Як сьогодні змінюється підхід до роботи із системою соціальних послуг на рівні держави й громад?
Сьогодні підхід змінюється від реагування на вже складні ситуації до ранньої підтримки сімей і людей.
Це дає змогу запобігати ускладненням і водночас ефективніше використовувати ресурси.
Один із прикладів такого підходу — розвиток послуги раннього втручання. Це підтримка сімей із дітьми до 4 років, які мають інвалідність, порушення розвитку або перебувають у групі ризику їхнього виникнення.
Суть послуги — забезпечити родину комплексною кваліфікованою допомогою (лікарем, психологом, логопедом, фізичним терапевтом, соціальним працівником тощо). Завдання фахівців — не просто вилікувати, а навчити батьків, як щодня допомагати дитині розвиватися й рости вдома, у звичних для неї умовах.
Що доступнішою є ця послуга, то менше в громаді випадків, коли проблеми поглиблюються й потребують складнішої і тривалішої підтримки.
Підтримка людей з інвалідністю, особливо в складних випадках, потребує значних ресурсів — і фінансових, і людських. Якщо вдається запобігти таким ситуаціям або зменшити їхню складність на ранніх етапах, громада може ефективніше розподіляти ресурси й спрямовувати їх на інші напрями.
Що змінюється всередині системи, щоб такий підхід став можливим?
Такий підхід можливий лише за тісної взаємодії всіх дотичних служб — соціального захисту, освіти, медицини й служб у справах дітей. Про можливі труднощі в сім’ї може повідомити і вихователь, і лікар, який взаємодіє з родиною, — важливо, щоб вони розуміли, куди скерувати сім’ю для отримання підтримки.
Звісно, тут ключову роль відіграють фахівці/-чині із соціальної роботи, які працюють безпосередньо в громадах: вони оцінюють потреби сімей, супроводжують їх і координують надання допомоги. Станом на 01.01.2026 в області працює 219 таких фахівців.
Окремо розвиваються послуги, спрямовані на профілактику: консультування, психологічна допомога, групи взаємопідтримки для батьків тощо. Це потрібно для того, щоб сім’ї залишалися самозарадними й не потрапили в складні життєві обставини, які потребують тривалої та інтенсивної підтримки.
Хто відіграє головну роль у розвитку системи соціальних послуг: держава чи місцева влада?
Якщо коротко — без місцевої влади ця система просто не працює.
Саме громада є тим місцем, де все відбувається на практиці. Вона бачить реальних людей і їхні потреби: хто потребує догляду, підтримки чи втручання вже сьогодні. І відповідно вирішує, які послуги потрібні, як їх організувати й де взяти на це ресурс.
Місцева влада аналізує ситуацію в громаді, звертає увагу на найбільш вразливих — людей з інвалідністю, старших людей, сім’ї в складних життєвих обставинах, внутрішньо переміщених осіб. І далі планує: що потрібно створити, що підсилити, а що змінити.
Але є важливий момент. Україна має розвинене соціальне законодавство: багато передбачено пільг, виплат і послуг. Проте реальність, особливо в умовах війни, така, що на місцях не завжди є достатньо коштів, щоб це все забезпечити.
І тут вже ключову роль відіграє держава — через політику і фінансування. Бо без цього навіть найкращі рішення громади можуть залишитися лише на папері.
Тому це не питання "хто важливіший".
Чи достатньо для розвитку системи соціальних послуг лише зусиль місцевої влади?
Ні, і це добре видно на практиці.
Сьогодні у Львівській області працює 65 надавачів соціальних послуг: 52 центри надання соціальних послуг, 8 територіальних центрів соціального обслуговування й 5 центрів соціальних служб. Але за цими цифрами стоїть не лише робота місцевої влади, а й спільні зусилля багатьох людей та організацій.
Соціальні проблеми є комплексними. Їх неможливо вирішити в межах однієї інституції чи бюджету. Тут потрібне об’єднання ресурсів, знань і можливостей різних сторін — громади, держави, громадського сектору й міжнародних партнерів.
Держава формує політику й правила гри. Громада організовує послуги на місцях і відповідає за те, щоб люди реально їх отримали. Завдання партнерів — підсилити систему експертизою, навчанням і ресурсами або закрити потреби, на які не вистачає ресурсу місцевій владі.
І ще є дуже важлива частина — самі люди. Наприклад, у Львові є кілька об’єднань батьків, які виховують дітей з інвалідністю. Вони не просто отримують соціальні послуги — вони, як ніхто, знають цей досвід зсередини й розуміють, що працює, а де потрібні зміни. Саме їхній голос часто допомагає зробити підтримку реальною, а не формальною.
Від чого залежить, чи буде підтримка в громаді сталою?
Передусім від того, наскільки добре громада розуміє потреби своїх людей. Для цього щороку проводиться оцінювання потреб: громада збирає дані від соціальних служб, освіти й медицини, аналізує звернення мешканців і просто спілкується з людьми. Це показує реальну картину — кому та яка підтримка потрібна та як ці потреби змінюються із часом.
Але одного розуміння замало.
Тоді це не разові ініціативи під ситуацію, а системна робота, яка триває роками.
Дуже практичний момент — гроші. Якщо громада передбачає фінансування в бюджеті, це означає, що послуги будуть не сьогодні-завтра, а стабільно. Без цього будь-яка ініціатива довго не тримається.
І ще один важливий елемент — відкритість до партнерства. Громада може залучати різних надавачів: комунальні установи, громадські й благодійні організації, приватний сектор. Конкуренція і соціальне замовлення тут працюють на якість — люди отримують кращі послуги.
У підсумку сталість — це коли є розуміння потреб, план, ресурс і готовність діяти.
Як війна впливає на розвиток системи соціальних послуг у громадах?
Війна різко збільшила навантаження на систему, яка досі перебуває у процесі трансформації після реформи децентралізації.
З’явилися нові категорії людей, які потребують пріоритетної підтримки й відповідної інфраструктури, зокрема внутрішньо переміщені особи, ветерани та їхні сім’ї. Водночас нікуди не зникли й ті, хто потребував допомоги раніше: люди похилого віку, сім’ї, що виховують дітей з інвалідністю та інші вразливі категорії.
Через що громади змушені одночасно розширювати послуги, шукати ресурси й працювати в умовах кадрового дефіциту. Тобто система має не просто працювати — вона має дуже швидко адаптуватися до нових реалій.
Усе це відбувається в умовах значного кадрового дефіциту — бракує соціальних працівників, психологів, фахівців із соціальної роботи.
Які рішення й практики допомагають громадам ефективно працювати в цих умовах?
Працюють прості рішення, які реально спрощують доступ до допомоги. Це єдина точка входу, коли всі послуги зібрані в одному місці. Або активні мобільні бригади, коли фахівці самі їдуть до людей, що потребують допомоги.
Це також партнерство з громадськими організаціями, які підсилюють систему там, де бракує ресурсу. Плюс — постійне навчання фахівців, бо запити людей швидко змінюються.
Зрештою все зводиться до одного: зробити допомогу максимально близькою і доступною для людини.
Чому навіть в умовах війни й інших криз для громад важливо продовжувати розвиток соціальних послуг?
Сьогодні в громадах суттєво збільшилась кількість людей, які потребують підтримки: внутрішньо переміщені особи, ветерани, сім’ї військових, люди в складних життєвих обставинах. І це навантаження система має витримувати щодня.
Соціальні послуги — це не про потім, а про зараз. Якщо сім’я отримує підтримку вчасно, часто вдається уникнути значно складніших проблем у майбутньому. Це і про дітей, і про психічне здоров’я, і про стабільність у громаді загалом.
Наприклад, супровід сім’ї або психологічна допомога на ранньому етапі можуть запобігти ситуаціям, які потім потребують значно більших ресурсів і часу.
І головне — це про стійкість громад. Там, де ефективно працює система соціальних послуг, люди швидше відновлюються й менше випадають із життя громади.
Тому навіть у війні розвиток цієї системи — не другорядне питання, а базова умова, щоб громада трималася.
І важливо пам’ятати: допомога є. Ми живемо в дуже складні часи. Будь-які труднощі й виклики — це частина життя, з якою може зіткнутися будь-яка сім’я. Ніхто не має залишатися сам на сам із ними. Поруч є фахівці/-чині, які готові вислухати, підказати й допомогти знайти вихід.
Якщо, читаючи цей матеріал, ви зрозуміли, що ви або знайома вам людина потребує допомоги, — перший крок можна зробити вже зараз. Для цього існує кілька інструментів. Ви можете:
- Подати заявку на вебпорталі Міністерства соціальної політики України: https://soc.gov.ua/welcome.
- Звернутися усно або з письмовою заявою (зразок заяви знайдете за посиланням у блоці «Як отримати послугу?») до однієї з установ:
- управління (відділу, сектору) з питань соціального захисту у виконавчому органі сільської, селищної чи міської ради у вашій громаді;
- Центру надання адміністративних послуг (ЦНАПу);
- Центру надання соціальних послуг.
Відповідні фахівці/-чині підкажуть, які послуги існують і як отримати потрібну саме вам.
Якщо потрібної послуги немає у вашій громаді, ви можете звернутися до однієї із цих установ усно або з письмовою заявою (зразок заяви знайдете за посиланням у блоці «Що робити, якщо послуга відсутня у вашій громаді?»). Навіть якщо потрібної послуги немає у вашій громаді, працівники установ допоможуть вам підготувати письмову заяву для органів місцевого самоврядування. Це дасть змогу громаді зрозуміти, що така послуга справді потрібна.
Матеріал підготовлений в межах проєкту, який реалізується Львівським центром соціальних послуг «Джерело» та ЮНІСЕФ UNICEF Ukraine у громадах Львівської, Волинської і Закарпатської областей у межах програми ЮНІСЕФ «Кращий догляд для кожної дитини».
