Що змушує українців погоджуватися на такі дії та які є методи вербування «Клубу експертів та експерток» розповів соціальний та військовий психолог Олег Покальчук (це частина розмови з великого інтерв’ю).

Ніцше писав: «Хто бореться з чудовиськами, має остерігатися, щоб самому не стати чудовиськом. І якщо довго дивитися в прірву, то прірва теж дивиться в тебе». Ви брали участь у дискусії «Твого міста» про вербування українців. Чи не здається вам, що за ці роки війни українці занадто довго дивляться у цю прірву?

Ніцше був не дуже здоровою людиною, зокрема психічно, тому був геніальним поетом. Коли ми сприймаємо такі цитати як центральний наратив, щоб з'ясувати, де знаходимося, то потрапляємо в сусідню палату з іншим діагнозом. Це просто поезія. Куди ми дивимося, те й бачимо. Це питання нашого погляду.

Поведінка людини впродовж дуже довгого часу не міняється в принципі, оскільки не міняється мозок, його морфологія і структура. Це тисячі, десятки тисяч років. Одне з найстаріших письмових джерел – глиняна месопотамська табличка. Це лист сина до матері: «Що ж ти, мама, прислала мені немодний одяг? Мабуть, ти мене не любиш». Це свідчить, що налаштування людей в стосунках і соціальних комунікаціях не змінилися. Тож якщо ми фіксуємо увагу на тому, що раніше ніколи такого не було, а зараз сталося, треба розширити горизонт сприйняття. Міняються інструменти, але не поведінка.

На початку повномасштабного вторгнення ви казали, що важливо знайти своє місце у війні. Чи може зростання кількості диверсій свідчити про те, що частина людей його так і не знайшла — не пішла воювати чи волонтерити?

Вони собі можуть вважати що завгодно, але їхнє місце саме їх знайшло, вони просто про це не знають. Вони або мисливці, або жертви. Так, можна якийсь час відсидітися. Але це питання часу чи рендомної ситуації, за якої вони стають жертвами, або опиняються на іншому боці.

Наша соціальна орієнтація визначається вчинками, які мотивуються базовими інстинктами, потребами, а вже потім є надбудова з цінностями. Коли ми, будучи світськими людьми, умовляємо себе, що людина управляється вищими цінностями, ми трошки самі себе обманюємо. Соціологія показує, що дискусії чи турбота про цінності знаходиться на початку другої десятки пріоритетів. А є зарплати, пенсії, життєзабезпечення, електрика, холод і так далі.

Деструктивна поведінка кожною людиною індивідуально пояснюється як корисний для себе вчинок. Людина дуже рідко діє з метою свідомо заподіяти комусь зло. Здебільшого вона пояснює собі, що треба якось жити, або «що тут такого?» – це звичайне знецінення наслідків своєї поведінки. Схильність до такої поведінки значно більша, ніж ми уявляємо, це дуже пересічні люди. Коли говоримо про тероризм чи агентуру, то природним чином трошки демонізуємо цих суб'єктів. Але згадайте працю Ханни Арендт «Банальність зла» про психологію нациста Ейхмана. Зло дуже банальне, примітивне, посереднє. Абсолютна більшість цих людей працюють в режимі «що тут такого?». Ну, не пощастило, піймали, подумаєш.

У СБУ зокрема зазначають, що підлітки, які йдуть на такі дії, часто не усвідомлюють кримінальної відповідальності за свої вчинки. Ворог обіцяє їм, що «нічого не буде».

В тому числі. Психологія підлітка першочергово базується на емоційних реакціях, а вже потім на осмисленості. Тому це й називається тінейджерська поведінка. Але це не означає, що підліток – безтямна істота. Просто вік такий, коли молода людина розуміє, що ось тут вона косить під дитину і користується перевагами статусу, а тут вона вже доросла, їй можна. Йде така осциляція: коли її ловлять – вона дитина, «нічого не знала», а коли коїть злочин, йде на базар за завданням куратора і купує складові саморобного вибухового пристрою – все в неї з тямкою нормально.

Це молоді люди, які чудово усвідомлюють, що роблять. Відмінність від дорослих в тому, що вони швидко збуджуються, отримують дофамін у вигляді позитивного підкріплення і очікують на наступний раунд: підвищення самооцінки, матеріальне заохочення, страх компромату. Через біологію рефлексія у них повільніша. Доросла людина довше думає і більше осмислює. Вербувальники противника прекрасно розуміють цей механізм і бачать людську природу поза рамками ілюзій про гуманізм чи освіту. Якщо ви не заморочуєтеся високими матеріями, то управління поведінкою – достатньо проста річ.

Підлітки багато часу проводять у віртуальному світі. Чи можуть вони через це сприймати свої вчинки в реальному житті як гру?

Для мозку нема різниці, віртуальний чи реальний це світ, він виділяє ті ж нейромедіатори. Це для нас цей світ віртуальний, а для них він цілком реальний. Це реальний тип комунікації. Коли з'явився дротовий телефон, люди годинами розмовляли по ньому один з одним, це називалося «висіти на телефоні». Інші казали: «Як так можна? Замість живого спілкування говорити по телефону».

Міняються інструменти, технології, але не людська природа. Тому ми намагаємося пояснити поведінку молодих людей, відокремивши її від себе. Для себе ми не припускаємо, що могли б так повестися. А інші люди можуть. Якщо говоримо про частотність випадків, то молодих людей легше вербувати і ловити, бо вони «одноразові». Можливо, дорослих стільки ж, просто вони працюють вдовгу і ними розпоряджаються ефективніше, не так бездарно.

Чи може Україна, розуміючи психологію молодої людини, вживати додаткових заходів для виявлення та попередження таких випадків?

Це завдання правоохоронних органів і СБУ – контррозвідувального органу з правоохоронними функціями. У них є протоколи реагування, інформація від оперативників. Але ніде в світі цьому не можна стовідсотково запобігти. Згадайте історію ісламського тероризму, де так само масово вербували підлітків у європейських країнах. Воно відбувається через протиставлення: те, що є довкола – нудно, нецікаво. А тут пропонують ідею, двіжуху, конкурентну стратегію, яка на порядки підніме самооцінку в очах ровесників.

Превенція полягає в чистоті інформаційного простору. В сучасних демократіях це неможливо, бо основа публічної політики – це брехня. У цій мутній водиці можуть плавати й інші рибки.

Демократія, якщо говорити драстично, це колиска тероризму, бо вона створює умови для нього: можливість вільного пересування, інформаційного обміну, доступу до технологій та освіти. В ІДІЛ керівництво на 90% мало вищу освіту, здобуту в кращих західних університетах. Зрештою, 9/11 – це що? Демократичний доступ до літаків і можливість навчатися.

У нас та сама історія. Ми дозволяємо багато, і кількість дозволів для молоді постійно збільшується. Обмеження лишаються ті самі: Кримінальний кодекс, Конституція, на яку ніхто особливо не зважає. Суворість законів компенсується необов'язковістю їхнього виконання. Підліток бачить в інформпросторі, що посадові особи роблять те саме: хтось краде, зраджує, когось ловлять, а когось виправдовують. Тобто процес рендомний, підкидається монетка. І людина каже собі: «А чим я гірший? Їм можна, а мені ні?». А куратор підштовхує: «Ти маєш шанс бути попереду ровесників у фінансовому і кар'єрному плані. Ми тобі допоможемо».

За такі вчинки платять смішні гроші. У Львові підозрювана в суді плакала: «Я не усвідомлювала, що роблю, не розуміла…”

Справа не в розмірі суми. Гроші, які конкретно дають, – це символічний акт довіри. Вам реально щось дають, і не важливо скільки. Нарешті ви від незнайомої людини отримали, і це тільки початок. Вам же кажуть, що далі буде більше. Це працює, бо до того решта тільки обіцяли, дурили, намагалися щось забрати. А тут – дають.

Виникає відчуття довіри. Якщо людина зі складної родини, якщо підводить соціальна ситуація чи психологічне здоров'я, вона відчуває підйом і те, що її хтось любить. Це не про гроші, це про любов.

Вербування – це завжди про любов.

фото: поліція

Спецслужби стверджують, що раніше вербували тих, хто мав прихильність до Росії, зараз ситуація змінилась.

Вона не змінилася, просто ці люди скінчилися. Є чотири моделі вербування: через ідеологію, самолюбство, компромат і гроші. Вони перетинаються. Любов до росії теж базувалася на ідеологемі: «Якщо ти приєднаєшся до цієї ідеї, вона конвертується в матеріальний успіх». На окупованих територіях і в Криму до окупації тільки й говорили: «У рідну гавань, і на вас мішками посиплеться золото».

Людина завжди хоче бачити казкову перспективу. Що міфологічніша пропозиція, то охочіше в неї вірять. Що молодша людина, то більше вона вірить у казки. Дорослим теж розповідають казки, просто це інакше називається. Ми ж такі сучасні й просунуті в ХХІ сторіччі, але ні – люди люблять, коли їх обманюють.

Простий приклад: ми любимо художні книжки, а це ж вигадки. Яка різниця, чи ви прочитали книжку, чи вам у голову «напарили» сюжет, де ви головна героїня? Ви переживаєте цей сюжет, отримуєте свого принца чи нагороду, і вам добре. Якщо вмієте правильно розказувати історії, можете займатися вербуванням у промислових масштабах. Ідеологічний сет працює на початку як сітка з великими дірками: там ви набираєте велику рибу, а потім вона кінчається. Далі вмикаються тонші впливи: даркнет, наркотики, психологічні операції.

Ви згадували тих, хто на межі бідності і має проблеми з грошима чи статусом. Але на гачок вербування потрапляють не лише вони - інколи долучаються люди з фінансово забезпечених сімей. Чим це пояснити?

Самооцінкою. Соціальний, майновий статус – третьорядний. Це при вульгарному марксизмі була точка зору, що бідні люди роблять революцію. Нісенітниця – у всьому світі бідні якраз дуже покірні. А от середньому класу вічно чогось не вистачає. Якщо ми говоримо про сучасний світ, то середній клас – це людина, яка має смартфон. Вона не бідна, хоч вважає себе такою. На інтернет, їжу, одяг вона має гроші, але в рілсах це інакше виглядає.

Виникає відчуття пониженого статусу, упослідженості, а вам розказують, що ви можете це ліквідувати і різко покращити свій статус. Далі вже справа індивідуального підходу. Це питання ключика, який завжди можна підібрати практично до будь-кого.

А в примітивних людей це працює по шаблону. Ми дуже сильно переоцінюємо потребу людини в інтелектуальному розвитку. Лише до 30% популяції мають тенденцію до розвитку, індивідуальної еволюції. Решті це не потрібно. Їх брали голими руками, бо вони достатньо прості. Вони можуть бути хорошими людьми, але примітивними. А з примітивними людьми працюють примітивні технології. Тому наші ламентації передовсім базуються на самообмані. Ми дивимось на українське суспільство через призму ідеалізованих статей про нього, які читаємо вже 30 років.

У 2014-му і на початку повномасштабного вторгнення диверсій у тилових містах було менше. Чи означає це, що росія змінила методи та вдається до психологічного тиску?

Ні. По-перше, що далі від реальних страхів, то більше уявних. Коли люди живуть під постійними обстрілами, то тероризм – це неприємно, але коли він валиться з неба щоночі, стає не до соціально-психологічних налаштувань. А в умовному Ужгороді, звичайно, все виглядає драматично.

По-друге, щодо складу населення. Американський психолог Стенлі Мілґрем казав: «Я міг би набрати охорону нацистського концтабору в будь-якому провінційному американському містечку». Те саме й у нас: терористів можна набрати в будь-якому райцентрі без проблем. Головне – не називати їх так, а поступово і непомітно підвищувати градус ризику. Варити їх, як жабу в окропі, а потім злити.

У нас країна людей з пониженою самооцінкою. З одного боку, ми центр Європи, у нас Трипілля і гігантська історія. З іншого – маємо купу проблем. Цей просвіт між потенціалом і наслідком створює коротке замикання, і самооцінка падає. Завжди знайдеться той, хто запропонує її підвищити. Раніше це робили на виборах недорого, зараз виборів немає – і це робить противник. Механізм той самий: замініть інформаційно-психологічні операції на виборчі технології, і отримаєте ту саму історію, тільки вектор драматичніший. Ми багато списуємо на обставини війни, але вона нічого нового не породжує, лише каталізує те, що раніше існувало латентно.

Вбивства Парубія, Фаріон та теракти виглядають як спроба розхитати Львів і вплинути на самооцінку містян, яким часто дорікають, що вони зокрема надто пишаються містом.

Обличчя Львова за довоєнні й воєнні роки змінилося до невпізнанності. Того старого Львова не існує, так відбувається з кожним містом. Коли людина набуває нової міської ідентичності, вона яскраво про це говорить. Вона нарешті отримала маркер, яким відрізняється від інших: «Я зі Львова, а не з Донецька, і це тіпа круто». Це марнославство і звичайна людська риса, у цьому нічого особливого немає.

Політики на цьому заробляють, а пересічні люди використовують це як захисний механізм. Для стабільності психіки простота і примітивність – це порятунок. Це не означає, що люди дурні, вони просто достатньо стабільні. Підіть на базар – там уся соціологія, включно з конспірологією, але це тримає людей у берегах здорового глузду. А подивіться на освічених людей – там значно більше проблем із реальними діагнозами.

Андрій Парубій

Фото з місця вбивства Андрія Парубія у Львові у серпні 2025 року/Суспільне

Письменниця Оксана Забужко в інтерв’ю «Твоєму місту» наголошувала, як у незалежній Україні створювалось штучне протистояння Львів-Донецьк. Чи помічаєте, що регіональна відмінність знову використовується ворогом?

Відмінність є завжди – це локальна ідентичність. Є відмінності на мовному рівні, в темпоритмі роботи, швидкості реакції. Але наскільки вони критичні для комунікації, залежить від того, чи є у людей потреба в конфліктності. Конфлікт виникає, коли понижується самооцінка. Тоді вмикається зовнішній локус контролю: інші винні в тому, що мені недобре. Що я зробив для покращення – неважливо. Важливо, що інші чинять мені кривду.

І звинувачувати у цьому можуть тих, що переїхали…

То вони винні в тому, що зима і багато снігу. Це закономірно. Побутова ксенофобія – не специфічно українська риса. Коли твій затишний світ під загрозою (навіть уявною, бо ви десь читали, що хтось приїде і забере останній кусень хліба), вам стає страшно. А мозку все одно, чи це відбувається в реальності, чи в уяві.

Самооцінка падає, закручується драматична спіраль і починається істероїдна поведінка. Ви починаєте кричати – не щоб іншим щось сказати, а щоб почути самого себе через підвищений тиск. Відбувається сума монологів. Суспільний діалог можливий лише тоді, коли люди спокійні й ситі. Коли ж навколо драма, кожен кричить про своє, і не варто розраховувати, що вас почують, бо в інших людей відбувається те саме.

На них, в першу чергу, можуть падати підозри у диверсіях, ця теза може інформаційно підсилюватись, зокрема, за допомогою ботів.

Це як плоска земля. Очевидно, що вона пласка, ми з неї не скочуємося. Це для нас емпіричний факт. Або те, що сонце обертається довкола землі – ми це бачимо кожен день.

Те, що в середовищі людей, які приїхали зі сходу на захід, кількісно можна рекрутувати більше потенційних терористів – так. Але чому вони переїхали? Який їхній соціальний статус? Де вони народилися, яке було їхнє дитинство? Це, як правило, люди з декласованих соціальних верств, хоч може бути й навпаки.

Відмінність ось в чому. Коли людина в такому статусі живе в західноукраїнському селі, її потенційно теж можна завербувати. Стримуючим фактором є те, що вона живе в конгруентному середовищі. Припустимо, що в тому селі всі пияки, все не гаразд, але є спільнота, частиною якої є людина. Тут наш генделик, магазин, цвинтар. Тож воно наче й так, але ні. А людина, яка приїхала, сама по собі. Це те, що називається «lone wolf» problem. Самотня людина легше вербується і легше скоює правопорушення проти людей, яким вона нічим не зобов'язана. Так, вона тут живе, але це для неї просто корм.

Ви говорите про низьку самооцінку в українців. Чи є спосіб її підняти?

Тут у мене буде печальна новина, бо висока самооцінка у психопатів та людей з параноїдальним типом мислення. Тобто тих, яких ми теоретично не любимо, але практично ними захоплюємося – бачте, які вони видатні й особливі. Це теж частина дивної людської природи. Вони успішні для себе, але огидні в приватному спілкуванні. Цьому не можна навчитися, і цьому немає сенсу слідувати. Якщо у вас немає психопатичної складової, то, слава Богу, ви її не засвоїте.

Ефективніше використовувати ті комунікації та зв'язки, які склалися довкола вас природним чином. Ми часто нехтуємо тим, що маємо – друзями, близькими. Не цінуємо це, а шукаємо якогось додаткового ресурсу, нових людей. Та люди скрізь такі самі. Буде у вас замість п'яти знайомих 50 – ефективність віддачі від кожного впаде вдесятеро. Ви будете лише втомлюватись від цієї марноти. Тому зосередьтеся на тому, що маєте. Озирніться і приведіть до ладу не тільки речі, а й стосунки, якщо вони ще не розпалися. Це та реальність, у яку закомпонована ваша емоційна сфера. Інакше ви будете шукати себе вічно десь назовні. А там вас немає – ви тільки всередині у себе в голові.

Текст: Марічка Ільїна

Фото: Facebook Олега Покальчука

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.