися і відчути підтримку в непростий період.

«Коли я втомлена, знесилена, то такі зустрічі мене, навпаки, підтримують. Тут ми спілкуємося, розповідаємо потаємні переживання, слухаємо, співчуваємо. Після цього приходжу додому наче окрилена. Без докорів сумління. А коли на черговій зустрічі мені зробили макіяж, зачіску, одягнули в сукню, відразу згадала, що я — жінка. Я стала собою», — розповідає Кристя.

Зазвичай у повсякденному одязі вона обирає зручність і цього разу думала, що зупиниться на штанах. Однак стилісти запропонували їй сукню в горошок, яка дуже сподобалася.

Марія Сорочинська, чоловік якої військовий і зараз проходить реабілітацію після поранення, також довірилася професіоналам у виборі образу. Та найціннішим для неї стало відчуття, що цього дня вона може присвятити час собі.

«Усе, що для нас організували, повертає до жіночності і нагадує, що ти не лише чергова функція: зробити, приготувати, попрацювати, а ти жінка. Зараз я насолоджуюся собою, обстановкою і спілкуванням з іншими жінками», — каже Марія.

Дружина полеглого Героя Ілона Боросовська додає, що навіть спілкування з подругами не завжди дає те розуміння, яке знаходить у спільноті. Адже інша жінка, яка також пережила втрату, здатна по-особливому зрозуміти її досвід.

«Я намагалася брати участь у різних фотосесіях, і щоразу вони мене наповнювали, відкривали в мені іншу жінку. У кожному образі почувалася по-різному, але це дуже цікаво. Для мене бути красивою — це головне бути внутрішньо красивою. Бо зовні ти можеш бути одягнена в будь-які бренди, але якщо твої очі по-справжньому не світяться, краса не йде з внутрішнього світу, то жодні бренди не покажуть, наскільки ти щаслива, у гармонії із собою і жіночна», — зазначає Ілона.

Під час зустрічей учасниць запитують, чого вони хочуть зараз і чого потребують. Тут не намагаються повернути жінку до того, якою вона була раніше, чи змусити думати про далеке майбутнє. Натомість увагу зосереджують на теперішньому — на тому, що може підтримати її сьогодні.

«Життя неможливо поставити на паузу, тобто зачекати, і тоді, може, стане краще. Ні, такого немає. Ми говоримо не про її колишню, а про ту, яка є зараз», — каже Діана Гаврилова.

Від маленьких зустрічей до спільноти, яка зростає

Засновниця ГО «ЗНОВУ ЖИВА» Ірина Петруха розповідає, що ідея створити такий простір виросла з її багаторічної роботи з жінками. Понад 11 років вона працювала у сфері краси, розвивала власний бізнес і завжди була дотичною до жіночого світу, його історій, переживань та потреб.

Після початку повномасштабного вторгнення та під час другої вагітності Ірина продала бізнес. Однак багаторічний досвід роботи з жінками, розуміння їхніх потреб і бажання створювати для них щось значно більше залишилися важливою частиною її життя. Спочатку Ірина почала організовувати невеликі камерні бранчі та майстер-класи.

Згодом дедалі більше замислювалася про жінок, чиє життя безпосередньо змінила війна, але яких майже не бачила на звичайних жіночих і світських заходах.

«Я все частіше замислювалася над тим, що за кожним нашим захисником — тим, хто сьогодні воює, хто загинув, зник безвісти чи повернувся з пораненням, — стоять близькі люди. Дружини, матері, доньки, сестри. Жінки, чиє життя також назавжди змінила війна. Я помічала, як мало ми говоримо про їхній досвід, про їхні щоденні переживання, про те, як вони живуть із невизначеністю, втратою, тривогою. І водночас — як рідко запитуємо саму жінку, чого потребує вона. Мені хотілося створити середовище, де жінка не мусить бути сильною, відповідати очікуванням чи виконувати звичні для неї ролі. Де вона може просто бути собою. І де її життя, її бажання та почуття також мають значення», — розповідає Ірина Петруха.

Саме для таких жінок вона вирішила створити громадську організацію «ЗНОВУ ЖИВА», розробити програму психосоціальної підтримки та об’єднати навколо неї фахівців і партнерів.

«Сьогодні по всій Україні є жінки, які проживають власну історію війни. Хтось втратив найдорожчу людину, хтось роками живе в невідомості, очікуючи звістки про близьких, а хтось щодня вчиться жити в нових обставинах. І я переконана, що підтримка цих жінок має бути важливою частиною нашої спільної відповідальності як суспільства і держави. Мені дуже хочеться, щоб кожна з них, незалежно від того, у якому куточку України вона живе, знала: вона не одна. Її бачать, її досвід має значення, і поруч є люди, готові підтримати. Ми не можемо змінити того, що сталося в її житті. Але ми можемо бути поруч сьогодні, щоб у неї залишався простір не лише для болю, а й для самого життя», — говорить Ірина Петруха.

Спочатку до проєкту долучилися десять жінок, згодом коло учасниць розширилося.

Програма «Жінка, яка знову хоче жити» побудована як послідовний шлях, у якому кожна зустріч має свою мету і є продовженням попередньої.

«Для мене було принципово важливо, щоб наші зустрічі не були просто окремими подіями. Кожна з них має свою логіку, своє значення і поступово продовжує те, що ми розпочали раніше. Ми не могли почати зі зміни образів чи фотосесії. Спочатку потрібно було познайомитися, створити атмосферу довіри та безпеки, дати жінкам можливість відчути, що поруч є люди, з якими можна бути собою. Лише після цього ми поступово переходили до теми власних потреб, турботи про себе, жіночності та самосприйняття. Для мене важлива не сама кількість проведених зустрічей, а їхня послідовність. Адже кожна наступна зустріч спирається на досвід попередньої», — пояснює Ірина Петруха.

Програма передбачає чотири зустрічі — від першого знайомства та формування довіри до поступового звернення уваги на власні потреби, красу, самосприйняття та життя. Три зустрічі вже відбулися, попереду — четверта, фінальна.

Партнерство, яке стає частиною підтримки

Перша зустріч мала назву «Я знову хочу жити». Її головною метою було знайомство, формування довіри та створення безпечного простору, де кожна жінка могла відчути підтримку й бути собою. Важливою складовою зустрічі став психологічний супровід Діани Гаврилової з UNBROKEN. Символом першого кроку стало японське мистецтво кінцуґі — філософія, яка нагадує, що пережиті тріщини та шрами не знецінюють нас, а стають частиною нашої історії, з якою життя може продовжуватися.

Друга зустріч — «Повернення до себе» — була присвячена вмінню зупинитися, почути себе та відчути власні потреби. Під час чайної церемонії жінки мали можливість побути в тиші й відчути підтримку одна одної. А практики ароматерапії та саундхілінгу (звукової медитації) допомагали розслабитися, зосередитися на внутрішніх відчуттях і відновити контакт із собою.

Третя зустріч — «Краса і самосприйняття» — стала логічним продовженням попередніх. Лише після того, як жінки мали можливість зупинитися, втишити зовнішній шум, прислухатися до себе та власних потреб, настав час нагадати кожній про її неповторність, жіночність і красу, яку не здатен затьмарити навіть найскладніший життєвий досвід.

Саме цю ідею вдалося втілити завдяки особливій колаборації з українським брендом одягу VOVK, який допоміг створити індивідуальні образи для учасниць.

Для команди бренду ця співпраця стала можливістю долучитися до ініціативи, що нагадує жінкам про їхню цінність і право на турботу про себе.

«Ми вирішили долучитися до проєкту і зробити те, що вміємо найкраще, — подарувати жінкам можливість побачити себе по-новому, відчути увагу та турботу. Кожна жінка заслуговує відчувати себе красивою, незалежно від обставин, у яких вона опинилася. І краса тут насамперед про внутрішнє відчуття себе, а не лише про зовнішність», — зазначили представники бренду.

Учасниці могли обрати одяг, у якому їм комфортно, красиво та впевнено. До роботи з жінками також долучилися стилісти, візажисти та фотографи.

Але, як наголошує Ірина Петруха, йшлося не про перевтілення, а про можливість по-новому подивитися на себе. «Ми принципово не хотіли називати третю зустріч днем перевтілення. Адже ці жінки не потребують того, щоб їх змінювали чи робили іншими. Кожна з них уже має свою красу, свою особливість, свою історію. Нашим завданням було створити день, у якому кожна відчує увагу до себе, матиме можливість побачити себе в іншому образі, усміхнутися, відчути радість — якщо саме цього їй хочеться».

«Для мене цінні не зовнішні зміни, а ті моменти, коли в жінки знову з’являються власні бажання. Коли вона дозволяє собі приділити час, відчути радість, спробувати щось нове. Іноді навіть просте бажання нафарбувати губи помадою може означати значно більше, ніж здається на перший погляд. Адже за таким, здавалося б, маленьким кроком може стояти велика внутрішня робота — поступове повернення уваги до себе, своїх потреб і бажання жити», — пояснює засновниця організації.

За її словами, такі зміни не означають, що всі труднощі залишилися позаду. Але поруч із переживаннями поступово може з’являтися місце і для власних потреб, зацікавленості та радості.

Важливою частиною проєкту Ірина називає людей і бізнеси, які об’єдналися навколо кожної зустрічі.

«Для мене надзвичайно цінно, що від самого початку навколо кожної нашої ідеї об’єднувалися люди, які повірили в проєкт, довірилися нам і захотіли стати частиною цієї історії. Адже за кожною зустріччю стоїть значно більше, ніж організація події. Це професіоналізм, час, ресурси та щира небайдужість людей. Мені важливо, щоб наші партнери розуміли: вони долучаються не просто до красивого заходу. Вони стають частиною підтримки жінок, які проживають надзвичайно складний досвід. І результат цієї підтримки ми бачимо в їхніх відгуках, усмішках, бажанні знову зустрічатися та бути частиною спільноти», — розповідає Ірина.

Серед тих, хто підтримував проєкт на різних етапах:

український бренд косметики Mesonia, Дуйко Софія
преміум фітнес клуб Go Hard, Костюк Вікторія
Відпочинковий комплекс «Ті Барви», Браукіло Віра
Ресторан & кондитерська «MOKO» Оксана Мойсеєнко
український бренд одягу VOVK
та інші львівські бізнеси й професіонали, які долучалися до організації зустрічей.

Окреме місце в історії проєкту посідає співпраця з UNBROKEN та психологинею Діаною Гавриловою, яка супроводжує учасниць і допомагає формувати середовище підтримки з урахуванням їхнього досвіду. Попереду — четверта зустріч, яка стане завершенням цьогорічної програми. 29 листопада у Grand Hotel Lviv відбудеться відкрита подія «ЖІНКА».

Вона об’єднає учасниць проєкту, фахівців, партнерів та гостей навколо розмови про жіноче життя, тіло, внутрішній стан, здоров’я та досвід проживання складних обставин. Частиною події стане вихід учасниць на подіум — як можливість проявити себе, а не як вимога продемонструвати зміни.

Та на цьому робота спільноти не завершиться. За словами Ірини Петрухи, програма ГО «ЗНОВУ ЖИВА» вже розробляється на 2027 рік і буде комплекснішою. Замість окремих ресурсних зустрічей організація планує розвивати тривалішу програму психосоціальної підтримки жінок.

«Ми не можемо забрати в людини її біль чи змінити те, що сталося. І я не вважаю, що жінка повинна забути свій досвід, перестати сумувати чи обов’язково стати сильною. Мені важливо інше — щоб за цим болем ми не перестали бачити саму жінку. Її особистість, її потреби, її право на власне життя. Ми не повертаємо її до минулого. Ми хочемо бути поруч і створювати можливості, у яких вона сама зможе відчути, що, попри все пережите, у її житті залишається місце для неї самої», — каже Ірина Петруха.

Такі зустрічі не можуть змінити того, що сталося, і не обіцяють швидкого повернення до звичного життя. Але можуть дати жінці відчуття, що вона не сама, що її бачать, чують і приймають. Що вона має право на власні бажання, плани, радість і майбутнє.

Іноді все починається з простого — можливості знову усміхнутися. Не тому, що біль минув, а тому, що поруч із ним залишається життя.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Підписуйтесь на наші соціальні мережі

Будьте в курсі останніх новин та ексклюзивного контенту. Слідкуйте за нами у соціальних мережах.