У ніч на 9 січня росіяни завдали масованого удару по енергетичних об’єктах Києва, а також по житлових багатоповерхівках. Після атаки ситуація з електропостачанням на лівому березі столиці різко погіршилася – там запровадили екстрені відключення світла, а близько 6 тисяч будинків залишилися без опалення в умовах екстремальних морозів.

У ніч на 13 січня російські війська завдали повторного удару по енергооб’єктах столиці. Унаслідок цього енергетикам довелося застосувати екстрені вимкнення електроенергії вже по всьому місту.

Протягом наступних тижнів теплопостачання вдалося відновити у більшості будинків, однак 20 січня росіяни знову атакували енергетичну інфраструктуру Києва. В результаті понад 5600 будинків повторно залишилися без опалення. У ніч на 24 січня ворог вкотре атакував місто безпілотниками і балістичними ракетами.

На цьому тлі новий міністр енергетики Денис Шмигаль заявив, що Київ виявився значно гірше підготовленим до можливих перебоїв з електро- і теплопостачанням після російських ударів по енергооб’єктах, ніж Харків. За його словами, обласна та міська влада Харкова заздалегідь підготували місто до таких сценаріїв – зокрема, розгорнули мобільні котельні та створили розподілену систему генерації, а Київ – ні.

Чи справді Київ міг підготуватися до важкої зими краще? Про слабкі місця київської системи теплопостачання, реальні можливості міста та те, що в цій ситуації можуть і мають робити влада та мешканці, «Твоє місто» поговорило з виконавчим директором Асоціації «Енергоефективні міста України» Святославом Павлюком.

Чи могло місто підготуватися краще до можливих відключень тепла і електроенергії через обстріли ТЕЦ?

Київ має дуже специфічну ситуацію. Якщо в більшості міст система теплопостачання базується на великій кількості дрібних котелень, то в столиці – багато великих ТЕЦ, які є вразливими. Історично система будувалася так, що ці ТЕЦ є високоефективними виробниками електроенергії з когенераційними блоками, а тепло для міських мереж – це, по суті, побічний продукт.

В більшості інших міст таких ТЕЦ немає, і теплопостачання там базується саме на малих котельнях. У Києві ж, зокрема на правому березі, теж є близько 140 дрібних котелень, і там ситуація з опаленням загалом більш-менш стабільна. Проблеми виникають переважно з електропостачанням – щоб забезпечити роботу насосів і подати тепло в будинки. Але за наявності генераторів ця система працює відносно нормально.

Тому питання, чи можна було краще захистити самі ТЕЦ, має просту відповідь: ні. Це питання виключно до системи ППО – інших інструментів немає.

Чи можна компенсувати дефіцит когенераційними установками?

Чи можна було швидко замінити ці обсяги генерації когенераційними установками? Також ні. Це нереально за часом. Середня потужність однієї КГУ – близько 0,9–1,5 МВт. Загальне ж споживання Києва – близько 1,5 ГВт. Тобто мова йде про понад тисячу машин.

Кожна когенераційна установка – це складний інженерний об’єкт. Її потрібно змонтувати на фундаменті, підключити, налаштувати і запустити. При цьому всі установки різні: з різною напругою, трансформаторами, комплектацією, способом монтажу – контейнерні, внутрішні, ті, що потребують окремого приміщення.

Читайте також: «Харків готувався, а Київ ні». Новий міністр енергетики заявив, що Київ не був готовий до ударів по енергетиці

Їх потрібно десь розмістити. Це питання земельних ділянок, близькості до тепломереж, наявності газу та електромереж. Для їх встановлення інколи навіть треба розбирати стіни. До того ж ці установки надходять не такими, як замовляли, а такими, які є у донорів. Усе це суттєво впливає на вартість підключення, яка зазвичай становить від 20% до 80% вартості самої установки.

Якщо місто заздалегідь знає, що саме і в якій комплектації до нього їде, воно може готуватися. Але часто установки просто привозять, віддають – і вже на місці починають з’ясовувати, чи є документація, чи зрозумілі умови підключення. Далі підключаються контролюючі органи, починаються приписи, ризики кримінальної відповідальності. Це все потребує часу і грошей.

10–15 таких установок можуть вирішити проблеми окремих об’єктів у конкретних локаціях, але проблему Києва в цілому вони не вирішують.

До того ж такі установки неможливо просто купити, як пиріжки. Їх виробляють на замовлення, і навіть якби була можливість їх швидко встановити, фізично такої кількості обладнання просто немає.

Тому в цьому сенсі історія для Києва виглядає однаково складною незалежно від сценарію.

Чи можна було уникнути руйнування тепломереж?

Злити воду з усіх будинків за три дні – практично неможливо. Це складніший процес, ніж запуск системи. У нормальних умовах запуск опалювального сезону триває близько двох тижнів. А в умовах обстрілів і перевантажень мереж зробити це за кілька днів технічно нереально. Тому частина будинків встигла виконати необхідні дії вчасно, а частина – ні, і саме там відбулися прориви систем.

Я вважаю, що місто могло зробити трохи більше в частині забезпечення генераторами тих котелень, які зберегли працездатність і могли подавати тепло. Для цього, по суті, потрібен генератор, щоб працювала циркуляційна помпа. Теоретично місто могло навіть закупити генератори й роздати їх у будинки. Але якщо в будинку немає кому їх прийняти і обслуговувати – підключати, заправляти, тестувати, – це не вирішує проблему. Хтось має нести за це відповідальність.

Якщо в будинку немає ініціативної групи, результат ми бачимо самі.

І зрештою, варто усвідомлювати головне: всі ці системи проєктувалися для цивільної, мирної експлуатації. Вони не розраховані на умови воєнного часу.

Чи могли кияни підготуватися краще? Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих

Якщо говорити про Київ, у місті діяли щонайменше п’ять програм співфінансування заходів з енергомодернізації. Це і програма «70/30», і підтримка встановлення сонячних електростанцій, і револьверний фонд та інші інструменти.

Але чи всі будинки скористалися цими можливостями? Чи всюди створили ОСББ? Чи всі подали заявки, провели збори, звернулися до управителів? Ні. І саме тут починається ключова проблема: багато хто очікує, що за нього все зроблять, але сам у цей процес не включається.

Читайте також: Як кияни рятуються цієї зими: досвід і практичні лайфхаки

Я бачу, що в будинках з ОСББ ситуація проходить значно легше. Там є поінформованість, є відповідальні люди, які знають, де ключі, де насосне обладнання, в якому стані підвал чи дах. У будинках без такої організації це просто не працює. Тому тут діє простий принцип: порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. Якщо вам важливий ваш будинок, ним потрібно займатися.

Почати хоча б із вибору управителя. Якщо управитель не злив воду, не забезпечив необхідні роботи – його можна і треба змінювати. На ринку є компанії, які це вміють робити. Якщо ж комунальна компанія з цим не впоралася, то, на жаль, маємо те, що маємо.

Чи може ОСББ облаштувати автономну систему опалення багатоквартирного будинку?

Теоретично ОСББ може спробувати забезпечити будинок автономним теплом – наприклад, встановивши контейнерну котельню й під’єднавши її до будинку або мікрорайону. Але на практиці це інженерно дуже складне завдання.

По-перше, для такої котельні потрібне підключення до газової мережі середнього тиску. У більшості житлових районів є лише мережі низького тиску, які просто не здатні подати необхідний обсяг газу. Тому котельня фізично не зможе працювати.

По-друге, потрібно врізатися в систему опалення будинку, перевірити всі вводи й виводи, узгодити технічні параметри. Це не формальність, а повноцінна інженерна задача. До того ж котельня потребує електроенергії, без якої вона також не працюватиме.

Окрема проблема – експлуатація. Контейнерна котельня – це складне обладнання, яке потребує постійного нагляду. Якщо в сильний мороз її зупинити хоча б на короткий час, система може замерзнути й вийти з ладу. Для роботи з таким обладнанням потрібен кваліфікований експлуататор із відповідними допусками, адже йдеться про газ і житлові будинки. Таких фахівців небагато, і це точно не «просто найняти людину для нагляду».

Тому це питання не стільки адміністративних процедур, скільки інженерних вимог: які параметри теплоносія потрібні, за якого тиску і температури система має працювати, чи витримають це мережі.

Частково тут є бюрократичні моменти, але переважно – складні інженерні розрахунки. Саме тому я, чесно кажучи, слабо вірю в можливість швидко й масово встановлювати контейнерні котельні в таких умовах.

Індивідуальне опалення як аварійний варіант

У ситуації, коли централізоване опалення повністю відсутнє, якщо говорити саме про здійсненні рішення, я радше схилявся б до індивідуальних варіантів – на рівні окремих квартир.

Водночас я не маю права радити, кому і що робити, адже будь-яке джерело тепла в квартирі, яке не передбачене інженерно, несе потенційну небезпеку. Це завжди ризик. Власне, я сам упродовж року-двох використовував у квартирі, а згодом і в офісі – протягом трьох років – опалення на основі каталітичного газового обігрівача: заносив балон, підключав його, і система працювала. Але я вмію працювати з газом, розумію ризики і не ставлюся до цього легковажно.

У мене встановлені датчики чадного газу, датчики витоку газу та контролю вмісту вуглекислого газу. Датчики і вогнегасник це абсолютна необхідність. Я знаю, як це експлуатувати. Але таке рішення точно не можна рекомендувати кожному. Балони з газом у квартирі – це небезпечно. Хтось, хто розуміє правила і дотримується їх, впорається. Хтось просто поставить обігрівач – і може не прокинутися.

Втім, якщо говорити про швидке розгортання тепла, іншого реалістичного способу я наразі не бачу. Це саме аварійний вихід у ситуації, коли потрібно бодай місяць якось обігріти людей.

Якщо в будинку пошкоджені труби і систему опалення «порозносило», ми фізично не можемо подати тепло централізовано – навіть якщо воно є. Кількість труб і батарей, які потрібно замінити, величезна, і для цього потрібні сотні, якщо не тисячі людей, які мають цим займатися.

Газові обігрівачі: різниця в типах і реальні можливості

Існує три основні типи газових обігрівачів. Перший – каталітичні. Другий – керамічні, у яких газ фактично горить відкритим полум’ям. І третій тип – це обігрівачі, що зовні нагадують каталітичні, але насправді є звичайними газовими горілками: там просто горить газ.

Усі ці пристрої споживають кисень із повітря. Водночас каталітичні обігрівачі принципово відрізняються тим, що виключають утворення чадного газу. До повномасштабної війни такі пічки коштували приблизно 140–150 євро. Зараз їх продають уже за 20–25 тисяч гривень, і знайти їх непросто – більшість давно розкупили.

Газовий балон можна заправити на АЗС, але важливо розуміти обмеження: заправляти його можна не більш ніж на дві третини об’єму. Інакше існує ризик вибуху, особливо якщо занести балон із холоду в тепле приміщення. Стандартний балон має об’єм 27 літрів, тож реально заправляють близько 20 літрів газу. Це приблизно 135 кВт·год теплової енергії.

Якщо намагатися обігрівати таким обігрівачем усю квартиру до комфортної температури, одного балона вистачить у середньому на 2–3 дні – залежно від площі. Тому з практичного погляду раціональніше обігрівати не всю квартиру, а одну кімнату. У такому режимі одного балона може вистачити на два тижні або навіть більше.

Чи може Київ відмовитись від ТЕЦ на користь розділеної генерації

Київська система теплопостачання проєктувалася з розрахунку на те, що спалювання газу у великих установках є ефективнішим, ніж робота великої кількості малих котелень. До того ж ТЕЦ передусім виробляли електроенергію, а тепло фактично було побічним продуктом, а не основною метою.

Якщо ж місто переходить на інші способи виробництва електроенергії, то необхідно змінювати і саму модель виробництва тепла – або будувати окремі теплогенеруючі потужності, або по-іншому інтегрувати генераційні установки. Це означає фактичне перепроєктування всієї енергетичної системи Києва.

По суті, йдеться про перехід від великих централізованих генеруючих потужностей до розподілених, малих. Але такі установки потрібно десь розміщувати, підводити до них інфраструктуру і забезпечувати їхню експлуатацію.

Класичні котли з паровими турбінами, які сьогодні працюють на ТЕЦ, є дешевшими в експлуатації, ніж газопоршневі двигуни, що використовуються в когенераційних установках. Так, нова модель може дати менші втрати в мережах, але загалом вона буде дорожчою.

Технічно це можливо. Але це питання часу і великих інвестицій. Швидко така трансформація не відбудеться – йдеться про перспективу десятиліть.

Станіслав Нестеренко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Щоб отримувати актуальні новини Києва, підписуйтеся на наш Facebook.

«Твоє місто. Київ» – сучасне незалежне медіа європейської столиці. Ми пишемо про міську культуру, урбаністику, інфраструктуру, бізнес та людей, які змінюють місто на краще.