Із Оксаною Тvoemisto.tv зустрілось у палаті львівської лікарні. Вона сидить на лікарняному ліжку й проводить пальцями по бинтах на ногах, де раніше були ноги. Ніяковіючи, відразу накриває все ковдрою. При тому, увесь час усміхається.

На момент зустрічі жінка була одягнена у вишиванку, якої до цього в гардеробі не мала. У худорлявої Оксани на голові віночок, а у волосся вплетена синьо-жовта стрічка. Вишиванку їй подарувала волонтерка.

Спокійно і виважено, так ніби це трапилося не з нею, починає розповідати свою історію.

Оксана Баландіна – медсестра неврологічного відділення дитячої обласної лікарні в Лисичанську. 27 березня жінка разом з чоловіком та другом поверталися додому. Але цього разу вирішили скоротити шлях. Стежку, яка проходила повз річку, знали давно. Оксана йшла попереду, чоловіки ззаду. Жінка побачила, що із землі стирчить снаряд і щойно про це вигукнула чоловікові – «поглянь», як він здетонував.

Читайте також: До Львова з Бахмута доправили 15-річну дівчинку, яка керувала авто з простреленими колінами

Оксана пригадує, як упала обличчям на землю, а у вухах був суцільний гул. Каже, що сама ж перевернулась на спину, почала рвати на собі одяг, оскільки здавалося, що задихається. До неї відразу ж підбіг чоловік та почав надавати першу допомогу. «Швидка», яку викликали, приїхала за кілька хвилин, але медики побоялися підходити ближче і сказали, що чекатимуть на рятувальників. Без вагань чоловік разом із вітчимом Оксани занесли жінку у карету «швидкої».

«У мене були роздроблені кістки на ногах. Я була при свідомості, все пам’ятаю… Молода фельдшерка, яка їхала з нами, налякалася, у неї тряслися руки, тож я їй мусила підказувати, куди краще ставити крапельницю. Пригадую, як мені ставало погано, почала задихатися. Але коли попросила дати мені кисень, то його у швидкій не було. Не знаю, що вона мені там ввела, бо опритомніла вже у лікарні. Перше, що там закричала, це «мама», адже вона працює у місцевій лікарні», – каже Оксана Баландіна.

У лікарні молодій жінці відразу ж провели чотири операції – ампутували нижні кінцівки (до рівня стегон), чотири пальці на лівій руці. Також у неї був шок третьої степені.

Читайте також: До Львова прибув медичний дрон, здатний перевозити ліки та кров у важкодоступні зони

Коли опритомніла, то чоловік і мама не відходили від неї ні на мить.

«Коли зрозуміла, що зі мною сталося і які наслідки, то просто нічого не хотілося – не хотіла, щоб мої діти мене бачили інвалідом, не хотіла ставати нікому тягарем, не хотіла жити… Але зараз змирилася. Якщо Бог мене залишив живою у такому випадку, значить така моя доля. Мушу жити», – додає жінка.

Через кілька днів із Лисичанська жінку евакуювали у Дніпро. Під час лікування та реабілітації Оксані проводили хірургічні перев’язки, навчили тримати баланс та накладати пов’язки. 26 квітня її перевели до Львова. Увесь час із нею – її чоловік Віктор, йому також 23 роки. Тепер вже офіційно, адже минулого тижня вони розписалися і стали законними чоловіком та дружиною.

Разом молода пара вже 6 років, але, як кажуть обоє, ніколи не було часу на одруження. Спирають на побут, роботу, рутинне життя.

«Я знайомий з Оксаною з 12-ти років. Ми познайомилися у дитячому таборі. Вона моє перше кохання, але й перше розчарування, бо довелося її втратити, а потім відбивати від колишнього нареченого…», – каже Віктор.

У Львові ж вирішили остаточно – нарешті одружаться. Молодята подали заяву і вже наступного дня їх розписали у ДРАЦСі Залізничного району Львова. Коли ж того дня повернулися у лікарню, їм влаштували сюрприз. Був у перший весільний танець і поцілунок. У сім’ї уже підростають двоє діток – сину Іллі 7 років, а доньці Діані 5 років. Зараз вони перебувають у Полтавській області разом із бабусею та дідусем.

«Найбільше боявся втратити Оксану. У момент, коли вона підірвалася на снаряді, хотів плакати, але не міг. Тримав страх і сама Оксана, яка просто всіх координувала і казала, що кому робити», – веде далі Віктор, щоразу частіше переходячи на російську мову. Каже, що коли сильно хвилюється, то відразу розмовляє так.

Оксана і Віктор у Львові зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи, чоловік ходив у військкомат. Саме зараз виготовляють документи для виїзду за кордон. Реабілітацію та протезування Оксані Баландіній робитимуть у Німеччині. На запитання, чи планують повертатися до України та рідний Лисичанськ, кажуть ствердне «так». Щоправда, у рідне місто повернуться ще не скоро, бо страшно.

Читайте також: Один із постраждалих внаслідок ракетного удару по сто у Львові помер у реанімації

«У нашому випадку була замінована тільки стежка, уявіть, що буде після війни. Страшнувато. Найперше, боїмося за дітей», – майже одноголосно промовило пожружжя.

Оксані Баландіній дуже подобається Львів. Каже, що уже встигла побувати в центрі міста. Щоправда, по бруківці на авто їй їздити не дуже комфортно, але людей називає добрими, щирими і привітними. До речі, таксист, який їх віз, упізнавши жінку, відмовився брати оплату за послугу.

Мрій у жінки не багато. Вона увесь час думає та переживає за дітей та найбільше мріє жити у мирній Україні. Чоловікова мрія – це відмотати час назад, аби трагедії не сталося. Оксана і Віктор планують обвінчатися в церкві. Але, як наголошує вона, це буде однозначно в Україні і на ногах.

Як розповів Тvoemisto.tv завідувач 1-го хірургічного відділення Першого медичного об'єднання Львова Гнат Герич, майже з першого дня від початку повномасштабної війни росії проти України, їхній заклад почав приймати поранених, яких привозили з міст та сіл, де велися бої. Зараз він також не надто має час розповідати – щойно повернувся із чергової операції, щохвилини відповідає на телефонні дзвінки. Комусь радить, комусь пояснює, іншим розповідає, як потрапити в лікарню.

Найчастіше поранених та понівечених людей транспортували зі сходу, центру – зокрема, Києва, Харкова, Маріуполя, інших міст, які окуповані чи зруйновані.

«У нашому відділенні надавали допомогу людям з травмами, але війна – це надскладні травми і значно агресивніші, адже спричинені мінно-вибуховими чи ракетними ударами», – каже Гнат Герич.

Хірург говорить, що найважче було у перші дні повномасштабної війни. У лікарів, медсестер і всього персоналу день починався раніше, закінчувався пізніше, а інколи взагалі не закінчувався.

Читайте також: Мама загинула від двох снарядів. П'ятеро дітей-переселенців зі Сходу потребують допомоги

«Раніше вважалося, що період, коли одмоментно до нас звертається більше ніж троє-четверо людей, це багато. Але під час цієї війни наша лікарня в один час прийняла понад 60 пацієнтів! Це якраз відбулося під час авіаудару біля Львова. Усіх людей ми прийняли та прооперували. В історії лікарні це перший такий випадок. Такого не було навіть під час Скнилівської трагедії», – додає Гнат Герич, який у той день провів сім операції, деякі з яких тривали кілька годин.

За час війни у лікарні доводилося надавати допомогу як молодим хлопцям і дівчатам, яким по 18-20 років з ампутованими руками і ногами, так і старшим, по 50-60 років з множинними травмами. Гнату Геричу довелося навіть оперувати пацієнтку, в якої було поранено 18 частин тіла, починаючи від обличчя і закінчуючи прямою кишкою та кінцівками. Також лікували у відділенні 18-річного хлопця, в якого під час бомбардування загинули мама і тато, а він один вижив.

«Важко бачити пацієнтів з тяжкими пораненнями і знівеченими обличчями. Декому потрібна навіть пересадка обличчя, що, на жаль, на цей момент в Україні не виконують...», – пояснює лікар.

Що стосується найскладніших випадків, то їх, каже Гнат Герич, чимало. Наприклад, лікарю довелося рятувати товариша, співака і актора Дзідзя. Як зазначає хірург, за всіма канонами і медичними прогнозами він не мав шансів вижити, адже були ушкоджені практично всі органи і системи. Але його таки врятували, зробивши понад 12 операцій.

Читайте також: Львівські лікарі врятували жінку та дитину, авто яких обстріляли під Гостомелем

За словами хірурга, найбільше, що його вражає у пацієнтів – це їхній патріотизм та бажання перемогти ворога.

«Ми однозначно переможемо, бо українці – вільні і феноменально патріотичні. На війні люди часто втрачають усе, але залишаються з великим оптимізмом, любов’ю до життя та країни. Тепер у нас є стовідсоткова єдина нація, а також сила, яку вже оцінив увесь світ», – додав Гнат Герич.

Ольга Шведа

Фото: Іван Станіславський/Твоє місто

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.