Сонце освітлює хрест на дерев'яній каплиці посеред галявини. Біля підніжжя Страдецької гори людно ще задовго до початку Літургії. Хтось стелить покривало просто на траві, хтось шукає затінок під деревами, а дехто вже підіймається на гору, звідки добре видно каплицю.

Цієї п'ятниці, 26 червня, у селі Страдч неподалік Львова відбулася Всеукраїнська проща до Дня мирянина та пам'яті блаженних мучеників отця Миколая Конрада та дяка Володимира Прийми, перших новітніх мучеників ХХ століття. Цьогоріч вона також є частиною програми вшанування 25-річчя візиту Святого Папи Івана ІІ до Львова.

Це місце має глибоке коріння. Чимало жителів пам'ятають легенду, що цю місцевість у давнину виявили двоє княжих стрільців, які тут полювали — на їхню честь село й отримало назву Стрілиска. Тоді ж навколо гори в невеликих печерах оселилися перші монахи, які згодом заснували тут монастир-лавру — імовірно, ще в середині XI століття. А через два віки, коли землі Русі спустошували татаро-монгольські орди хана Батия, від рук нападників тут загинули монахи та місцеві селяни, які задихнулися в печері від диму. Так і виникла назва Страдч — від слів "страта" та "страдати". За переказами, під час тієї страшної трагедії 1242 року над горою явилася Богородиця і оплакувала вбитих.

Головною святинею Страдча є Успенська церква — пам'ятка архітектури XVIII століття, збудована 1795 року на місці давньої дерев'яної церкви початку XV століття. Саме тут у 1939–1941 роках парохом служив отець Микола Конрад — професор філософії та соціології Львівської богословської академії. 26 червня 1941 року енкаведисти закатували його разом із дяком Володимиром Приймою, коли ті поверталися після сповіді важко хворої жінки. Понівечені тіла мучеників поховані на місцевому цвинтарі. У 2001 році Папа Іван Павло ІІ проголосив їх блаженними — відтоді Страдч став місцем масових паломництв. У храмі зберігаються мощі мучеників, копія Чудотворної ікони Матері Божої Нерушимої Стіни, а розпис іконостаса приписують Олексі Новаківському.

Перед Архиєрейською Літургією

Дорогою до місця богослужіння прочани проходять повз ятки з християнською літературою, вервицями, іконами, прикрасами та солодощами. 

На прилавках — десятки різнокольорових смаколиків, печиво у формі квітів і навіть намисто з пряників. Повз них важко пройти, особливо, якщо ви прийшли з дітьми. 

Попри палюче сонце над головами, біля каплиці зібралися сотні людей: жінки, чоловіки, молодь, сім’ї з дітьми. По території галявини розмістилися невеличкі сповідальні: десятки священників під парасольками сповідали прочан. Окремо стояли невеликі накриття, де можна було скласти пожертву і написати картку за здоров’я чи за упокій близьких. Організовували цю роботу молоді дівчата й хлопці, які активно між собою спілкувалися.

Поблизу каплиці не тихо: хор співає церковні пісні, прочани розмовляють одне з одним, а над головами літає дрон, який знімає прощу на відео.

Ближче до 10:00 мирян біля каплиці стає все більше. Усі з нетерпінням чекають приїзду Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава. Люди перешіптуються зі словами “вже є?”, “о, приїхав!”, “бачу-бачу”. Кожен хоче подивитися, як зустрічатимуть Блаженнішого.

Отця і Главу УГКЦ зустрічає група молодих дівчат в традиційних українських строях: вишиті сорочки, камізельки, яскраві спідниці та віночки на головах. За звичаєм, на білому вишитому рушнику дівчата тримають коровай, оздоблений колосками з тіста. Також для Блаженнішого приготували букет квітів і подарунок. 

Попри хвилювання, дівчата від імені всієї громади вітають Предстоятеля Церкви, а завершують зустріч спільною піснею.

Отець Іван Колтун, який є настоятелем парафії Успення Пресвятої Богородиці с. Страдч, долучається до привітання Блаженнішого Святослава і наголошує, що цьогорічна Всеукраїнська проща у Страдчі не є простою, а має чимало цікавих річниць.

Він каже, що саме 150 років тому народився о. Миколай Конрад, 120 років тому — дяк Володимир Прийма. Також 85 років тому блаженніші поклали свої життя у підніжжі Страдецької гори, а 25 років тому їх проголосили мучениками. Крім того, 20 років тому розпочалися піші прощі у підніжжі гори у пам'ять про них. А ще 32 роки тому Блаженніший Святослав отримав свої священничі свячення.

“Це був дарунок з неба”: підготовка Львова до приїзду Івана Павла ІІ у 2001 році

Не випадково цьогорічна проща у Страдчі стала частиною відзначення 25-річчя візиту Святого Івана Павла ІІ до України. Саме він у 2001 році проголосив блаженними страдецьких новомучеників Миколая Конрада та Володимира Прийму. Як той візит запам'ятався Львову, розповідає “Твоєму місту” отець храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові Орест Фредина. 

Він згадує, що звістка про приїзд Папи Івана Павла ІІ стала для греко-католиків справжнім благословенням. Минуло лише кілька років від часу виходу УГКЦ з підпілля, ще був досвід тих людей, які пережили переслідування за віру, але залишилися незламними та вірними Церкві.

Він додає, що до приїзду Папи у Львові почали готуватися задовго до його візиту. Для того, щоб оформити місце зустрічі, організувалися всі парафіяни. За словами отця, дизайнерську концепцію розробила Зоряна Шеремета разом із командою.

Для декору спеціально засіяли поля житом і пшеницею, а згодом вечорами люди збиралися разом, молилися, співали й вручну плели композиції з колосків. Священник також згадав слова Блаженнішого Святослава, що найбільший скарб церкви — його люди, живе каміння.

Тоді храм Різдва Пресвятої Богородиці був ще новозбудованим. Як каже отець: “скромний, сіренький, на стінах була просто штукатурка і на підлозі — стяжка”.

Отець пригадує ще один епізод візиту Івана Павла ІІ. За словами тодішнього семінариста, нині владики Андрія, під час очікування Папи стояла сильна спека, а семінаристи жартома просили Бога послати хмаринку. Раптом пішов короткий дощ, і Папа, попри офіційний протокол, усміхнувся та заспівав: “Дощ падає — діти ростуть”.

Отець Орест Фредина каже, що після того візиту в парафії особливо пожвавилося церковне життя: розвинулася катехитична школа, з'явилося більше дитячих гуртків і спільнот, а люди почали активніше ділитися своїми талантами. Для нього це був “дарунок з неба через конкретну людину, яку Бог посилає”.

Отець нагадує, що саме 27 червня 2001 року Іван Павло ІІ проголосив блаженними українських новомучеників і відкрив світові історію вірності УГКЦ в умовах переслідувань. Папа також говорив про особливу місію українців, закликав молодь тримати в руках “компас” Десяти Божих заповідей та наголошував, що майбутнє України залежить від їхньої відповідальності.

Через чверть століття пам'ять про той візит знову об'єднала тисячі людей — цього разу біля підніжжя Страдецької гори. 

Архиєрейську Божественну Літургію цьогорічної Всеукраїнської прощі у Страдчі очолив Блаженніший Святослав у співслужінні семи єпископів та численного духовенства. 

“Милосердя хочу, а не жертви”

Дехто сідає просто на траву. Хтось прикривається парасолею від сонця, поруч стоять дитячі візочки. У руках багатьох прочан — вервиці. Час від часу здіймається вітер, і галявина ніби одночасно зітхає з полегшенням. 

Роздумуючи над євангельським уривком про Ісуса і апостолів, які зривали колосся в суботу, Предстоятель пояснює, що Господь відкриває людині справжній зміст Закону — не формальне виконання приписів, а спасіння людини.

Також роздумуючи над словами пророка Осії, Блаженніший Святослав пояснює, що основою справжнього християнського життя є милосердя, яке народжується з досвіду Божої любові.

Він закликає паломників довірити своє життя Христові й особливо молитися за Україну, її Захисників і полеглих Героїв.

Прочани зосереджені на проповіді. Жінка у жовтій хустині з вервичкою у руках махає головою, підтримуючи слова Блаженнішого.

Приходить кінець Богослужіння: час для мирян приступати до Святого Причастя. Вервички людей тягнуться вздовж території навпроти каплиці. З гори сходять групи людей і приєднуються до тих, хто чекає на Святе Причастя.

Богослужіння завершується, а хода з хоругвами рушає до храму на Страдецькій горі — вшанувати мощі блаженних священномучеників. Далі — спільна Хресна дорога і чин відречення від алкоголю.

Хресна дорога у Страдчі має особливий статус: ще у 1936 році місцевий священник отримав від Папи Пія XI привілей, завдяки якому паломники здобувають тут такі самі духовні благодаті, як і в Єрусалимі. Мідні скульптури вздовж маршруту зображують сцени страждань Христа — і чимало людей кажуть, що повертаються звідси зміненими.

Страдч — не лише місце одноденного паломництва. У Будинку паломника можна переночувати і поїсти; з 2022 року тут живуть 25 переселенців — доглядають територію, ліплять вареники, печуть хліб. Також тут діє також Духовно-реабілітаційний центр імені Любомира Гузара. Дістатися сюди зі Львова просто: 20 кілометрів на авто або автобусом №125 із Головного вокзалу чи автостанції №8.

Сонце вже стоїть високо над Страдецькою горою, коли сотні прочан вирушають додому. Одні — з усмішками, інші — з мовчазними роздумами. Але, здається, кожен несе із цієї прощі нову думку про своє майбутнє. Та жінка з пряниками, напевно, вже давно в дорозі — внуки чекають.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.