Аби зануритись у самісіньке серце лялькового театру, треба познайомитись з його головними діючими персонажами - ляльками. Процес їх створення - це тонка і цікава робота. Знайомив нас з нею художник-оформлювач ляльок Олександр Сергієнко.

Аби зробити ляльку, необхідно:

1. зліпити голову (як правило, це робиться з глини)

2. зробити їй форму (зазвичай вона вилита з гіпсу)

3. зліпити пап'є-маше

4. механізувати голову (якщо необхідно, щоб у ляльки рухались очі або інші частини обличчя)

5. зробити каркас - це основа ляльки.

Фото: tvoemisto.tv

"Спочатку потрібно зробити конструкцію - я цим займаюсь, як правило. Якщо потрібна якась солярка, то йду до столяра та замовляю у нього якісь деталі. Пап'є-маше, механізація, каркас - все це потрібно зібрати до купи. Потім йде ще шпаклювання, щоб лялька була рівна перед розписом", - розповідає Олександр.

Після розпису лялька переходить до швачки театру - Надії Слобідської, яка вже сім років створює їм неповторний стиль.

"Я не роблю ескізи, я вже виконую за ними роботу. Я в одній особі і керівник, і виконавець. Я шию костюми, одягаю акторів, одягаю ляльок і роблю декорації, які треба шити на машинці "

Надії спочатку було незвично працювати з ляльками, та потім це стало її справжнім хобі

"Я сама не знала, коли прийшла сюди, як воно – шити одяг на ляльок. На людину-то воно зрозуміло як: знімаєш мірки, кроїш, зметуєш і шиєш. А от на ляльку…художники-бутафори роблять сам каркас – голову, а потім уже на каркасі приносять, то інколи паличка така, а інколи – сітка з дротом, а я їх вже одягаю".

До речі, на нову виставу завжди створюються нові ляльки. Якщо ляльку треба змінити - її реставрують відповідно до нової ролі. Художники ніколи не використовують старих ляльок зі складу для нових вистав. Існує декілька різновидів ляльок:

- "петрушка" (вдягається на руку)

- лялька-маріонетка (актори смикають її за ниточки)

- тростьова лялька (актори за ширмою тримають її за тростину).

До кожної з них в акторів особливі почуття. Зазвичай, вистави показують за ширмою, та існує "відкритий план", коли діти бачать акторів і можуть їх навіть впізнати на вулиці.

"ЯКЩО РОЛЬ ЛЮБИШ, ТО Й ЛЯЛЬКУ ЛЮБИШ. А ЩОБ НЕ ЛЮБИТИ ЛЯЛЬКУ...ТАКОГО У НАС НЕМА"

Як це - бути актором у квадраті, ми дізнавались у творчого складу театру. Світлана Кабанова, заслужена артистка Львівського академічного обласного театру ляльок розповідає, що до них приходили драматичні актори, і вони не могли грати з лялькою.

" Неможливо сказати, як тут працювати. Треба, щоб самі спробували. Людям здається, що це легко, але то дуже важка праця. У нас має оживати все тіло, і лялька разом з ним. Актор своїм тілом мусить оживити ляльку", - розповідає Світлана. А ще акторка поділилася з нами закулісним секретом: "Одну ляльку можуть вести двоє, троє, або й четверо людей. Озвучує – один, реверанси, ракурси – роблять інші".

РИТУАЛИ

Цікавими звичками перед самісінькою виставою та під час робочих буднів ділилась ще одна актриса лялькового театру Мар’яна Бовцайло : "Якщо в нас залишається дві години до кінця робочого дня, ми читаємо, тренуємо виразність і дикцію. Потім годину проводимо на сцені - ми беремо лялечку в руку і працюємо з нею".

"Ритуали перед виставою – для того, аби ми мали настрій. Ми збираємось в нашій жіночій гримерці і згадуємо моменти казусів з різних вистав. І от підготовка, слово за слово..ми так піднімаємо собі настрій, адже ніхто його нам не підніме", - розповідає Мар'яна.

КАЗУСИ

Зазвичай люди не люблять згадувати незручні моменти. Та в акторів лялькового театру інше до них ставлення - такі історії всі люблять, бо саме вони піднімають настрій всім довкола. Ірина Остюк спеціально пригадала одну і для нас.

"Я тільки прийшла в театр, ми ставили одну виставу, її зараз нема в репертуарі, «Чарівна зернина». То була вистава про хліб, я там вибігала спочатку дівчинкою, а мене перетворювали на ляльку. І там є такі слова: «Росточку мій вусатий, я ніколи не дам тебе зобидити». А я, значить, загралася і кажу: «Росточку мій волосатий»…і така пауза, вже ніхто нічого не може сказати. Ось такі були казуси різні. Цікаво", - згадує Ірина.

"ЛЮДЕЙ ТРЕБА ПРИВЧАТИ ДО ТОГО, ЩО ВИСТАВИ МОЖНА ДИВИТИСЯ І В БУДНІ"

Цього року в театрі вирішили зробити нововведення - тепер на вистави можна потрапити кожного робочого будня, окрім понеділка. Це не стало завадою для батьків приводити своїх дітей до театру.

"Якщо ми починали сезон, у нас на виставу приходило 25-30 чоловік, то зараз приблизно 50-60 чоловік, а то й більше. Людей треба привчати до того, що вистави можна дивитися і в будні", - розповідає директор обласного театру ляльок Ярослав Синиця.

Наступного року театрові виповниться 70 років. Він має поважну історію і більш ніж поважну будівлю. Вона є частиною неперевершеної львівської архітектури, та через вік має декілька проблем.

"Ми вже б’ємось років десь п’ятнадцять над тим, щоб відреставрувати фасад, бо він облущений. Наш будинок – то прикраса міста. Але нема коштів, у нас кіпа листів, у яких ми просимо нам допомогти. Але, на превеликий жаль, нам не вдалося домогтися коштів на це", - ділиться Ярослав Синиця.

Та не дивлячись на деякі фінансові складнощі, минулого року в театрі змінили систему опалення.

"Ми витратили майже мільйон гривень на опалення. Але нам ще треба утеплити вікна, або поміняти на сучасні, бо це, знов ж таки, економія тепла. Хоч ми вже почали заклеювати, але воно не дає того ефекту, як ті сучасні вікна, і менше витрат було б на газ. А дітям треба, щоб було тепло. Хоча після зміни опалення діти роздягаються в глядацькому залі. Будемо і далі робити все, щоб діти мали змогу відчувати себе повноцінним глядачем, не сиділи в куртках, бо і вистава тоді сприймається по іншому", - розповідає директор театру.

P.S.: Цього місяця театр порадував маленьких глядачів прем’єрними виставами: «Садок вишневий коло хати», «Золоте курчатко» та «Лисичка, котик і півник». До кінця року репертуар лялькового театру поповниться ще декількома новими назвами.

Підготувала Аліна Швидко

Читайте також про закулісся Львівського драмтеатру імені Лесі Українки.