Зауважимо, що редакція до цієї дискусії не раз запрошувала Львівську обласну прокуратуру, Офіс Генпрокурора, ГУ НП у Львівській області та Управління протидії кіберзлочинам у Львівській області. Прокуратура відмовилася від участі через те, що формат публічної дискусії «не передбачений комунікаційною практикою органів прокуратури». В Офісі Генпрокурора заявили про «надмірну завантаженість працівників», а в поліції та кіберполіції відмовилися без жодних пояснень.

Від гібридної до когнітивної війни. Втома від новин та зброя в TikTok

Сьогодні Україна перейшла від гібридної війни до когнітивної. Як пояснює експертка з цифрової безпеки Надія Баловсяк, її головна мета – не просто посіяти паніку, а змінити рішення людей, уявлення про те, що є нормою поведінки, або як голосувати на потенційному референдумі.

Ситуація ускладнюється глобальною тенденцією – втомою від новин, яку фіксує Reuters Institute. В Україні після сплеску інтересу на початку ковіду та повномасштабної війни люди також втомилися. Натомість користувачі споживають контент. Причому понад 75% українців роблять це через Telegram. Експертка наголошує, що соцмережі діляться на дві групи: контрольовані (як Facebook, Instagram чи TikTok із жорсткими правилами) та слабо контрольовані, як Telegram. Саме останній перетворив медіапростір на абсолютно неконтрольоване середовище, де панують анонімні канали, які безкарно поширюють будь-яку інформацію.

В анонімних Telegram-каналах активно просувають спотворені наративи, розказуючи фейкові версії того, «чому Україна не підписала мирної угоди в 2022 році». А в TikTok масово поширюються згенеровані штучним інтелектом відео, які брехливо розповідають, нібито в Україні зараз тривають масові протести з вимогою до президента підписати мирну угоду.

«Головне правило безпеки для кожного українця: довіри в цифровому середовищі не існує і не має існувати в принципі. Сьогоднішні технології дозволяють легко підробити голос, повідомлення та відео. Будь-яке спілкування в онлайні з незнайомцями, а часом і з відомими акаунтами ризиковане. Наші дані в інтернеті не захищені й перебувають практично у вільному доступі (той самий відкритий реєстр ФОПів із телефонами та адресами). Навіть у ЄС визнають, що їхні суворі протоколи захисту даних (GDPR) часто є формальністю», – додає Надія Баловсяк.

«Диверсійний штурм»: як спецслужби РФ вербують дітей та дорослих

Масштаби кіберзагроз колосальні. Зі слів речниці Служби безпеки України у Львівській області Роксолани Яворської, за останні чотири роки СБУ відбила понад 14 000 кібератак на цифрову інфраструктуру України (в середньому близько 10 на день). Приклади наслідків: масштабна атака на «Київстар» у 2023 році та збій реєстрів Мін'юсту в 2024-му).

З 2023 року росія активізувала план «Диверсійний штурм» – вербування українців онлайн для терактів та підпалів. Ворог шукає виконавців скрізь: у Telegram, TikTok, Instagram, онлайн-іграх, чатах для пошуку роботи та на сайтах знайомств. Шукають вразливих – тих, що потребують грошей, мають алко-, нарко- чи ігрозалежність, і особливо дітей. Ворог цілеспрямовано використовує українську мову в дзвінках та повідомленнях (особливо для мешканців західних областей), адже російська одразу викликає підозру.

Ось лише декілька жахливих кейсів ворожих маніпуляцій, які навела речниця СБУ у Львівській області:

• Діти-смертники й підпали. Діти стали пріоритетною ціллю через відсутність критичного мислення. Лише протягом 2025 року СБУ та Нацполіція викрили 384 неповнолітніх (близько 25% від усіх завербованих росією агентів). Наймолодшому завербованому було лише 11 років. Разом із товаришами хлопчик підпалив авто ЗСУ. Ворог бреше дітям про безкарність, хоча кримінальна відповідальність настає з 14 років. Найстрашніший приклад – теракт у Івано-Франківську, де 15-річний і 17-річний хлопці несли вибухівку до місця закладання. Куратори підірвали її дистанційно разом із дітьми: один хлопець загинув на місці, другий отримав тяжкі каліцтва.
• Кібершантаж. Спецслужби рф отримали несанкціонований доступ до мобільного телефона 14-річної дівчини з Тернополя. Знайшовши її особисті фотографії, вороги почали шантажувати дитину: погрожували злити світлини в загальний доступ, якщо вона не закладе вибухівку. Українські спецслужби врятували дівчинці життя, адже російські терористи планували підірвати пристрій дистанційно саме в момент закладання, щоб знищити й саму виконавицю.
• Фейкова СБУ. Російські куратори часто телефонують з українських номерів, видаючи себе за співробітників СБУ чи Нацполіції та вимагаючи виконати завдання нібито в інтересах України. У Львові затримали трьох чоловіків, які познайомилися з жінками в інтернеті. Згодом їм телефонував «співробітник СБУ» і заявляв, що ці жінки є державними зрадницями. Чоловікам ставили завдання: щоб допомогти викрити «зрадниць», треба підпалити їхні квартири або поштові відділення. У стані стресу люди виконували завдання ворога, вірячи, що допомагають Україні.
• Гейміфікація шпигунства. Найбільше потерпають діти, які спілкуються в іграх з незнайомцями. В онлайн-іграх діти шукали віртуальні «коробки», у яких ховається реальне завдання: піти на певну локацію в своєму місті та сфотографувати її.

Керівник Центру стратегічних комунікацій Ігор Соловей зауважує, що вербування дітей є прямим продовженням бойових дій, війною в тилу. Протидія цьому має три рівні. Блокування платформ і створення власного контенту – це відповідальність держави. А от медіаосвіта – це відповідальність також суспільства і батьків. Треба працювати з дітьми для розвитку критичного мислення, щоб вони не потрапляли на гачок маніпуляторів. І хоч ініціативи на кшталт бота «Спали ФСБшника» – дуже правильні, працюють як превенція страхом покарання. Але реалізація медіаосвіти на місцях часто залишається формальністю.

«У центральну київську школу мого сина приходила ювенальна поліція – пробубніли з аркушика один раз за пів року, і на цьому виховна робота закінчилася. Тим часом діти щодня стикаються з реальними спробами вербування, – розповідає Ігор Соловей. – Друг сина отримав повідомлення від аноніма в телеграмі. Вербувальник знав, що хлопець лазить по занедбаних будівлях, і запропонував йому конкретне завдання: піти на певну локацію і зробити фотографії. Хлопець вступив у дискусію і закінчив її фразою: «А ви насправді думаєте, що ми тут усі дебіли?». За тиждень однокласниця попросила сина допомогти перенести сумку, зізнавшись, що зробити це її попросили в Telegram. Вона навіть не усвідомлювала рівня загрози».

Соціальний психолог Олег Покальчук наголошує, що вербування відбувається в промислових масштабах, і базові фактори впливу старі як світ: очікування нагороди і страх покарання. Згідно зі статистикою в зоні вразливості завжди перебувають 20–30% людей. Ворог діє хитро, використовуючи «метод салямі» (дрібної нарізки): втягує у злочин через ланцюжок дрібних поступок і завдань, які на перших етапах не видаються відвертим криміналом.

«Дитячий вік закінчується в 9 років. Далі це підлітки, тож припинімо називати їх дітьми. У підлітків домінують тільки емоції, біологічно відсутнє критичне мислення, оскільки префронтальна кора мозку формується аж до 25 років, а в когось і довше. Вони ніколи не слухають дорослих та їхніх аргументів, лише таких, як самі. Їхня головна мотивація – підвищення власної самооцінки. Вони шукають не ідеологію, а дуже примітивну тактичну чи ситуативну вигоду (гроші, емоції, статус серед однолітків)», – пояснює соціальний психолог.

І додає: «Поки Україна намагається грати за правилами, ворог діє без правил, а у війні має значення лише ефективність. Практика анонімізації злочинців, їхнього походження та родин лише грає на руку ворогу. Потрібно переходити до відкритого оприлюднення імен та обставин злочину, як це роблять в Ізраїлі щодо терористів. Це елемент управління поведінкою: оприлюднення створює страх покарання – єдиний дієвий запобіжник, якого підліткам зараз дуже бракує. Інститут репутації для них не працює, працює тільки страх».

Дискусія про Telegram: зброя ворога чи просто маршрут?

Питання регулювання Telegram викликало чи не найгострішу суперечку. Народний депутат України Ярослав Юрчишин наголосив категорично: «Telegram – це російська мережа і зброя». Месенджер не дає жодного захисту приватних даних. Він нагадав про досвід ЄС, де Digital Services Act (DSA) змушує соцмережі співпрацювати з державою при розслідуванні злочинів.

«Франція була змушена змінити кримінальне законодавство, поклавши відповідальність на самі соцмережі за приховування даних. Саме за цією справою триває суд над Павлом Дуровим. Ба більше, в день виборів у Румунії Дуров розіслав сотням тисяч користувачів маніпулятивне повідомлення про нібито тиск на нього Франції. В Україні наразі є законопроєкт: якщо соцмережа не реагує на звернення України щодо порушення закону, то визнається недоброчесною (ворожою) і в ній буде заборонена комунікація державних структур», – каже депутат.

Адвоката Олега Мицика це дивує: «Заборонити Telegram – це як заборонити продаж сірників, щоб побороти пожежі. Це абсурд. Потрібні дрібні, але системні кроки. В суспільстві має з кожної «праски» лунати правило: анонімна особа або закритий профіль у соцмережах – це моветон і небезпека. От після недавнього вибуху у Львові правоохоронці швидко затримали підозрювану. Але в мережі миттєво з'явилася армія ботів та корисних ідіотів, які розганяли ІПСО: «Не ту взяли! Правоохоронці так швидко не працюють, просто когось підставили». Саме тому поліція має публічно й популярно пояснювати алгоритм своєї роботи, щоб убивати такі вкиди і формувати довіру».

Натомість керівник апарату Львівської ОВА Тарас Грень вважає, що Telegram-канал – це просто маршрут і засіб передавання інформації: «Це як зброя: з чого тобі зручніше стріляти – з АК чи з М16, з того і стріляєш. Цей інструмент варто заборонити, однак суспільство до різкої заборони не готове. Вона може спростити боротьбу з ворогом, але водночас спричинити величезну соціальну напруженість».

З цим погоджується і Ярослав Юрчишин: «Абсурдно, коли міністр МВС закликає до деанонімізації Telegram, і це розсилає офіційний Telegram-канал МВС».

Сухі звіти чи емоції, або Недосконала комунікація правоохоронців з медіа

Комунікація про затримання злочинців стала ще однією точкою зіткнення. Адвокат Олег Мицик емоційно розкритикував підхід силовиків: «Пресрелізи правоохоронців у стилі самовихваляння (ми викрили, ми затримали групу) – це пережиток минулого. Молодь не вірить сухим фактам, їй потрібні подробиці й докази. Є злочинці, на яких держава вже не вплине: класичний криміналітет («вкрав, у тюрму, романтика»), ті, що діють у стані сп'яніння, або професіонали, які місяцями готують злочин. Але є дві групи, з якими треба працювати. Це наївні: «Я думав, мене не викриють, бо я натягнув баф на підборіддя». І юридично неграмотні: «А що, за це передбачене покарання?»».

Для прикладу, підліток 16–17 років знаходить телефон у вбиральні супермаркету, кладе в кишеню і вважає це знахідкою. Ніхто не пояснює дітям, що це крадіжка, яка принесе ганьбу і проблеми батькам. «Дівчина забула ноутбук на вокзалі у Львові, а хлопчик 17 років його поцупив. Правоохоронці вирахували його в гуртожитку за два кілометри від останньої камери спостереження. Про такі технічні дива треба кричати! Дітям треба показувати: ось відбиток, ось квадратик на відео, ось так ми тебе знайдемо. Тільки тоді з'явиться страх», – наголосив адвокат.

Крім того, Олег Мицик звернув увагу на необхідність непопулярних рішень – SIM-карти за паспортом, навівши приклад Єгипту, де SIM-карта туриста автоматично блокується через 28 днів. Україна ж у стані війни дозволяє купувати по 100–200 анонімних SIM-карт (їх купують десятками тисяч для керування «шахедами» чи анонімного вербування в Telegram). Адвокат вважає, що влада боїться ухвалювати таке непопулярне рішення, бо хоче бути красивою.

Ігор Соловей повністю підтримав ідею SIM-карт за паспортом, додавши, що великі соцмережі ніколи не підуть на деанонімізацію добровільно, бо боти і фейкові аватари – це їхній мільярдний заробіток. Він також зазначив, що в Німеччині вже дійшли до стадії розробки відповідного законопроєкту щодо деанонімізації користувачів, адже саме ілюзія анонімності породжує безкарність.

Речниця СБУ Роксолана Яворська відповіла на критику жорстко: «Правоохоронні органи – не контентмейкери розважального жанру. Їхня мета – надати чітку інформацію вчасно. Офіційні повідомлення не мають бути веселими, затягувати. Це вже робота засобів масової інформації – донести інформацію так, щоб вона була як у New York Times. Мета СБУ чи поліції – надати суспільству чітку, конструктивну і вчасну суху фактуру (де, коли і як саме запобігли злочину)».

Проте модератор дискусії Тарас Яценко акцентував на катастрофічному браку довіри через закритість і відсутність комунікації: «Медіа готові допомагати, але наштовхуються на стіну: ні поліція, ні прокуратура не захотіли навіть дати коментар до статті. Коли стається теракт, а поліція протягом тижня просто відмовляється надати будь-який коментар, це виглядає щонайменше дивно. Представники кіберполіції взагалі не захотіли прийти на подію. Через таку закритість люди починають шукати інформацію в анонімних Telegram-каналах».

Кібербезпека, кібергігієна та конкретні дії

Попри критику, протидія триває. Зі слів Роксолани Яворської, СБУ спільно з Нацполіцією вдалося запобігти 80% запланованих терактів. Масштабна кампанія і чатбот «Спали ФСБшника» отримали понад 18 000 звернень про спроби вербування. Внаслідок цього до кінця 2025 року кількість таких спроб зменшилася в геометричній прогресії. СБУ шукає креативні підходи: співпрацює з популярними онлайн-репетиторами (які готують до ЗНО/НМТ), щоб ті органічно вплітали інформацію про безпеку в свої уроки. Офлайн-візити у школи стають подією: діти масово роблять селфі з тегами «сьогодні СБУ вчила, як розкусити рашиста». Вже готується новий етап кампанії для дорослих: застережні банери розміщуватимуть на сайтах знайомств і порталах для пошуку роботи.

Бізнес також формує культуру кібербезпеки. Керівник напрямку «Кібербезпека» в SHERIFF Євген Єгоров розповів, що заблокувати платформу – не вихід. Історія пам'ятає групи на кшталт «Синій кит», яких вербували в ICQ (її заблокували), потім у «ВКонтакте» (заблокували), тепер це Telegram. Заблокуємо його – підуть у WhatsApp або Signal. Глобальне рішення – це кібергігієна, яка має стати рутиною, як чищення зубів зранку. Один із прикладів необізнаності – публікація фотографій з події в реальному часі із зазначенням геолокації.

Експерт розповів, як шкодять бізнесу через брак кібергігієни: «Зловмисники здійснюють OSINT-розвідку: вивчають соцмережі власника чи працівників, розуміють, чим вони дихають, і закидають цільову вудочку. Багато хто реагує: «Ой, а я не знав, що цього не можна тикати». Щоб запобігти такому, фірми звертаються до SHERIFF, щоб ми імітували фішингову атаку на компанію-замовника. Ми ретельно вивчили їхнє керівництво, HR-відділ, працівників, стиль спілкування і розіслали листи (про корпоратив, соцопитування). В підсумку 73% працівників потрапили на гачок. Наші партнери робили ще жорсткіше: на одному з підприємств раз на три-чотири місяці проводять стрес-тести. Працівнику, який клацнув на нелегітимне посилання, вискакувало повідомлення нібито від агресора: «Сюди зараз прилетить, ви здали позицію». Це надзвичайно стресово, але люди від страху миттєво бігли до IT-відділу з криком «Допоможіть, ми накосячили!». Це найдієвіший спосіб швидко навчити обережності».

Євген Єгоров також наголосив, що айтівець – не дорівнює кіберфахівець. Завдання кіберфахівця – постійно тримати айтівця в стресі, шукати відчинені двері, класти інфраструктуру. Оскільки в Україні зараз не вистачає понад 20 000 кіберфахівців, академія SHERIFF запустила проєкт із Мінсоцполітики: протягом 2026 року планують навчити близько 2 000 осіб (ветеранів та людей з інвалідністю), щоб реінтегрувати їх у кіберсвіт для захисту держави та бізнесу.

Що стосується підлітків, Ігор Соловей передав пораду колег журналістів із видання «Тексти»: просте, але до геніальності ефективне вирішення проблеми дитячого вербування – просто видаліть їм Telegram. Та головне, що батьки мають вибудовувати з дітьми таку довіру, щоб ті не боялися розповідати про підозрілі контакти: «Наш горизонт планування під час війни – сьогодні на завтра. Головне, щоб ця розмова не лишилася простою балаканиною і ми не скотилися в звичне «ми, українці, не хочемо нічого робити, ми хочемо лише пишатися»».

А Олег Покальчук радить працювати з групами свідомої молоді – людьми з хорошим вихованням, освітою, з порядних сімей: «Саме вони мають стати інструментом впливу на своїх ровесників, адже підліток бере приклад лише з успішного однолітка. Правильна та безпечна поведінка має стати реальним, а не фейковим трендом у їхньому середовищі. Це як принцип Тома Соєра, який заохотив інших дітей фарбувати замість нього паркан, зробивши це заняття привабливим. А громадянському суспільству загалом пора перестати просто роздавати владі рекомендації та чекати, що вона їх виконає. Час запускати власні інструменти, гуртуватися і робити все самотужки».

Дискусія відбулася за підтримки Фонду Роберта Боша (Robert Bosch Stiftung, Німеччина).

Модерував Тарас Яценко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.