Куди зникли старі сади Львова: історія клепарівської черехи та “галицьких” яблунь

Спецпроекти

206

Час читання: 3 хв

фото: agro-market.net

сьогодні о 20:30

Про що розповідають залишки старих фруктових садів? Яку роль відіграють в екології, історичній пам’яті та культурній спадщині Львова? Чи назавжди зникла знаменита колись на весь світ клепарівська череха, що росла лише у передмісті Львова? Чи можна її відродити через понад 100 років і чому, так звані, "галицькі сорти" яблунь та інших фруктових дерев зберігаються у Польщі? Про це дізнавалося "Твоє місто".

Старі фруктові дерева – живі свідки міської історії

"Незважаючи на активну урбанізацію, фрагменти старих садів і до цього часу збереглися у різних районах Львова, зокрема на Знесінні, Погулянці, Клепарові, Замарстинові, Новому Світі", — зазначає Оксана Олейнюк-Пухняк, доцентка кафедри ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології Національного лісотехнічного університету. — Багато фруктових дерев зберіглося у верхній частині вулиці Франка, на Софіївці та Новому Львові. Є екземпляри старих фруктових дерев на Кастелівці, на Котляревського, Сахарова, Нечуя-Левицьго, а також в місцевості Новий Світ, в старих садах навколо вілл на Чупринки, Коновальця. Там частково збереглися яблуні, груші, алича. На вулиці Цегельського, одній з бічних вулиць Чупринки, зберіглися старі черешні і вишні. Це все є віллова забудова, тому там за парканами ще можна знайти рештки старих львівських садів, висаджених ще першими їх господарями.

За словами науковиці, Львів історично розвивався як місто-сад. Старі фруктові дерева — це жива пам'ять про колишні підміські маєтки, львівські вілли, невід'ємною частиною яких були сади, а також про культуру міського садівництва кінця XIX — початку XX століття.

"Збереження старих фруктових дерев - це збереження душі старого Львова, — наголошує Оксана Олейнюк-Пухняк. - Багато з цих старих дерев є носіями унікальних місцевих сортів, які вже зникли з розведення, і за якими ностальгують львів’яни".

Дещо "молодші" за віком фруктові дерева збереглися у Шевченківському гаю – в Музеї народної архітектури і побуту у Львові ім. Климентія Шептицького.

Хата зі с. Люта Ужгородського р-ну (1944 р.) / фото: Шевченківський гай

"Це дерева, що були висаджені у 50-х роках ХХ століття, коли у гаю формувалися селянські садиби різних регіонів, — розповідає науковиця. – Сади були невід’ємною частиною автентичного селянського підвір'я, де біля кожної хати обов'язково висаджували плодові дерева. На території Шевченківського гаю ростуть старі, традиційні для Бойківщини, Лемківщини і Гуцульщини сорти яблунь, груш, слив та вишень. Є чимало дерев, яким вже по 60-70 років, тому зараз висаджують нові дерева, щоби зберегти атмосферу традиційної української садиби".

Старі фруктові дерева є також в парку "Залізна Вода". На його південних схилах екологи знайшли занедбаний фруктовий сад. Його розчистили, і зі старих дерев колишнього саду вдалося зберегти деякі яблуні, груші і черешні. В парку "700-річчя Львова" під час реконструкції активісти та екологи врятували 10 старих яблунь, які десятиліттями дичавіли серед чагарників. Кілька найстійкіших автентичних дерев удалося зберегти.

"Старі фруктові дерева мають унікальну екологічну, історичну та біокультурну цінність, — наголошує Оксана Олейнюк-Пухняк. — Для Львова вони є не лише живими маркерами того, як місто розвивалося протягом останнього століття, а й носіями унікального локального генофонду, тому що вони стійкі до місцевих хвороб і є цінним матеріалом для селекціонерів".

Чому колекція автентичних фруктових дерев Галичини зберігається в Польщі?

Чи є у Львові помологічна колекція старих фруктових дерев, в якій зберігають автентичні "галицькі сорти", яких вже немає? Окрім порятунку унікальних місцевих сортів, такі колекції слугують базою для виведення нових, ще більш стійких та смачних сортів. Саме з колекційних дерев беруть живці для щеплення на молодих деревах. Зазвичай, помологічні колекції створюють у ботанічних садах університетів.

"Як такої колекції автентичних фруктових дерев у нас немає, - відповідає Андрій Прокопів, директор Ботанічного саду ЛНУ ім. Івана Франка, доцент кафедри ботаніки біологічного факультету ЛНУ. - Є кілька сортів яблунь, але не старих сортів, а більш сучасних. У нас немає помологічного саду через вкрай обмежені площі".

Водночас Андрій Прокопів розповів, що Ботанічний сад Львівського університету є учасником українсько-польського проєкту "Забуті сорти Східної Галичини". Цей міжнародний науково-дослідницький проєкт, спрямований на пошук, ідентифікацію, збереження та повернення в культуру історичних сортів плодових дерев — яблунь, груш, слив та вишень, які масово вирощувалися на галицьких теренах до середини ХХ століття.

Проєкт об'єднав зусилля ботаніків, істориків та гастрономічних ентузіастів України та Польщі. Адже дві війни, радянська колективізація та примусова заміна садів промисловими стандартами срср, стали причиною того, що більшість унікальних локальних сортів Східної Галичини були витрачені. Сорти, які повністю зникли в сучасних українських селах Галичини, дослідники шукали в старих польських помологічних колекціях, ботанічних реєстрах Відня, Кракова, Любліні та занедбаних садах надбужанських і підкарпатських регіонів України.

"Як результат, ми зібрали на заході Україні та на території східної Польщі чимало старих сортів яблунь, які ще зберігалися в старих садах, — розповідає директор Ботанічного саду ЛНУ. — Живці, які ми збирали, потрапили до Арборетуму у Болестрашичах, що поблизу Перемишля. Цей дендрарій має одну з найбільших у Європі помологічних колекцій старих сортів фруктів, в якій зберігається понад 300 історичних сортів яблунь, груш та вишень, вивезених колись із Галичини. Ми там маємо спільно зроблений колективний сад старих сортів".

Андрій Прокопів розповів, що в деяких садах на Львівщині ще й досі є старі сорти яблунь — ренета сіра, ренета золота, зелена щетина, залізяки.

"Це низка яблунь, які називають сортами місцевої селекції, - зазначає він.- Ці сорти є теплим відгомоном смаку дитинства. Ренета золота — зимовий старовинний сорт яблук, який століттями був гордістю галицьких садів. Залізяки, які лежали у льохах до квітня чи навіть до травня, не втрачали своєї форми і не псувалися. Ренета сіра - цей сорт є одним із тих «забутих скарбів», який колись також був обов'язковим для кожної поважної галицької садиби. Ці сорти яблук лежкі, добре зберігаються. Дерева не вражаються шкідниками і хворобами, чим відзначаються сучасні сорти, які є дуже вразливі. Є яблуні старих сортів, які дають плоди і в 60, і в 70 років. Цей генетичний матеріал має величезну національну та історичну цінність, як селекційний, який у подальшому можна використовувати для створення нових сортів і нових гібридів. Тому важливо його не втрачати".

Як клепарівська череха повернулася до Львова через 100 років забуття

А от клепарівську череху — найвідомішу, легендарну гастрономічну візитівку давнього Львова було втрачено на понад століття. Цей унікальний гібрид вишні і черешні був виведений у старому передмісті Львова Клепарові. Сьогодні це вулиці Клепарівська, Золота та Джерельна. У XVIII–XIX століттях клепарівська череха славилася на усю Європу та дійшла навіть до США й Канади. А перша письмова згадка про клепарівську череху датується 1555 роком.

А у 30-х роках минулого століття знамениті сади на Клепарові, де росла унікальна череха, зникли. Їх почали масово вирубати через промислову забудову та прокладання залізниці.

Смак соковитої винно-солодкої клепарівської черехи забули на більш як 100 років. Згадка про череху залишилася лише в кулінарних книжках галицької кухні. А автентичний генетичний матеріал — у європейських ботанічних розсадниках та у США, оскільки саджанці експортували по всьому світу.

Ідея повернути клепарівську череху до Львова належить ГО "Інститут Галицької Кухні" та Ботанічному саду ЛНУ ім. Івана Франка.

"Восени 2021 року я привіз з Польщі десять сертифікованих саджанців клепарівської черехи, - розповідає директор Ботанічного саду ЛНУ Андрій Прокопів. – А у квітні 2022 року ми їх висадили. Сьогодні ми маємо дев’ять черех, ми їх дбайливо зберігаємо, вони цвітуть, щороку зав’язують плоди".

Череха клепарівська, 1930-ті рр. / фото: photo-lviv.in.ua

Втім, ще жодного разу співробітникам Ботанічного саду не вдалося отримати дозрілих плодів клепарівської черехи, щоби оцінити їх з наукової точки зору. Чому саме?

"Важко сказати, чи вони опадають, чи хтось з відвідувачів куштує ними, — оцінює ситуацію Андрій Прокопів. — Ми до цього ставимося спокійно, і чекаємо, що незабаром побачимо врожай тих черех і пересвідчимося, що це насправді клепарівська череха".

Цікаво, чи матимуть нинішні черехи такий самий смак, як і 100 років тому? Що каже з цього приводу наука?

"Щоби відповісти на це ствердно, треба провести генетичний аналіз матеріалу, який ми маємо зараз в Ботанічному саду, і матеріалу гербарного зразку рослин, які були зібрані в кінці ХІХ сторіччя - початку ХХ сторіччя, — зазначає науковець. — Тоді можна буде дати відповідь, чи це ідентичні клепарівські черехи чи не ідентичні. Це непроста задача. Ці дослідження ще попереду".

Черехи з Клепарова — на Клепарів

Андрій Прокопів розповів про те, що науковці Ботанічного саду шукають на Клепарові та в його околицях подвір’я, де ще зберіглися автентичні клепарівські черехи.

"Торік ми мали добрий досвід, — ділиться директор. — Взяли живці в одного з господарів на Варшавській, та в садибі, що на бічній вулиці від Варшавської, і прищепили живці на черешню звичайну у Ботанічному саду. Будемо за ними спостерігати. Цілком можливо, що ми зможемо відтворити таку історичну тяглість — з Клепарова на Клепарів. Тобто клепарівська череха може повернутися до Львова не тільки через інші країни, але й через прародичів клепарівських черех, що ще зберіглися в цій місцевості".

Директор Ботанічного саду висловив надію, що незабаром клепарівських черех у Львові стане більше.

"Ми будемо намагатися їх розмножувати, — обіцяє він. — Поки що не маємо їх для пропозиції, але ми працюємо над цим питанням, щоби незабаром люди могли висадити клепарівські черехи у себе на подвір’ї в усьому Львову та за його межами".

Ми запитали, чи прижилися прищеплені гілки черехи з Клепарова в Ботанічному саду?

"Можу сказати, що на сьогодні вони є живими, ми проводимо спостереженні і сподіваємося побачити, як вони цвітуть і плодоносять, — відповів він. — Цього року гілка ще не цвіла, прищеплена гілка не одразу цвіте на наступний рік. Сподіваємося, що найближчими роками вони зацвітуть, то й плоди можна буде побачити".

Відродження бренду

За словами Андрія Прокопіва, інших дерев, які би мали суто львівську автентику, в давній історії міста немає.

"Клепарівська череха має історичну цінність. Дай Боже, щоби вона мала ще й історичну тяглість, - сподівається він. – Попит на череху по всій Європі був колосальний. Це можно стверджувати з впевненістю, тому що інакше ми би не застали череху в жодному європейському розсаднику. Клепарівська череха має гарну смакову, кулінарну історію. Вона була неймовірно популярною, мала величезний попит у європейців, і вони зберігли її до сьогоднішнього дня. Це дуже світла і приємна історія, яку треба не загубити у сірих буднях".

Андрій Прокопів вважає клепарівську череху своєрідним львівським явищем, яке має стати брендом. В міжнародних помологічних довідниках США, Канади, Німеччини, Польщі, інших країн Європи досі є назва Griotte de Kleparow.

"Клепарівську череху різноманітно використовували у десертах, робили з неї конфітури, мармуляди, - розповідає він. - Навіть наливки і лікери. Ми знаємо вишнівку, втім, лікери з черешні майже не трапляються. Тому наливки і лікери з черехи були такі популярні".

Андрій Прокопів наприкінці нашої розмови зачитав цитату з культової книги "Мій Львів" відомого польського письменника Юзефа Вітліна, що була видана 1946 року у Нью-Йорку, в якій він увічнив череху: "Між черехами найбільш відомою є череха клепарівська. Вона має дуже темні плоди, вирощування її відоме з 16 сторіччя в Клепарові біля Львова. Для львів’ян, крім горілки, яка була відома як «вудка Юзефа Бачевськего», хліба з пекарні Натана Шварца з Куликова клепарівська череха була одна з трьох найліпше знаних речей в місті".

У Львові створили Перелік особливо цінних вікових дерев – перший в Україні

"Наразі в цьому списку на є 249 дерев, з них 14 фруктові — черешні, яблуні і знаменита груша Івана Франка, яку він посадив на своєму подвір’ї, і якій вже понад 120 років, — розповідає Галина Микітчак, керівниця управлінні екології та природних ресурсів міськради. — Це єдине плодове дерево, яке вціліло з усього автентичного Франкового саду до наших днів".

Місто сьогодні активно змінює природоохононну стратегію: якщо раніше на баланс міськради брали переважно декоративні паркові дерева, то тепер старі фруктові дерева визнано важливою історичною та природною спадщиною Львова.

Перелік особливо цінних вікових дерев Львівської громади затвердили у 2022 року. Але він постійно доповнюється і розширюється.

"Найважливіше, що ці дерева, їх координати та коротка інформація про них наносяться на шар містобудівного кадастру, і коли складається містобудівна і землевпорядна документанція, розробники мають враховувати інформацію про наявність особливо цінних вікових дерев", — наголошує головна екологиня міста.

За її словами, деколи вікові дерева доводиться забирати через те, що їх вже неможливо повернути до життя.

"Так недавно видалили вікове дерево на Котляревського, 26, - розповідає Галина Микітчак. - Ми забрали там старовинний волоський горіх. Він був в аварійному стані, і ми спільно з науковцями ухвалили рішення, що надалі зберігати його у Переліку недоцільно".

Фруктовий сад біля дому / ілюстративне фото

Вона зазначила, що списки про вікові дерева, зокрема фруктові, до управління екології подають садівники, керівники офісу громад та самі мешканці. Щоби дерево потрапило до Переліку, потрібне обстеження науковців, які мають підтвердити, що дерево дійсно є цінним або віковим. До таких обстежень управлінні екології міськради залучає науковців Лісотехнічного, Політехнічного університетів та Ботанічного саду університету імені Франка.

"У майбутньому ми плануємо провести масштабну інвентаризацію великої кількості дерев, в тому числі і фруктових, - ділиться планами Галина Микітчак. - І для цього плануємо залучати волонтерів. В цьому напрямку ми будемо співпрацювати з фахівцями Лісотехнічним університетом. Наразі шукаємо програмне забезпечення для проведення інвентаризації".

Головна екологиня міста додала, що ще вони хочуть посадити клепарівську череху в усіх парках Львова.

Навіщо зберігати старі сади?

"Зараз люди, які закладають нові сади, звертають увагу на старі сорти, - зазначає Оксана Олейнюк-Пухняк, доцентка Лісотехнічного університету. – Старі сорти не те, що смачніші, а інші за форматом. Це як «Сихівський» батон і хліб домашній на заквасці. Це просто різні речі. Сучасні сорти більше 30 років не живуть, а крупномірні яблуні живуть по сто років і більше. Яблуня може рости і до 300 років, якщо правильно і якісно за нею доглядати".

Попри це наразі старі дерева позрізали, а нових сортів, подібних до тих, що були раніше, немає.

"Сучасні сорти швидко дають врожай, але й швидко старіють, - додає Андрій Прокопів, директор Ботанічного саду ЛНУ, - У промислових садах їх дуже швидко замінюють. Сьогоднішні інститути садівництва, що знаходяться в центрі та на сході України, часто вже не мають у себе збережених старих сортів. Відтак цінність старих автентичних сортів неодмінна, з часом вона лише зростає і потребує захисту".

Окрім генетичної цінності, старі дерева відіграть важливу роль в екосистемі міста. Одне лише вікове дерево виробляє стільки ж кисню, скільки кілька десятків молодих дерев.

"Старі дерева працюють як природні кондиціонери, вони знижують температуру навколо себе на 4–8°C, рятуючи міста від ефекту «теплового острова», - стверджує Оксана Олейнюк-Пухняк. - Старі дерева є гігантськими резервуарами для утримання вуглецю, вони тоннами утримують його у своїй деревині, стримуючи кліматичні зміни. Це також збереження біорізноманіття: в корі, дуплах, тріщинах та кроні старих дерев мешкають сотні видів птахів, кажанів, корисних комах, мохів, лишайників. А ще це кормова база для дрібних тварин і птахів".

Науковиця зазначає, що велика площа листяного покриву старого дерева затримує у сотні разів більше пилу, кіптяви та важких металів, ніж молоде дерево.

"У жодному разі не можна вирубувати старі дерева, - закликає вона. - Їх розгалужена коренева система утримую схили, захищає їх від ерозії ґрунту, від вивітрювання та сповзання. Коренева система великих дерев є водночас і своєрідною дренажною системою, яка поглинає і утримує і вологу. Одне велике дерево може втримує 2-3 тони води. А це волога для малих рослин".

Галина Микитчак наголошує, що старі дерева - це ціла екосистема.

"Життя організмів відбувається в дереві, на дереві, і в корінні, де формується певна мікробіома грибів. Це невидима і надзвичайно складна підземна екосистема. Вона складається з мільярдів мікроскопічних ниток тисяч різних видів грибів, що населяють ґрунт навколо коріння. Навіть, якщо натомість старого дерева посадити нове дерево, щоби утворилася ця екосистема, потрібні десятки років. Тому збереження старих дерев є критично важливим для міста, оскільки одне старе дерево за своїми екологічними та соціальними функціями переважає десятки або навіть сотні молодих саджанців", — пояснює вона.