Раніше Брін займався різними видами професійного спорту. І хоча зараз йому вже майже 90 років, через війну, що почалася в Україні, цей поважний чоловік не міг залишатися у Великій Британії і прилетів до Львова.

«Я тут для того, щоб допомогти зятеві. Ситуація в Україна стала надто важливою для всього світу. Британська громадськість загалом дуже прихильно ставиться до України, підтримує її всіма можливими засобами. Я долучаюся до цього незначною мірою. Раніше знав про Україну дуже мало, а тепер 50 відсотків усіх новин на британському ТБ – про Україну», – каже волонтер.

Містер Брін розповідає, що захоплюється українськими волонтерами:

«Це дуже мудрі люди. Щоби це побачити, достатньо просто подивитися, як організована робота «знизу». Вони збирають величезну кількість матеріалів, які привозять з усіх куточків світу, сортують їх і потім розповсюджують. Таке нечасто доводиться бачити».

Зі слів містера Бріна, українські волонтери мають величезний потенціал, а те, як наші воїни протистоять росії, це неймовірно.

«Волонтери, а це часто-густо молоді люди, мають величезний потенціал тепер і в майбутньому. Захід узагалі дуже прихильно ставиться до українських воїнів та до волонтерів. Те, як вони протистоять російській загрозі, це неймовірно! Заноситься на те, що Україна вже є частиною Європи. Хоча я не дуже знаю історію України, але вона нині прославилася, і політикам залишаються формальні речі, щоби юридично оформити прагнення українського народу», – веде далі містер Брін.

Організація британців співпрацює в Україні з «Християнською медичною асоціацією». Це протестантська організація , яка провадить свою діяльність в Україні вже понад 30 років. Раніше її члени займалися освітніми проєктами та безкоштовними медичними оглядами. А з початку вторгнення росії, уже на другий день війни, перепрофілювалися у волонтерів. Завдяки налагодженій базі знайомств почали збирати допомогу для фронту, розповідає голова згаданої асоціації Рудольф Мигович.

«Ми маємо напрацьовану систему, лікарів, і це допомогло нам налагодити міжнародні зв’язки. Ще до війни ми були певні, що вона розпочнеться, тому одразу ж на другий день, 25 лютого, мали Zoom із 140 учасниками з різних куточків світу: від Тайваню і Сінгапуру до США і Канади, а також по всій Європі. Зараз, наприклад, у нас є вантаж – антибіотики на 300 тисяч доларів у Бангкоку, Таїланд. І нам треба назбирати 25 тисяч доларів, аби їх забрати», – каже він.

Асоціація, у якій головує Рудольф Мигович, уже зібрала понад 50 тонн медикаментів і доставила їх у більш ніж 300 лікарень у 80 населених пунктах України.

«Ми збирали гроші, дещо купували, дещо лікарні давали нам безкоштовно. З початку війни отримали понад 50 тонн медикаментів і постачали їх у 80 населених пунктів: як на окупованих територіях, так і в ті, які звільнила українська армія. Вже понад 300 лікарень, благодійних організацій, церковних громад отримали нашу допомогу – від ліжок до «маленької» медицини, як-от пігулки, різні рідини, протибольові засоби, антибіотики. З часом з’явилася потреба в ліках від хронічних недуг. У тому ж тироксині, інсуліні, коли їх шукала ціла країна. Їх ми також почали отримувати з-за кордону», – пояснює голова асоціації.

Тільки у Великій Британії цій організації вдалося налагодити контакт із чотирма іншими: Humanitarian Aid Now, Medical Aid International, IDA foundation, ICMDA Перша з них – Humanitarian Aid Now – передала в Україну вже понад 20 тонн гуманітарної допомоги. Її очільник Марк Пейн – із графства Девон, що на південний захід від Лондона.

«Британці хочуть влити своє серце в Україну. Ми також її дуже любимо, але потрібно зорганізуватися. Саме тому ми почали вам допомагати. Багато людей працюють «за лаштунками», щоби доправити медикаменти, і роблять це залюбки. Бути тут, у Львові, є привілеєм для нас, тому що ми бачимо тих, кому адресована допомога. І це одне з найприємніших вражень, які можна здобути», – переконує він.

Інколи, щоби доправити вантаж, треба самому сідати за кермо, каже Марк. Під час війни на Балканах він мав подібний досвід, який тепер йому став у пригоді.

«Це вже не перше «родео», в якому я брав участь. Займався цим під час війни на Балканах. Тоді ми допомагали Боснії, робили практично те саме, що й зараз: доправляли допомогу в потрібне місце. Іноді це означає, що потрібно робити це особисто, самотужки – сісти у вантажівки з допомогою і доставити її в певне місце.», – розповідає волонтер.

Марк у Боснії у 1990-х роках. Фото надано Марком Пейном

Окрім медикаментів, британські волонтери роздають дітям і дорослим одяг та ласощі. І це викликає миттєву усмішку. Хоча люди і зранені війною, ця любов, яку вони отримують, триватиме вічно.

«Окрім медикаментів, привозимо дітям та дорослим коробки із взуттям та невеликі пакети з ласощами. Щойно роздали 300 таких коробок в одній зі шкіл Львова. Одна з дівчаток, Аня,є чудовою художницею. Подарувала мені картину, яку я забрав зі собою в Британію і вправив у рамку. Вона дуже розчулила мене. Ми купили їй великий набір фарб. Навіть тут, у Львові,діти страждають…» – мовить Марк Пейн.

Із початком війни життя цього британця, як і багатьох українців, поділилося на «до» і «після». Із забудовника цей чоловік перекваліфікувався у волонтера і займається цією справою охоче.

«Коли я дізнався, що росія вторглася в Україну і почалася війна, то дуже болісно пережив це. У будівельній компанії, яку я очолював до війни, працювала українка. Я стежив за тим, як рівень напруги щодня збільшувався, як росія нарощувала присутність своїх військ... Я колишній солдат, 40 років тому служив у армії, тож трохи знаюся на цьому. Тоді я думав, що вони почнуть тиснути на Донбасі, але ні: путін пішов далі, зазнав поразки і платить за це, – розповідає Марк Пейн. – Я можу впевнено сказати, що люди у Великій Британії дивляться на українців із гордістю. Український народ, його дух і енергія є надзвичайною рушійною силою. Мені зовсім не важко доправляти зараз допомогу для України, тому що люди залюбки її надають, пишаються Україною та українцями».

Українці воюють за свою свободу, яка є базовою цінністю і для кожного британця, наголошує Марк Пейн, який не пішов на фронт у складі інтернаціонального корпусу в Україні, бо вже похилого віку.

«Я цілком підтримую бійців інтернаціонального корпусу в Україні. Сам не пішов на фронт, бо вже у літах. Вони тут через ті ж самі цінності, які є підвалинами у Великій Британії. Це наша свобода, наше право. То чому ж її мають відібрати у вас? Ви вільні люди, які повинні жити так, як хочете», – узагальнив він.

Роман Тищенко-Ламанський

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.