Група ентузіастів у Північній Америці та в Україні не дає розпорошувати бібліотеки, зібрані українською діаспорою, і повертає їх до Львова. Низка книг має історичну цінність не лише через рік видання, а й тому, що їхніми власниками були відомі постаті. Tvoemisto.tv подивилось на ці раритети та поспілкувалось із людьми, які ними опікуються.
На Україну повернусь через роки…
У травні цього року у виданні «Mіст онлайн» та газеті «Свобода» з’явився допис Петра-Ярослава П’ясецького про ситуацію з приватними бібліотеками старшого покоління української діаспори в США. З публікації випливало, що українські американці залишають по собі свої бібліотеки, які можуть викинути на сміття.
«Діти й онуки померлого не знають, що робити з успадкованою книгозбірнею. Вони не можуть оцінити ті залишені скарби! Водночас є інша група зацікавлених українських американців, котрі люблять свої книги, але старіють і хочуть знайти багатозначне сховища для своїх скарбів. Вони хочуть, щоб книги активно читали й ними опікувалися. В обох випадках існує одне рішення, доступне нині: надіслати свої книги в бібліотеку в Україні», – написав пан П’ясецький.
Для нього це була болюча проблема. Він усе життя збирав книги і йому було боляче бачити, як цінні видання залишаються без господарів і можуть перетворитися на макулатуру.
Він запропонував розв’язання проблеми. Незадовго перед тим П’ясецький зустрівся з головою ради Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Андрієм Салюком. Із їхньої розмови народилася ідея пересилати бібліотеки зі США до Львова, яка незабаром переросла в проект ««Порятунок друкованої (книжкової) культурної спадщини». Допомогти викликалася компанія Мeesт-America, яка погодилася пересилати книги в Україну із суттєвими знижками.
Андрій Салюк та його колега з Товариства Лева Іван Радковець при нас розпаковують коробки з книгами, що надійшли з-за океану. Усередині видання різних років – від творів Шевченка та Франка з початку ХХ століття до фахових праць з біології англійською мовою. Також часто трапляються книги, видані уже в незалежній Україні, яким за короткий час довелося перетнути Атлантичний океан двічі, як от класичній праці про Османську імперію турецького ученого Галіля Іналджика, що побачила світ у видавництві «Основи».
«Це книги, які везли з собою до США представники політичної діаспори з різних частин України у першій половині ХХ століття», – розповідає Андрій Салюк. За його словами, переважно це були люди з вищою освітою, які і за океаном давали собі раду, знаходили добру роботу чи опановували нові спеціальності і, як освічені люди, збирали книги упродовж всього життя.
«Маємо не тільки діаспорні видання української класики чи письменників, заборонених в СРСР. Наприклад, запропонували нам повну збірку відомого американського геологічного журналу за багато років, яку збирав один інженер. Вона й тепер не втратила своєї актуальності. Часописами можуть користуватися як студенти, так і поважні науковці», – каже Андрій Салюк.
За його словами, нещодавно прибули дві посилки з книгами від Петра П’ясецького, який започаткував цей рух. Крім того, до проекту приєдналися представники української діаспори з Канади.
Іван Радковець оповідає, що чимало книг мають цінність ще й тому, що належали відомим діячам діаспори, й на сторінках є дарчі записи чи примітки власників, які можуть стати добрим джерелом для потенційних дослідників.
«Наприклад, до нас потрапило видання Господарської академії, і у книзі знайшли оригінал диплома Олексія Козловського, офіцера УНР. Це справді музейна річ», – каже бібліотекар.
Також в одній із пачок прислали прижиттєве видання Ернеста Гемінґвея, одне з перших видань англо-українського словника з Австралії, чимало історичних праць американських істориків та дитячу літературу.
Поки що учасники проекту описують надходження та оцінюють їхню бібліографічну та історичну цінність. Все вноситься у каталог – опис самого видання, особливі примітки та прізвище особи, яка подарувала книги. Також учасники проекту хочуть зробити окремий екслібрис, який ставитимуть на кожну передану в інші установи книгу, щоби таким чином запобігти «витокам» на чорний ринок.
«Ми розглядаємо кілька варіантів, що ж робити далі з цими виданнями, бо створювати окрему бібліотеку поки немає можливості», – каже Андрій Салюк. Зокрема, є ідея передавати книги на депозит різним бібліотекам залежно від спеціалізації. Раритети та цінні книги передадуть на зберігання у спеціалізовані книгозбірні, щоби вони були доступні фахівцям для дослідження; фахові видання можна буде розіслати по різних бібліотеках країни, зокрема, університетських; популярну літературу можна буде переслати в звичайні бібліотеки.
«Цінність цього проекту в тому, що ми зберігаємо не лише книги чи журнали. Ми бережемо пам’ять про людей, які змушені були залишити батьківщину, але й на чужині про неї не забували та залишалися українцями», – каже Іван Радковець.
Він також розповідає, що зараз учасники проекту задумуються над тим, аби деякі книгозбірні не розпорошувати, а залишати вкупі з огляду на власників бібліотек, серед яких відомі діячі діаспори з-за океану.
Текст і фото Тарас Базюк
