1

Гангстер із «Кримінального чтива» Квентіна Тарантіно відповідно до назви кіно читає pulp fiction. Вінсет Вега студіює роман Пітера О’Доннела «Модеста Блейз».

Вінсент Вега читає першу з серії книжок Пітера О’Доннела в кадрі двічі, обидва рази у вбиральні, але на другий раз роман так його захоплює, що він воліє взяти зі собою книжку, а не зброю, з котрої його й пристрелить боксер Буч, якого Вегу найняли ліквідувати. Судячи з того, що книжка в руках Веги розгорнута приблизно на чверті роману, він якраз добирається до сцени з таємничою валізою (яка і в кіно фігурує).

Кадр з фільму «Кримінальне чтиво»

Модеста – «скромність», до речі – назвала так себе сама. Блейзом звався учитель чаклуна Мерліна, прізвище вона теж собі вигадала. Батьків бо не знає. Дівчина знайшлася в таборі для політичних злочинців на Ближньому Сході. Вона поневіряється таборами і в’язницями, дорослішає. В Танжері очолює кримінальну групу і робить із неї величезний синдикат «Мережа». Їй допомагає Віллі, друг і компаньйон. У першому романі Модеста відходить від справ, вона розбагатіла і нудиться. Аж раптом на горизонті з’являється очільник таємної служби Британії і нагадує, що Модеста – піддана королеви (мала фіктивний шлюб із британцем), наполягає, а потім вимагає, щоби Модеста долучилася до важливої справи. В партнера Британії, шейха однієї нафтової країни, планують викрасти діаманти. Як захистити коштовності – секретна служба не знає, але знає Модеста, бо за всім стоїть її давній ворог Габрієль.

А людину, яка шантажем змушує працювати Модесту на уряд, погрожуючи до того ж стратою її другові Віллі, звати Тарант.

2

Ізабель із «Мрійників» Бернарда Бертолуччі читає роман «Ізабель» Андре Жида. Нарцисизм юності, захопленої до країв самою собою: в усіх історіях бачити лише себе, обирати книжки за іменем героїні, що збігається з твоїм власним.

1968 рік. Париж. Троє молодих людей: парижани – брат і сестра Тео та Ізабель і американець Метью. Молодих людей поєднує фантастична любов до кіно й складні еротичні стосунки. Їх викривають батьки близнят, і малята, які загралися в підлітковий бунт, планують групове самогубство.

На столі в Метью тим часом лежить роман Сюзан Зонтаґ «Набір для вбивства». Там теж багато цитують кіно, а герой розпадається на дві складові: Діді-мрійник і Діді-інтелектуал, обидві його субособистості закохані в одну дівчинку і одна із них марить самогубством. «Мрійники» здаються омажем цієї книжки.

Кадр з фільму «Мрійники»

А роман Андре Жида, який читає Ізабель, щодо сюжету кіно – вже дуже саркастичне повідомлення. В цій книжці юнак пише дисертацію і користується для цього приватною бібліотекою в старому маєтку. Там він знайомиться з хлопчиком, бачить портрет його матусі і тут же закохується. В його уяві постала історія про дівчину, яку спокусив сусід, а її родина святенників від неї відвернулася. Зустріч із реальною Ізабель його приголомшує. Вона – утриманка, до смерті батька дитини сама доклалася, тепер прибрала батьків, щоб успадкувати маєток, який піде з аукціону, Ізабель пропонується кільком чоловікам і зрештою втікає з конюхом. Шок минає, і юнак стрімко дорослішає.

Жид написав про незбіг красивого портрета з реальною людиною. І ця книжка, яка в «Мрійниках» з’являється ближче до початку кіно, підказує нам фінал уже красивих картинок Бертолуччі.

3

Початок 1980-х. У маєтку на півночі Італії проводить літо з батьками Еліо, йому 17 років. До них приєднався асистент татуся – аспірант з археології Олівер, йому 24. Еліо захоплений книжками та музикою, пихатий і складний підліток, який поволі зближається з Олівером. Починається роман, який завершиться розбитим серцем, двома такими себто. «Назви мене своїм іменем» Луки Гуаданьїно.

У цьому фільмі ну дуже багато книжок у кадрі. Мати читає Еліо вголос новелу про лицаря, який не може освідчитися дамі серця, з «Гептамерону» Маргарити Наваррської. А Олівер читає «Космічні фрагменти» Геракліта – про те, що усе в світі відбувається невипадково і що наслідки наших вчинків ще дадуться взнаки.

Кадр з фільму «Назви мене своїм іменем»

У сцені, де юнаки починають зближатися та Олівер просить Еліо заграти для нього, Олівер відкладає книжку, яку щойно читав. Це роман Стендаля «Арманс». Октав і Арманс закохані, але коли вона робить крок назустріч, він утікає. Арманс упевнена: Октав не може побачити в ній жінку, вона для нього лише кузина. Але річ у тому, що Октав імпотент… Еліо заграв Оліверу і тут же жорстко його образив.

Перед легендарною сценою, в якій Еліо мастурбує за допомоги персика, а потім зізнається Оліверу, що їхні стосунки більші за секс і отримує відповідь, що це взаємно, Еліо читає «Серце пітьми» Джозефа Конрада. Там людина, яку всі шанували, виявилася злом. Тут навпаки: те, що здавалося Еліо темрявою, стає світлом.

І нарешті Еліо має тут ще й коханку, він переспав з подругою дитинства, котра в нього давно закохана, і він це знає. І тут же припинив із нею взаємними. Він дарує дівчині збірку поезії Антонії Поцці. Італійська поетка наклала на себе руки через нерозділене кохання.

4

У «Бідолашних створіннях» Йоргоса Лантімоса Белла не раз з’явиться в кадрі з книжкою в руках. Дівчину, яка вкоротила собі віку через нездатність прийняти своє підпорядковане становище в суспільстві, воскресив безумний шотландський хірург, пересадивши їй мозок її ненародженої доньки. У Белли є другий шанс стати тією, якою вона себе прагне бачити. Протягом фільму Белла читає «Природу» Ральфа Волдо Емерсона та «Любов і дружбу» Джейн Остін, першу книжку вона навіть обговорює, обкладинку другої нам чітко показують у кадрі. Емерсон припускає, що Бог є в усьому живому, пронизує саму природу, через пізнання якої можна пізнати Бога. А отже, все, що живе – божественне, навіть не сотворене. Очевидно, що Белла міркує, чи вона жива й наділена душею. А оповідання Остін розказує про старшу жінку, яка навчає молодшу давати раду з бідами, що спричиняють нерозумність батьків і зрадливість коханців. Визначивши свої стосунки з Богом, Белла тепер думає, що їй робити з іншими людьми.

Кадр з фільму «Бідолашні створіння»

У самому фіналі фільму ми залишаємо Беллу з книжкою в руках. Темно-зелена обкладинка з чорним написом на корінці – її нам показують. У той же час атрибувати твір нелегко: це типова палітурка для книжок на зламі століть. Але саме в такому вигляді у 1890-х в Британії перевидали «Франкенштайна, або Нового Прометея» Мері Шеллі. Може бути, що саме цю книжку Белла читає в кінці фільму. «Бідолашні створіння», бо переказують наново історію про пихатого лікаря, який вирішив самотужки створити з мертвого живе і поплатився за це.

5

Не знаю дотепнішого жарту з книжкою на екрані, до того ж цей жарт – найкраще з камео великого Стена Лі. «Доктор Стрендж» Скотта Дерріксона. Колишній геніальний нейрохірург, який щойно пізнав себе, розширив свій всесвіт і перетворився на могутнього чаклуна, що може маніпулювати вимірами, пролітає повз автобус, у якому благенький старий уважно читає книжку. Це якраз Стен Лі, котрий і вигадав той всесвіт, у якому зараз перебуває, а читає він «Браму сприйняття» Олдоса Гакслі. І то нереально смішний постіронічний авторський хід із оголенням прийому.

Кадр з фільму «Доктор Стрендж»

Наприкінці 1950-х уже відомий на той час британський письменник Олдокс Гакслі зв’язався з психіатром, який вивчав у Канаді вплив мескаліну на психіку і попросив включити його в експеримент. Під наглядом лікаря Гакслі вживав психоделіки, вів щоденник, де описував свої враження. Гасклі кохався на описах містичних досвідів. Він розчиняє в половині склянки води чотири десятих грама мескаліну, і подорож почалася. «Брама сприйняття» – книжка-потік, по суті: опис мескалінових трипів зі щедрими цитатами з візуальної культури та літератури.

«Доктор Стрендж» вийшов під слоганом «Кинь виклик реальності». Нагадаю: на самому початку його подорожі Прадавня пригощає Стренджа чаєм, той відчуває його дивний смак. Чотири десятих грама чаю, припускаю.

6

Поповнити статтю прикладами з нашого кіно буде не так уже й просто. Книжки нечасто стають частиною саме візуального наративу. Найпевніше, що річ тут у якійсь такій «сліпій плямі»: ми, глядачі, не навчені бачити книжки в кадрі, нам їх режисери й не показують. А якщо це питання суто навички, то її можна набути і книжки в кадр невдовзі у нас потраплятимуть. А поки що…

У «Поводирі» Олеся Саніна – в історії, де Україною часів колективізації й Голодомору подорожують сліпий бандурист і син страченого американського інженера, таємні послання бандуристи один одному передають, сховавши в томику «Кобзаря». Очевиднішим вибір книжки бути просто не міг.

Кадр з фільму «Поводир»

У «Додому» Нарімана Алієва в квартирі загиблого бійця Назіма та його дружини Олесі є книжкові полиці, судячи з корінців, це залишки іще радянської домашньої бібліотеки Олесиних батьків. Утім Коран Назіма, за яким у дім і прийшов уже його батько Мустафа, зберігається не на полицях, а далеко на антресолях. Книжки і там, і там від батьків успадковані, десь спадок функціональний, десь витіснений. Історія непорозуміння й зіткнення поколінь – головна тема кіно – розгортається і в цій достоту прозорій символіці.

Кадр з фільму «Додому»

7

Кілька цікавинок про книжки, які читають (бодай тримають у руках), можу запропонувати хіба на рівні припущення.

У першій сцені чотирисерійної версії «Кіборгів» Ахтема Сеїтаблаєва військовий (командир захисників «Серпень») спить перед ранковою вахтою, тримаючи в руках грубу жовту книжку, за читанням якої, певно, й заснув. Це один із томів радянського передплатного видання БВЛ, гордості домашніх бібліотек, звідки він, напевно, приблудився до Донецького аеропорту. Таких грубих жовтих томів у БВЛ насправді небагато. Один із них – «Божественна комедія» Данте. Подорож крізь пекло в пошуках сенсу буття, який ти наразі втратив. Метафора для такого болісного кіно була б красивою. Тільки «Серпень» навряд читав би книжку російською мовою, хоча... він же декламує там згодом вірші Пушкіна. Ок, нехай буде просто груба жовта книжка.

Кадр з фільму «Кіборги»

Можна припустити, якщо довго страждати над атрибуцією книжки, таке. Карпо з серіалу «Спіймати Кайдаша» Наталки Ворожбит і Олександра Тіменка передсмертний лист невдалої самогубці Таньки ховає до книжки, де того листа – досі не прочитаного – потім знаходить Карпова дружина Мотря. Візуально – це один із томів шеститомного зібрання творів Івана Тургенєва (на жаль, визначити том мені не вдалося). Можна пофантазувати, що то могли б бути «Батьки і діти», де так само не можуть знайти порозуміння кілька генерацій тієї самої родини, а брати по черзі сплять з тими самими жінками. Ну і посміятися, що надсилати любовного листа чоловіку, який одружується з іншою, і намагатися потім накласти на себе руки – це щось-таки з наших уявлень про «тургенєвських баришень», жінок, які мають велику життєву силу, але прикладають її до негодного чоловіка.

Кадр з серіалу «Спіймати Кайдаша»

8

У «Фелікс і Я» Ірини Цілик головний герой читає збірник Джеральда Даррелла «Моя сім’я та інші звірі». Тимофій багато читає в кадрі, але назву цієї книжки можна чітко побачити. Вона кореспондує з проблемною родиною Тимофія, вихованням якого займається, по суті, лише пияк-«афганець», коханець бабусі, інші дорослі поринули в морок 90-х і їм не до того малого взагалі. Але книжка показова не лише завдяки назві.

Кадр з фільму «Фелікс і Я»

«Моя родина та інші звірі» – це автобіографія відомого натураліста, чиє дитинство минуло на острові Корфу поруч із братами, сестрою і мамою, яка рано овдовіла. Йому, як і герою кіно, на початку книжки років десять. І це абсолютно ідеалістична історія раннього дитинства. Поруч з інтровертом Джеральдом є дорослі, чиї вчинки надто ексцентричні, але вони охоче наставляють дитину в моральних цінностях (до речі, вони таки хороші люди і хороші вчителі). Менше схожою на життя Тимофія книжки ще треба пошукати, вона тут на правах контрастної речовини.

А от «Маки червоні» Богдана Бойка – історію, зокрема, про зубожіле дитинство в пізньорадянському закарпатському селі – Тимофій до рук бере і тут же викидає геть (вони з Феліксом крадуть книжки з бібліотеки на макулатуру).

Можна марити, що дитина від народження має все, щоби вирости хорошою людиною – «природною людиною», але для того треба докласти чималих зусиль вихователям.

9

У «Матері апостолів» Зази Буадзе матір – науковиця, яка вивчає етнічний спів – прямує на схід весною 2014 року, в зону бойових дій, там зник безвісти її син-льотчик. Дорогою Софія знайомиться з Федором, він сидить поруч в автобусі і читає «Останнього з могікан» Джеймса Фенімора Купера. Перший том шеститомного зібрання творів 1960-х, у ньому два романи – «Звіробій» і «Останній з могікан», написаних білим колонізатором про винищення корінних народів. Федір – місцевий, удівець, діти давно роз’їхалися країною, він тримається за свій дім і свою землю. Федір береться допомагати Софії: разом вони викрадають з полону і рятують синових побратимів, уцілілих в авіакатастрофі.

Кадр з фільму «Матір апостолів»

Останній з могікан – Чингачгук – допомагає разом із білим мисливцем врятувати двох доньок британського офіцера. На форд Вільям-Генрі напали французи та їхні союзники гурони, а дівчата якраз туди прямують у супроводі головних героїв. Кажуть, це новонароджений американський мікросвіт: білі та червоні чоловіки рятують собі білих жінок. Але біда в тому, що до якої зі сторін могіканин не пристане, він уже програв. Для Федора гепіенд не передбачений, «час червоношкірих минув».

Софія же в хатині, де переховуються втікачі, читає сонети Петрарки. Книжку про віддану любов, яка не потребує нічого навзаєм. Друга частина «Сонетів» написана вже по смерті Лаури, вони вшановують смерть. І це натяк на фінал кіно, жінка тут для того, щоб оплакати всіх «останніх з…»

Ганна Улюра,

літературна критикиня

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.