"Культура не може бути тихою". Що відбувається за лаштунками Театру ляльок у Львові

“Твоє місто” побувало в театрі й дізналося, як він працює зараз, чого потребує його будівля, що там планують ремонтувати, на що жаліються мешканці та як виник Нижній зал, який команда вважає важливим для культурного життя Львова.

Історія будівлі: від помешкань ремісників до Театру ляльок

Йдемо на площу Короля Данила. Тут височіє колишня реміснича палата, у якій нині працює Львівський академічний театр ляльок. Листопадове сонце намагається пробратися у мури понад 100-літньої будівлі. На фасаді — фігури муляра й коваля, що нагадують про початкове призначення споруди як осередку ремісників. 

За задумом архітекторів, тут мав бути великий зал для зборів і кінопоказів, офісні приміщення, а також апартаменти для ремісників, які приїжджали до Львова.

Як розповідає директорка театру Уляна Мороз, будівництво планували завершити у 1914 році, однак через початок Першої світової війни роботи затягнулися. Остаточно будівлю добудували приблизно у 1919 році.

Значних змін приміщення зазнало вже за радянських часів, коли під час так званого “ущільнення” великі простори ділили на менші квартири та заселяли туди кілька сімей. Через це частину приміщень театру також переобладнали під житло.

За її словами, умови, у яких тоді жили люди, були дуже поганими. В окремих приміщеннях бракувало місця навіть для ліжка, тому облаштовували “нари” на другому рівні.

Мешканців почали поступово відселяти, а в 1970-х роках у будівлі провели ремонт і почали облаштовувати театральні простори. Зокрема, замурували великі вікна, які нині можна побачити лише за історичними кресленнями.

Водночас директорка наголошує, що історію будівлі та історію самого театру не варто ототожнювати. Театр ляльок заснували у 1945 році, а приміщення на цій локації він отримав лише у 1947-му. До цього часу заклад працював в іншому місці.

Між фігурами на фасаді театру розміщені малюнки, а біля арок — театральні афіші. Вони нагадують, що сьогодні це місце передусім пов'язане з дитинством, виставами та мистецтвом. Нещодавно перед будівлею театру встановили скульптуру “Колодязь” до Тижня скульптури у Львові, а поруч облаштували клумбу. 

Коли театр опинився у власності міста

До березня 2026 року Львівський академічний театр ляльок перебував у власності Львівської обласної ради, тоді як будівля, в якій він розташований, належала місту. 

Як повідомляли “Твоєму місту” у Львівській міській раді, дотепер з області виділяли кошти на зарплати, але стан театру потребує значного ремонту.

Директорка театру Уляна Мороз розповіла нам, що кошторис, який вона готувала для європейського гранту, складає 24 мільйони євро.

Зайшовши у приміщення театру, бачимо його історичну й візуально привабливу цінність — сходи з поручнями ніби витинанками, масивне дзеркало, колони і різнобарвний вітраж на стелі (перероблений у 1970-х). Окремо увагу привертають декорації до вистав, які стоять у холі. Тут і макет театру, де можна побачити втрачений вітраж, і великі картонні споруди із засновниками театру і багатьма віконцями, що показують історію цього місця. А поруч — ляльки, що ведуть свою “німу” виставу за склом.

Та, попри це, око зачіпається за недоліки — подекуди обдерті стіни, поруйнована плитка на підлозі, а на стелі у кількох місцях навіть “замоклі плями”. Директорка театру розповіла, що це наслідки гасіння пожежі, що спалахнула минулого року: хтось із сусідів кинув у вентиляційну шахту сміття, а потім недопалок. Сміття зайнялося і в театрі виникла пожежа. Її погасили, але “сліди” залишилися. 

Чим театр живе зараз

Львівський академічний театр ляльок є частиною культурного простору міста. Сюди вже не одне десятиліття приходять львів’яни з дітьми, щоб змалку привчати їх до мистецтва.

Щотижня у театрі відбувається 8-9 вистав, однак відвідуваність залежить від безпекової ситуації, фінансових можливостей глядачів і репертуару. Директорка театру розповіла, що останнім часом заклад відчуває зміни у поведінці аудиторії та її купівельній спроможності.

За її словами, жовтень пройшов для театру посередньо, зокрема через часті повітряні тривоги. Коли за ранок лунає кілька сигналів небезпеки, батьки не поспішають їхати з дітьми на вистави. Водночас, зазначає, що погіршення фінансового становища глядачів театр відчуває ще з весни.

Тут запровадили диференційовану систему цін на квитки. Вони коштують від 100 до 500 гривень. Проте директорка театру каже, що зараз помітна тенденція, коли глядачі купують дорожчі квитки, а дешевші залишаються незатребуваними.

Кількість глядачів залежить і від типу вистави і зали. За її словами, бейбі-сцена, яка розрахована на 15 дітей і 15 дорослих, зазвичай заповнена на 100%. Щодо великої сцени — залежить від вистави і часу.

"Театр не має бути бізнесом"

У Львівському академічному театрі ляльок працює 61 людина. З часу його переходу у власність міста, зарплати працівникам виплачують коштом міського бюджету, однак, за словами Мороз, в силу обставин, робить це раз на два місяці.

Водночас, кошти на комунальні платежі Театр ляльок ще не отримує, на відміну від інших міських просторів. 

Як дізналося “Твоє місто” у Львівської міської ради, у 2026 році у бюджеті передбачили кошти лише на зарплату працівникам театру і ЄСВ (Єдиний соціальний внесок). Йдеться про 11,6 млн грн.

Уляна Мороз також поділилася порівняльним графіком заробітної плати у Львівському академічному театрі ляльок:

Середня заробітна плата тут становить 17 450 грн. Водночас, як середня зарплата у Львові — 32 500 грн, у закладах культури України — 22 700 грн, у заклади культури у Львові — 27 500 грн. 

Зважаючи на це, багато працівників театру — це студенти та пенсіонери.

Наразі комунікація й узгодження всіх платежів з містом триває.

Невдовзі у міській раді має відбутися комісія, де директорка озвучить стратегію театру, розповість про вистави, які зараз відбуваються і що планують робити далі.  

Водночас, керівниця зазначає, що театр не є бізнесом, який має самостійно окуповуватися. Вона наголошує, що передусім варто визначити, яку роль культурна інституція має виконувати для міста: заробляти гроші чи створювати сенси та цінності.

За її словами, театр міг би значно більше заробляти, якби зосередився на популярних “попсових” постановках. Наприклад, вистави за мотивами мультфільмів “Губка Боб” чи “Маша і Ведмідь” могли б забезпечити аншлаги на місяць наперед. Проте в театрі свідомо обирають складніші проєкти.

Вона додає, що для державного театру важливо не лише створювати культурний продукт, а й працювати з цінностями громадянського суспільства. Водночас це потребує зусиль не тільки від творчої команди, а й від усієї інституції.

На які вистави можна піти з дітьми 

Уляна Мороз радить не боятися експериментувати з репертуаром і не обмежувати дитячий театр лише простими та зрозумілими сюжетами. За її словами, мистецтво має відкривати дітям новий досвід, викликати емоції та запитання, а не обов’язково давати готові відповіді.

У театрі є вистави для різного віку та емоційного досвіду: для найменших дітей, для розвитку емоційного інтелекту, про страх і горювання, а також постановки для дорослих. Водночас Мороз радить не починати перше знайомство з театром одразу зі складних вистав, а поступово відкривати дитині різноманітність мистецтва.

Нижній зал: від занедбаного приміщення до музичного простору

Переходимо у Нижній зал. Тут атмосфера вже інша: чорні сходи ведуть у темне приміщення з жовтим приємним світлом. На підлозі у залі виділяються дві маски — незмінні "маркери" будь-якого театру.

Нижній зал — місце, де лунає сучасна культура; місце, яке викликало суперечки у суспільстві. 

За словами директорки театру Уляни Мороз, проблеми із сусідством культурних закладів і мешканців будинку виникали й раніше. Коли вона прийшла працювати у театр у 2017 році, у приміщенні, де зараз Нижній зал, діяли клуби, зокрема “888” Ксенії Ліардо, який згодом “різко змінився” на клуб “Лялька”. Однак, як згадує директорка, це не та відома “Лялька”, що була в 90-х. Діяльність нового закладу супроводжувалася конфліктами та навіть бійками.

Після того, як оренду клубу не продовжили, театр почав шукати партнерів для використання звільненого простору. За словами Мороз, альтернативою могли стати інші нічні клуби, тому вона виступала проти такого сценарію. Зрештою почали співпрацювати з музикантами та організаторами концертів. Так і з’явився Нижній зал.

Водночас директорка нагадує про історичне значення клубу “Лялька” у 1990-х роках. Саме тут формувалася українська музична сцена, виступали “Океан Ельзи”, “Мертвий Півень”, а також Грицько Чубай, Марія Бурмака та інші виконавці.

Сьогодні концерти у театрі мають не лише культурне, а й соціальне значення. Зокрема, після початку повномасштабної війни та облаштування у приміщенні прихистку для переселенців у 2022 році тут відновили музичні вечори. За словами директорки, вони виявилися потрібними людям, які шукали можливості емоційно розвантажитися.

Крім того, концерти дають змогу підтримувати музикантів, які через війну втратили можливість регулярно виступати, а також збирати кошти на волонтерські потреби.

Нижній зал почав працювати наприкінці 2019 року, після закриття клубу “Лялька”. Спочатку простір функціонував як театр-клуб, однак невдовзі через пандемію коронавірусу та карантинні обмеження проведення подій довелося призупинити.

Як розповідає Марічка Чічкова, керівниця ГО "Локальна культурна підтримка", яка і займається діяльністю Нижнього залу, на той час приміщення було в занедбаному стані й навіть не входило до договору оренди театру. Коли його знову передали театру, команда почала поступово облаштовувати простір і проводити там концерти. Серед перших виконавців були гурт “Паліндром” та “Tik Tu”.

Активніше розвивати Нижній зал почали вже під час карантину. Марічка Чічкова разом із командою однодумців створила громадську організацію “Локальна культурна підтримка” та організувала фестиваль, який мав об’єднати музикантів і дати людям можливість зустрічатися попри обмеження.

Фестиваль поєднував театральну та музичну програми: вдень відвідувачам пропонували вистави театру ляльок, а ввечері виступали виконавці автентичної української музики. Серед них — “Божичі”, “Ладовиці”, “Стратинські музиканти”, “Дриґ”, Марина Круть, Софія Лешишак, “Ягоди”, “Пиріг і Батіг” та інші.

Після фестивалю команда продовжила розвивати простір, шукати грантове фінансування та облаштовувати приміщення, яке потребувало значного ремонту й прибирання, оскільки попередні орендарі залишили багато сміття.

Робота над приміщенням триває досі. Торік громадська організація “Локальна культурна підтримка” отримала інфраструктурний грант від “House of Europe”. За ці кошти реконструювали сцену, встановили кондиціонери та обладнання для осушення повітря, оскільки в приміщенні є проблеми з вентиляцією. Під час окремих концертів на стінах навіть утворювався конденсат.

Водночас у приміщенні досі немає опалення, а також залишаються невирішеними питання з електрикою. Окрема мета команди — зробити Нижній зал доступним для людей з інвалідністю.

За її словами, наразі команда не може говорити про якісь конкретні рішення щодо подальшого облаштування приміщення. Спершу хочуть владнати конфлікт із мешканцями будинку.

Більшість робіт і культурних проєктів команда реалізує власними силами або за грантові кошти. Водночас, міська рада час від часу підтримує окремі ініціативи, зокрема фестивалі “Розколяда” та “Шевченко JAM”.

Окрім концертів, команда працює над серією подкастів і записів нішевих музикантів під назвою “Зріз”. Також планують розвивати окремий проєкт “Зріз. Архів”, який має зберігати музичну спадщину.

Як виникла назва та чому розвивають Нижній зал

Назву громадської організації “Локальна культурна підтримка” Марічка Чічкова придумала випадково. Вона побачила на електричному щитку абревіатуру “ЛКП” і вирішила використати її для організації. Так з’явилося “ще одне неофіційне ЛКП у Львові, яке займається культурною діяльністю”.

Розвивати Нижній зал Чічкова вирішила через потребу міста в невеликих концертних майданчиках. За її словами, у Львові небагато просторів, де можуть виступати гурти для аудиторії на 100–300 людей.

Спочатку команда проводила лише кілька концертів, адже не мала власного обладнання та працювала з мінімальними ресурсами. Згодом почалося повномасштабне вторгнення, а потреба в таких просторах стала ще відчутнішою. Більшість музикантів, з якими працювала Чічкова у етно-гурті “Torban”, долучилися до Збройних сил України.

Вона також зауважує, що через війну музична програма простору дещо змінилася. Зараз тут багато рок-музики. На думку Чічкової, це пов’язано з емоційним станом людей і потребою знаходити вихід для накопиченої напруги.

Проте, нині Нижній зал використовують не лише для концертів. Тут також відбуваються вистави театру ляльок і майстер-класи з театрального мистецтва.

Конфлікт із мешканцями будинку

Попри те, що Нижній зал збирає сотні зацікавлених містян, деякі мешканці будинку скаржаться на гучну музику та вібрацію, які відчувають у квартирах і під’їзді. Також звернули увагу на випадки неналежної поведінки відвідувачів — куріння цигарок та вживання алкоголю.

За словами однієї з мешканок, вони не проти культури, у них не було зауважень до проведення дитячих вистав, а до рок-концертів, які лунають в підвалі. 

Водночас, директорка театру Уляна Мороз вважає конфлікт наслідком самого сусідства житлових приміщень і культурної установи. На її думку, проблема не повинна перетворюватися на протистояння, у якому одна зі сторін мусить залишити будівлю або повністю поступитися іншій.

За словами директорки, найбільше на шум скаржиться одна із сусідок, якій заважають не лише концерти чи вистави, а й інші події в театрі. Водночас Мороз наголошує, що культурна установа не може бути цілком тихою та непомітною.

Наразі сторони очікують на висновки спеціальної комісії, яка має з'ясувати, як саме звук із підвального приміщення театру поширюється до квартири на п'ятому поверсі. За результатами дослідження повинні визначити, чи можуть надалі відбуватися гучні заходи в Нижньому залі та що потрібно, щоб зменшити поширення звуку.

Марічка Чічкова ж вважає, що простір має важливе значення не лише для культурного життя міста, а й для людей, які потребують емоційного розвантаження під час війни.

За її словами, на концерти приходять військові, а деякі з них самі виступають на сцені під час відпусток. Тому директорка громадської організації не розуміє, чому кілька годин музичних заходів на тиждень мають ставати причиною протистояння.

Вона визнає, що розуміє невдоволення мешканців шумом, однак вважає неприйнятним протиставлення різних видів культурної діяльності та спроби обмежити роботу концертного простору.

Чічкова також наголошує, що Нижній зал не є суто комерційним проєктом. Команда намагається підтримувати музикантів і технічних працівників, для яких концерти часто є основним джерелом заробітку. Особливо це було важливо під час пандемії та на початку повномасштабного вторгнення, коли багато представників музичної індустрії залишилися без роботи.

Зокрема, до кінця 2022 року команда розподіляла отримані кошти так: половину передавали музикантам, а іншу половину спрямовували на потреби Сил оборони. Водночас із розвитком простору зросли й витрати на його утримання, бо потрібно оплачувати роботу звукорежисерів, дизайнерів, працівників команди та технічне обслуговування.

У Львові вже відбулася одна зустріч щодо вирішення конфлікту. Участь у ній взяли представники міської ради, депутати, музиканти, ветерани, мешканці будинку, керівництво театру та представники ГО "Локальна культурна підтримка".

За результатами зустрічі домовилися створити робочу групу, яка напрацює рішення, щоб зберегти культурне життя простору і водночас врахувати потреби людей, які живуть на верхніх поверхах цієї будівлі.

Чи має комфорт містян стати на заваді культурного розвитку міста? Сусідство різних людей під одним дахом тут не нове, і щоразу його доводилося вирішувати домовленістю. Чи вдасться це цього разу — покаже робота групи.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.