Спецпроекти

«А можна у вбиральню?» Що у Львові з громадськими туалетами

187

Час читання: 6 хв

сьогодні о 20:18

«Знайомтесь! Це перша кав’ярня в моєму житті, де мені відмовили у проханні скористатися вбиральнею без покупки», – написав у Facebook Євген Шибалов, ветеран війни, колишній військовополонений і письменник, який живе у Львові. Його допис викликав дискусію: одні вважають, що пускати до туалету – питання людяності, інші наголошують, що його утримання коштує грошей. Ця вкотре привернуло увагу до браку громадських вбиралень у Львові. Скільки їх працює в місті, чому не функціонує єдина модульна вбиральня та чи повинні заклади пускати до туалетів усіх охочих? «Твоє місто» з'ясовувало, чи справді місто тут покладається на приватний бізнес.

«Вибачте, а можна...?»

«Так, проходьте прямо, вбиральня ліворуч», – приязно запрошує бариста Соломія у відповідь на наше запитання, чи можна скористатися вбиральнею закладу.

«Твоє місто» вирішило перевірити, чи пускають кав’ярні та ресторани в центрі Львова до своїх вбиралень людей з вулиці. Першою адресою стала «Coffee Lab» на вулиці Руській, 12, де стався інцидент. У невеликому залі майже всі місця зайняті.

«З вулиці щодня до вбиральні приходить десь 10–15 людей. Ні, чайові за користування не залишають. У нас немає такої умови», – розповідає Соломія, продовжуючи готувати каву.

Керівниця «Coffee Lab Ukraine» Марта Сарана прокоментувала «Твоєму місту» нещодавній інцидент. За словами працівниці, чоловік запитав про вбиральню, йому відповіли, що вона призначена для відвідувачів закладу. Після цього він пішов, а подальшого діалогу не було.

«Ми розуміємо, що така відповідь могла бути сприйнята як відмова. Водночас для нас важливо, щоб комунікація з кожною людиною була ввічливою та коректною. Ми додатково звернули увагу персоналу на подібні ситуації, тому що завжди прагнемо залишатися гостинними та з розумінням ставитися до потреб людей», – зазначила Сарана.

Вона наголосила, що до ситуацій, коли людині терміново потрібно скористатися вбиральнею, слід ставитися з розумінням. Водночас заклади мають дбати про комфорт гостей і належні санітарні умови.

У ресторані української кухні «Дерун» на вулиці Руській, 16 бариста Ірина також без вагань показує дорогу до вбиральні. На запитання, чи потрібно щось замовляти або платити, відповідає: «Ні-ні, можете просто пройти до вбиральні. Ми не запитуємо у людей про гроші». За її словами, щодня сюди заходять 10–15 людей з вулиці.

У кондитерській «Кавалер» на площі Ринок, 13, яка відкрилася влітку 2026 року на місці «Львівських пляцків», до вбиральні навіть утворюється невелика черга. Вона розташована ще до входу в зал зі столиками, тому нею часто користуються перехожі. Адміністраторка Ольга пояснює, що окремо таких відвідувачів не обліковують і не підраховують витрати на їхнє обслуговування.

У ресторані «Челентано» на розі площі Ринок і вулиці Галицької, за словами хостеса Ярослава, вбиральнею щодня користуються до 30 людей з вулиці. Непорозумінь через це не виникало.

У кав’ярні-ресторації «На Бамбетлі» в пасажі Андреоллі перехожі також часто заходять до вбиральні. Однак баристу Олю найбільше обурює, що після закриття закладу люди справляють нужду просто в пасажі. «Твоє місто» вже писало про цю проблему кілька років тому.

Керівниця ресторану «Кумпель на Ринку» Ірина Діда запевняє, що заклад дотримується ухвали міськради про безперешкодне користування вбиральнями закладів громадського харчування мешканцями та гостями міста.

У ресторації Бачевських на вулиці Шевській, 8, хостес також без проблем скеровують перехожих до вбиральні. За їхніми словами, щодня нею користуються 10–15 людей, переважно старшого віку та мами з дітьми.

Окремим соціальним феноменом є мережа McDonald's. В Україні ресторани не обмежують доступ до вбиралень для людей з вулиці. Водночас у деяких європейських країнах скористатися туалетом можна лише за QR-кодом у чеку, а для перехожих вхід платний.

У Львові McDonald's фактично виконує функцію громадських вбиралень уже 27 років – відтоді, як у 1999 році одночасно відкрилися перші ресторани на проспектах Свободи та Шевченка. Нині в місті працює 14 закладів мережі. У березні 2026 року McDonald's відкрився і на площі Ринок, 19–21. Тут також можна вільно скористатися вбиральнею: біля входу є відповідний навігаційний знак. У підвальних залах розташовані основні вбиральні, а на першому поверсі – інклюзивна для маломобільних людей.

Адміністратор ресторану Андрій пояснює, що порахувати кількість сторонніх відвідувачів неможливо: зона вбиралень розташована біля входу, тож туди однаково заходять і клієнти, і перехожі. Окремої статистики таких відвідувань немає.

McDonald's – одне з перших місць, куди інтуїтивно прямують туристи, вуличні гіди, мами з дітьми та учасники екскурсій. Ресторан на площі Ринок працює щодня з 7:00 до 23:00, і впродовж цього часу його вбиральнею можуть скористатися всі охочі.

Проситися чи замовляти каву?

Люди, з якими нам вдалося порозмовляти на площі Ринок, зізнавалися, що через нестачу громадських вбиралень відчувають сором і розгубленість. Адже змушені просити дозволу скористатися туалетом у закладі громадського харчування.

«Я не можу просто так з вулиці зайти до кав’ярні і попроситися у вбиральню, – ділиться киянка Вікторія. – Мені ніяково. Вважаю, що місто має забезпечити більше громадських вбиралень, а якщо ні, то нехай відшкодовує кошти бізнесу на ці витрати».

«Зайти в кав’ярню лише до туалету мені також не «окей», – каже пані Валерія з Кривого Рогу. – Громадські туалети мають бути на вулиці. Мені навіть соромно запитати про вбиральню. Якщо вже терміново потрібно, шукаю поблизу кав’ярню, щоб встигнути спочатку щось замовити».

Пані Наталя, яка 25 років прожила в Мюнхені, а нещодавно повернулася в Україну, також вважає, що громадських вбиралень має бути більше. «Мені незручно проситися в кафе, не всі так можуть. Але вбиральня – це базова потреба і нагальна необхідність, особливо для людей старшого віку, у яких є чимало проблем зі здоров’ям».

За її словами, у Мюнхені вбиральні в ресторанах і кав’ярнях переважно платні, а муніципальні туалети – здебільшого безкоштовні. «Якщо ви не є гостем ресторану, найчастіше вбиральнею вам не дозволять скористатися або попросять заплатити 50 центів чи євро. У Німеччині це вважається нормальним, бо всі розуміють, що заклади оплачують утримання та прибирання вбиралень. У більшості великих торговельних центрів Мюнхена також доведеться заплатити. На вході – турнікет або скринька для чайових».

Водночас у Мюнхені постійно будують нові безкоштовні муніципальні автоматичні туалети. Їх встановлюють на площах, біля великих станцій метро, кінцевих зупинок громадського транспорту та в парках.

Дискусія про те, чи потрібно платити за користування вбиральнями кафе та ресторанів, розгорнулася і під дописом Євгена Шибалова у Facebook. Львів’янка Ольга Млинко вважає, що дозволити людині скористатися туалетом – це передусім про людяність. Водночас, на її думку, бізнес може встановити символічну плату для сторонніх відвідувачів. Вона також згадує європейські моделі, за яких місто компенсує закладам витрати на доступ сторонніх до туалетів.

Частина львів’ян і гостей міста вдячна закладам, які дозволяють користуватися вбиральнями, але вважає, що за таку гостинність варто віддячувати – залишити чайові або зробити невелике замовлення.

Львів’янка Уляна каже, що за користування вбиральнею сторонніми людьми, на її думку, було б справедливо брати додаткову плату – принаймні 10 гривень. Мовляв, якщо таких відвідувачів багато, а кав’ярня невелика, це може створювати для бізнесу значні витрати.

«Треба зробити покупку, якщо скористався вбиральнею, – вважає ще одна мешканка Наталія Максимяк. – А якщо кав’ярня нічого не продасть і не заробить за цей час, то за що обслуговувати вбиральню?»

З нею погоджується львів’янка Вікторія Бондаренко: «Ресторани та кафе – це не громадські туалети. Вони вам нічого не винні. Заради пристойності можна й каву замовити. Ніхто не зобов’язаний безкоштовно прибирати за вами!»

Водночас Мілана Мельничук переконана, що відповідальність за громадські вбиральні має нести міська влада, а не власники закладів. На її думку, місто повинно відновлювати старі або будувати нові туалети, де можна буде скористатися послугами за невелику плату. Адже попит на них буде, а кошти надходитимуть до міського бюджету.

«Туалетна угода»

Як так сталося, що вбиральні закладів громадського харчування фактично перетворилися на міські туалети? У 2010 році сесія Львівської міськради ухвалила документ № 3468 «Про врегулювання питання громадських вбиралень». Він мав розв’язати цю проблему принаймні на час проведення Євро-2012, коли до міста очікували значний потік туристів і вболівальників.

Ухвала передбачає безперешкодний доступ мешканців і гостей міста до вбиралень закладів ресторанного господарства – на платній або безоплатній основі, за правилами, встановленими власником. Безоплатно користуватися туалетами також можна у приміщеннях виконавчих органів міськради, комунальних підприємств та установ.

Водночас законодавство України не зобов’язує приватні заклади надавати вбиральні стороннім людям – лише забезпечувати ними своїх клієнтів. Попри це, у Львові практика відкритого доступу до туалетів кафе та ресторанів прижилася. Це своєрідний компроміс між бізнесом і владою, покликаний підтримувати репутацію міста як європейського, а ресторатори часто сприймають таку гостинність як частину свого бренду.

Однак від 2010 року умови роботи бізнесу суттєво змінилися. Повномасштабна війна, скорочення туристичного потоку, зростання цін на продукти й комунальні послуги та зменшення середнього чека збільшили фінансове навантаження на заклади.

Водночас кількість перехожих, які користуються їхніми вбиральнями, ймовірно, не зменшилася. Львів втратив частину довоєнних туристів, але тут оселилося чимало людей із прифронтових регіонів.

«Не можна спиратися на ухвали, зроблені майже 20 років тому, – вважає Тарас Маселко, PR-директор холдингу емоцій !FEST. – За цей час ми пережили пандемію, зараз живемо в реаліях повномасштабної війни. Тому спиратися на документи 2010 року, коли в місті були десятки тисяч туристів, не можна».

За словами Тараса Маселка, у холдингу емоцій !FEST дотримуються цінностей доброчесності та відкритості, тому ресторани й кафе, що входять до нього, не обмежують кількість людей, які потребують скористатися вбиральнями.

«Безумовно, утримання вбиралень – це частина щоденних витрат закладів у сфері гостинності», – додає Марта Сарана, керівниця мережі кав’ярень Coffee Lab Ukraine. Це комунальні послуги, витратні матеріали – туалетний папір, рушники, рідке мило, мийні засоби, прибирання та обслуговування. Особливо відчутно це для невеликих кав’ярень.

Географія вбиралень у Львові: що маємо сьогодні?

Як повідомили в департаменті житлового господарства та інфраструктури Львівської міськради, наразі у Львові є чотири стаціонарні громадські вбиральні: на площі Ринок, 1, вулиці Богдана Хмельницького, 275, проспекті Свободи та площі Двірцевій. Крім цього, у великих парках і скверах встановлено понад 50 біотуалетів.

«У центральній частині міста є багато варіантів, де можна скористатися вбиральнями. Це заклади харчування, адміністративні та комунальні установи, де є безкоштовні туалети. Тому кількості громадських вбиралень у центрі, напевно, достатньо. Багато звернень про те, що людям ніде сходити до туалету, ми не отримуємо», – зазначає Оксана Пригода, директорка департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР.

А яка ситуація у спальних районах? На відміну від центру, там громадських вбиралень немає. Основною альтернативою для мешканців стали торговельно-розважальні центри. Найгірша ситуація – у парках узимку, коли біотуалети прибирають.

Попри це, збільшення кількості стаціонарних громадських вбиралень наразі не є пріоритетом для міста.

«Щоб уже і негайно, враховуючи, що живемо в часі війни, то ні. Адже нові вбиральні – це великі кошти. Щодо біотуалетів, то їх достатня кількість у парках. Якщо будуть запити, то ми, звичайно, збільшимо їх кількість. Наразі такої потреби немає», – пояснює Оксана Пригода.

Водночас місто планує встановлювати стаціонарні інклюзивні модульні туалети в місцях, де неможливо облаштувати інші вбиральні. Однак скільки саме таких модулів потрібно Львову та де їх встановлюватимуть насамперед, у департаменті не уточнили.

Вартість одного такого туалету становить близько 5 млн гривень. Ми запитали, чи може він окупитися і чи можна спрямувати отримані кошти на встановлення нових вбиралень.

«Ні, це не комерційний проєкт. Вбиральня не призначена для того, щоб заробляти на ній гроші або досягати самоокупності. Отримані кошти йдуть на забезпечення вбиральні необхідними засобами для гігієни», – відповіла посадовиця.

Першу і наразі єдину автоматизовану інклюзивну модульну вбиральню у Львові відкрили наприкінці 2024 року на пішохідній алеї проспекту Свободи, поруч із входом до підземного туалету. Однак у червні 2026-го невідомі вивели її з ладу: зламали автоматичні двері, пошкодили термінал безконтактної оплати, вентиляцію та спеціальну сантехніку для людей з інвалідністю.

У департаменті повідомили «Твоєму місту», що зараз очікують на запчастини з-за кордону. Коли модульна вбиральня знову запрацює, невідомо.

Тож у центральній частині Львова наразі фактично працюють дві громадські вбиральні.

Одна з них розташована в будівлі Львівської ратуші, з північного боку, на цокольному поверсі. Вхід із вулиці має сходинки, тому туалет недоступний для людей на кріслах колісних – пандуса чи мікроліфта немає.

Користування коштує 20 гривень. Для десяти пільгових категорій, зокрема пенсіонерів, дітей, ветеранів і людей з інвалідністю, вхід безкоштовний. Вбиральня працює щодня з 10:00 до 19:00.

Ще один громадський туалет розташований на проспекті Свободи, 7. Це підземна вбиральня, яка тривалий час не працювала.

«Вбиральня працює вже більше року, але багато людей і досі про це не знають!» – розповідає прибиральниця пані Олена.

За її словами, у будні туалетом користуються 20–30 людей, у вихідні – до 100. Вартість входу також становить 20 гривень, для пільгових категорій він безкоштовний.

«Минулої неділі було 39 учасників бойових дій. Чимало хлопців було на протезах, але їм важко спускатися сходами. Коли працювала модульна вбиральня, хлопці ходили туди. І мами з візочками», – додає жінка.

Отже, навіть ті громадські вбиральні, які працюють у центрі Львова, доступні не для всіх. А поки місто лише планує встановлювати нові інклюзивні туалети, значну частину потреб мешканців і туристів фактично забезпечують кафе та ресторани.

Ми запитали Оксану Пригоду, чи існують у Львові програми відшкодування витрат ресторанному бізнесу за користування вбиральнями людьми з вулиці.

«Ні, у Львові такої програми немає. Втім, вбиральнею можна скористатися в кожному закладі громадського харчування», – відповіла керівниця департаменту.

До 2010 року, ще до ухвалення відповідного рішення міськради, вбиральні в ресторанах часто були зачинені, підземні туалети не працювали, а ті, що залишалися відкритими, були в поганому стані.

Однак ухвалою місто фактично переклало проблему громадських вбиралень на приватний бізнес. Комунальні туалети платні – 20 гривень, тоді як вбиральнями багатьох ресторанів і кафе перехожі можуть користуватися безкоштовно. Виходить, що місто бере плату за власні вбиральні, а бізнес самостійно покриває витрати на утримання туалетів, якими користуються не лише його клієнти.

У міськраді ж вважають, що така відкритість може бути вигідною для закладів.

«Якщо пустили до вбиральні людину з вулиці, вона оцінить відкритість закладу до людей, його клієнтоорієнтованість та гостинність і подумає, що варто прийти сюди найближчим часом або одразу замовить хоча б чашку кави. Це свого роду реклама закладу», – зауважує Оксана Пригода.

Та чи може гостинність приватного бізнесу повністю компенсувати брак громадських вбиралень? Вбиральні – така ж частина міської інфраструктури, як тротуари, освітлення чи громадський транспорт. Заклади можуть частково допомагати розв'язувати цю проблему, але повноцінна мережа доступних туалетів потребує системного підходу з боку міста. Адже комфортний простір для мешканців і гостей – це не лише зручні вулиці та громадські місця, а й можливість скористатися базовими послугами.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.