(Не)пересічні львів’яни. Майстриня парафіну Ірина Полянська робить та розмальовує свічки, а також займається інтролігаторством – шиє книжки, робить переплети. Дівчина навчалася у Львівській академії друкарства. Зараз вона нерідко виконує персональні замовлення. Наприклад, свічки-писанки та вироби з унікальними малюнками. Разом із друзями художниця періодично організовує ярмарок «Гармидер» біля «Свічкової мануфактури», де збираються львівські хендмейдери зі своїми виробами: свічками, блокнотами, прикрасами. Свічкарка каже, що насправді парафін – це перероблена нафта. І у неочищеному вигляді його випари дуже шкідливі – швидко згоряє та заподіює багато шкоди. Той парафін, який використовує дівчина, очищений багато разів, його називають харчовим. В Україні важко дістати цей матеріал, тому його доводиться шукати за кордоном. Спочатку харчовий парафін розплавляють на водяній бані у температурі не більше 70 градусів, інакше матеріал почне окислюватися. Вироби складаються з декількох компонентів: ґніт, парафін, ароматизатор та барвник. Після того, як парафін розплавився, його заливають у форми та чекають, поки він застигне. Далі спеціальними формами вирізають фігурку та протикають ґнітом. Чим менший об’єм свічки, тим швидше вона остигає. Далі, за бажанням, їх можна розмальовувати, покривати лаком, додавати декоративні елементи. Циліндрична свічка горить рівномірно до 2 годин, тому наші предки ще до появи годинників за нею вимірювали час. В Середньовіччі виробництво свічок у Львові мало вищий попит, ніж виробництво мила. Найкращими свічкарями вважалися монахи. Як зазначають у Львівській свічковій мануфактурі, у XVII столітті з міської скарбниці Львова щомісячно витрачали 1 золотий на свічки, виготовлені спеціально для бургомістра. Їх запалювали під час служби в костелі за його здоров’я. Олександра Чернова, фото автора