"Сьогодні я вже не стільки вірю в лідерів, скільки вірю в команди і взаємодію" — цією цитатою греко-католицького єпископа з MBA-дипломом модератор Тарас Яценко, СЕО медіахабу "Твоє місто", відкрив третю панель Весняного ділового форуму — 2026, який зібрав майже 500 учасників у LEM Station. Організатор форуму Володимир Глащенков одразу задав тон: "Мета цієї дискусії – поговорити не про гроші чи сухі бізнес-показники, а про невимірні речі – суспільну поведінку, інституції та те, якою може бути Україна".
Як об'єднання конкурентів виростило ІТ-індустрію майже у 18 разів? Чому благодійні фонди купують летальну зброю і вважають це нормою? Як сімейні бізнеси за ніч збирають мільйони? І що робити з українським синдромом "все пропало"?
Феномен Дубровника та дружня конкуренція. Як ІТ-спільноти змінили економіку
Розмірковуючи про те, як і навіщо створюються ефективні об'єднання, співзасновник SoftServe, асоціації "IT Ukraine" та Львівського ІТ Кластера Тарас Кицмей навів історичний приклад Дубровника:
Саме такі принципи запобігання монополізації влади були закладені в основу українських ІТ-спільнот. У 2003 році чотири компанії створили асоціацію "IT Ukraine" (її першим президентом став Микола Роєнко з Miratech). З самого початку запровадили жорстку ротацію: спершу президента змінювали щопівроку, потім – щороку, а зараз зупинилися на каденції у два роки.
"У 2009 році за схожою логікою три компанії – SoftServe, Eleks та N-iX – заснували Львівський ІТ Кластер. Всі питали: "Для чого вам той кластер? Ми й так нормально у Львові працюємо", – згадує Кицмей.
Щоб іноземні корпорації, які тоді активно заходили на ринок, не перебрали владу, творці кластера запровадили квотний принцип у наглядовій раді: українські компанії завжди повинні мати більшість хоча б на один голос. Голова наглядової ради (зараз це Святослав Кавецький) також регулярно змінюється за принципом ротації. Сьогодні кластер робить найкращу ІТ-подію у Східній Європі – IT Arena, а подібні об'єднання намагаються створити в багатьох українських містах.
Крім того, два роки тому було створено бізнес-клуб U WIN, який нині налічує близько 70 учасників і пропагує культуру win-win. У планах – розширення до всеукраїнського співробітництва, адже наявність глибоких приватних зв'язків допомагає легко домовлятися і про формальні бізнес-речі.
Як вдалося об'єднати жорстких конкурентів? Кицмей пояснює: "Ми дружимо і конкуруємо одночасно. Конкуруємо за замовлення і людей і це робить нас сильнішими. Якщо ви скажете: "Ми не хочемо конкурувати", то станете слабшими. Якщо ми між собою щось поділимо, то коли прийдуть зовнішні компанії ми їм програємо. Чому той, хто ставав кращим художником у Флоренції, той ставав кращим художником світу? Бо була конкуренція, яка призводить до розвитку".
Спільнота також навчилася цивілізовано відстоювати інтереси (як-от режим "Дія City" чи робота з новими регуляціями від уряду) – лобіювати правила гри для всієї індустрії, а не вибивати преференції для однієї компанії. Результат цих цінностей, як зазначив модератор, цитуючи історика Ярослава Грицака, "мажеться на хліб". Тарас Кицмей це підтвердив:
Гравітація сімейного бізнесу. Архітектура виживання та глибока емоція довіри
Якщо ІТ-сфера – це швидкість та масштабування, то сімейний бізнес – це про тяглість поколінь, яку століттями намагався зламати наш ворог. СЕО Family Business Network Ukraine Лариса Мудрак, яка має за плечима понад 10 років роботи на "Радіо Свобода" та політичний досвід, згадала слова Богдана Гаврилишина:
"В 1990-х він мені говорив: "Україна як ніхто придатна для побудови горизонтальних зв'язків". Тоді я цього ще не розуміла. Але після двох революцій та початку повномасштабної війни усвідомила кожною клітиною".
В успішних країнах Європи (Франція, Італія, Німеччина) сімейний бізнес формує 90% ВВП. Чому? Бо те, що передається у спадок, часто тримається довше за міжнародні корпорації. FBN International існує 30 років і об'єднує 65 країн. Україна – єдина на всьому пострадянському просторі змогла створити подібний клуб. Його засновник Влад Бурда 17 років тому виборов ліцензію на входження до цієї мережі. Сьогодні FBN Ukraine об'єднує 70 родин, це понад 300 учасників разом із дітьми. До спільноти входять представники різних поколінь: Seniors (засновники), NowGen, NextGen та Junior Gen. Асоціація проводить національну премію "Найкращий сімейний бізнес року" (яскравий приклад переможців – сестра і брат, Олена та Ростислав Вовк, які за 10 років після смерті батька зробили шалений зліт з Kormotech та Enzym Group), допомагає створювати борди, сімейні конституції та family-офіси.
У березні 2022 року, на початку великої війни, Лариса з Владом думали закривати FBN, вважаючи, що участь у клубах відійшла на десяте місце за важливістю. Але цей виклик перетворився на шалену консолідацію. "Щоночі ми і власники збиралися у великих Zoom-конференціях і шерили досвід. Закордонні партнери миттєво відреагували – за перші два тижні війни вони перерахували до 5 мільйонів євро допомоги на рахунки Нацбанку. А після цього сказали: "Ми так працювати не зможемо, нам потрібні конкретні проєкти і звітність", – згадує Лариса Мудрак.
Відтоді горизонтальні зв'язки всередині цієї української спільноти творять дива. Наприклад, коли ворожі ракети прилітають на підприємства учасників Асоціації сімейного бізнесу (як-от «Нова пошта» чи "Біосфера"), допомога акумулюється всередині клубу. Спікерка наголошує, що за ніч вони іноді можуть зібрати й до мільйона гривень. Це про бізнес до бізнесу, обличчя до обличчя.
Саме цей феномен миттєвого розуміння вона називає "глибокою емоцією довіри" – коли власник звертається до власника через платформи клубу і рішення приймається за кілька хвилин. Ще один улюблений термін Мудрак – "гравітація сімейного бізнесу", коли третє покоління успішно заходить у справу і гармонізує родину та команду: "Ми свідомо не женемся за кількістю, адже кожна сім'я – це окремий складний всесвіт. Плюс людям потрібно довго пояснювати термінологію та навчати".
Бізнес-спільноти також змогли закривати інформаційні прогалини на міжнародному рівні. Коли 28 березня 2022 року МВФ терміново запросив аналітику по стану аграрного бізнесу та полів, жодні державні структури не могли її дати швидко. Та FBN зробила це через бізнес-школи – зокрема, Київська школа економіки та Тимофій Милованов зібрали потрібні дані за два тижні.
"Крім того, іноземні партнери щодня просили інструкцію: "Що ви робили покроково? Нам потрібні кейси, а не просто перелік: гроші, релокація, співробітники. А я бачила в європейських аеропортах повно англомовних книг про війну, але жодної про український бізнес. Тож ми вирішили її створити: ночами брали інтерв'ю у своїх родин-учасників. Так народилася двомовна книга "Уроки війни", – пояснює пан Мудрак. І додає, що іноземці миттєво розбирають англомовні тиражі, навіть вже вигадали для цього явища термін – "архітектура виживання українського бізнесу". Тож зараз готується вже третій том книжки.
Не стояли FBN і осторонь волонтерства. Власники сімейних бізнесів з першого дня через United 24 купували дрони, постійно фінансують центр крові для ЗСУ та підтримують клініку Superhumans – її засновник Андрій Ставніцер є учасником FBN.
Як благодійний фонд став стратегічним партнером війська
Якщо бізнес-спільноти з початку війни підтримували економіку, то волонтерський рух узяв на себе частину функцій держави в обороні. Заступник директора фонду "Повернись живим" Олег Карпенко поділився приголомшливою ретроспективою. У 2014 році організація починалася з трьох людей і першого донату у 10 000 гривень. Тоді фонд був радше позитивним подразником у країні. З часом "Повернись живим" еволюціонував у фонд компетентної допомоги і сьогодні є стратегічним партнером війська. Команда зросла до 180 фахівців, які акумулювали вже понад 45 мільярдів гривень допомоги.
Фонд повністю зламав світові шаблони благодійності.
Усі ці досягнення базуються на спільнотах та горизонтальних стосунках із бізнесом (фонд взаємодіяв чи не з усім бізнесом в країні(, владою, військовими та звичайними людьми. Амбітна ціль "Повернись живим" на 2026 рік – залучити 1 мільярд доларів від міжнародних партнерів. На травень вже залучено половину цієї суми. Проте, коли делегації фонду виїжджають за кордон, іноземці просто шоковані. Їм потрібно по три-п'ять зустрічей, щоб пояснити силу і природу цих горизонтальних відносин в Україні. Бо іноземці просто не можуть усвідомити, як люди, бізнес і держава так взаємодіють збираючи такі космічні суми.
На пряме запитання модератора, чи не мала б цими питаннями на п'ятому році повномасштабної війни вже займатися держава і чому фонд продовжує дублювати її функції, Олег Карпенко відповів: "Насправді кожен із вас дублює функції держави і в чомусь їй допомагає. Це не є проблемою, а абсолютна норма. Це і є відповідальність бізнесу та кожної окремої людини. Проблем у державі й армії настільки багато, що ними можна займатися постійно. Плюс ми розуміємо обмежений ресурс того ж Міністерства оборони та країни в цілому... Не знаю, як може бути інакше".
Синдром "все пропало" та управлінська криза. Чому успішні спільноти не впливають на державу
То як ці фантастичні здобутки на рівні ІТ, сімейного бізнесу та волонтерства імплементувати в загальнодержавний порядок денний? Відповідь політолога Вадима Денисенка була жорсткою і аналітичною: на жаль, ці об'єднання живуть у своїх "бульбашках" (у хорошому значенні слова) і на загальнонаціональний рівень впливають слабко.
Денисенко пояснив: "Той, хто задає порядок денний – той управляє суспільством. В Україні сьогодні є лише дві інституції, які мають монополію на формування загальнонаціональної повістки. Це Президент – через міжнародну діяльність та переговори щодо війни. І антикорупціонери – група від НАБУ і САП до активістів, які мають монополію на визначення того, хто є корупціонером. Усі інші політичні сили живуть у власних бульбашках, які утримуються переважно через нелюбов до сусідів. Антикорупційні органи остаточно утверджуються як політичний актор, який може перевертати шахові дошки. Підозра Єрмаку показує елітам, що Зеленський не може захистити своє оточення. Подобається це комусь чи ні, але в нас по суті з'явилася нова квазі-гілка влади".
За словами політолога, з 2026 року відбуваються кардинальні зміни: консенсуси 2022–2025 років ламаються через величезну втому суспільства. Україна зараз проходить між Сциллою (потребою покарати корупціонерів) та Харибдою (необхідністю не порушити хиткий баланс, що дозволяє вести війну).
Також вичерпався ресурс інформаційної війни, коли кожен скандал перекривали новим. "Потрібно постійно піднімати стелю для нових скандалів, а стелю піднімати вже нікуди, – каже Денисенко. – Кейси з головним суддею Верховного Суду чи "Міндічгейтом", окрім юридичного аспекту, несуть величезне інформаційне навантаження".
При цьому ні старі, ні нові еліти взагалі не говорять про майбутнє. Замість дискусій про вихід з глухих кутів (наприклад, новий Трудовий кодекс обговорюють лише як спосіб зібрати гроші з бізнесу, а не як спосіб зберегти трудові ресурси) – тиша. Денисенко діагностує управлінську, а не політичну кризу: "Ресурс простої заміни політика X на політика Y вичерпано. Проблема в тому, що система де-факто продовжує реплікувати модель, збудовану ще Леонідом Кучмою під час його другого термін. Іі ця репліка у 2026 році вкрай нестійка, адже не враховує фактор війни і повернення мільйонів людей у мирне життя".
Той самий "мережевий імпульс" (горизонтальні зв'язки), який витягнув державу у 2022-2023 роках, починає гальмувати і сповільнюватися. Для виходу з кризи потрібен пакт еліт, без якого жодна держава у світі не долала подібних викликів. Проте про це ніхто не говорить, виправдовуючись тим, що "еліт у нас немає".
Але найбільшою ментальною проблемою нації Денисенко вважає деструктивний принцип "все або нічого". Він навів цитату Романа Ващука, експосла Канади в Україні та колишнього бізнес-омбудсмена:
На жарт модератора про те, що у Львові так точно завжди будуть усім незадоволені, Денисенко безапеляційно відповів: "Львів тут не унікальний... Колись один знайомий в 1990-х сказав мені: «Будь-яка людина, яка прожила в Україні більше трьох днів, вважає, що їй хтось щось винен». Це абсолютно нормальний підхід від Львова до Донецька".
Приватні успіхи vs Державні інституції. Замість епілогу
Думка Денисенка про те, що фантастичні досягнення бізнесу і волонтерів існують лише у їхніх «бульбашках» і не формують загальнодержавний порядок денний, викликала жваву реакцію. Тарас Кицмей підсумував головний біль суспільства: "Успіх суспільства залежить від інституцій. В Україні є разюча різниця між приватними і державними інституціями. Зайдіть у приватну клініку, де світові стандарти, а потім у державну – така разюча різниця. Тому ІТ-індустрія – приватна. Була б вона державною, ми б ніколи не побачили ніякого ІТ... Що ми повинні робити? Розбудовувати державні інституції! А поки ми від політиків вимагаємо якогось фокусу: «Покажіть, які ви круті, що ви можете нам дати», замість побудови інституцій – нічого не буде".
Лариса Мудрак підтримала цю тезу, додавши, що тема забезпечення армії зараз все ж є загальнонаціональним трендом. Що стосується впливу на державу, то бізнес-спільноти все ж роблять невеликі кроки. Коли потрібно зупинити "безмежжя бажань пана Гетманцева", або допомогти ФОПам чи "Новій Пошті", асоціації об'єднуються, піднімають медійні хвилі і відбивають атаки. Але вона каже, що інституційно все складно: "10 років я прошу, щоб у законодавстві закріпили норму про сімейний бізнес, як у Європі. Натомість з'являється законопроєкт, щоб обкласти сімейний бізнес додатковими податками".
Закриваючи третю панель Весняного ділового форуму Володимир Глащенков зауважив:
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
