Подалі від шумних міських магістралей на пагорбі розташований старий Голосківський цвинтар. На окремій ділянці поховані солдати Війська Польського, що загинули у 1939 році на початку Другої світової війни. Там зараз і відбуваються ексгумаційні роботи.

Читайте також: У Львові розкопують забуте поховання: шукають останки 120 польських солдатів

Територія закрита тимчасовою огорожею. Нас зустрічає Любомир Горбач, керівник Товариства пошуку жертв війни "Пам'ять". Він веде прямо до місця активних пошукових робіт. На ділянці біля розкопаної землі поставили кілька білих наметів польського Інституту національної пам'яті. Біля одного з таких археологи обережно досліджують знахідки за допомогою спеціальних щіточок.

Проходимо далі до місця розкопок. Пан Любомир починає розповідати, що тут є три ряди поховань. Потроху розкопують кожен ряд.

Скільки військових поховано на старому Голосківському кладовищі

Попередні дослідження 2010 та 2019 років показали, що на цій ділянці можуть бути поховані близько 110–120 військовослужбовців. Наразі ексгумували останки 29 польських військових. Водночас під час робіт дослідники виявили ще сім окремих поховань солдатів німецького Вермахту.

За його словами, такий тип поховань може свідчити про обставини, у яких їх здійснювали. На відміну від санітарних поховань, коли під час або одразу після боїв загиблих поспіхом складали в одну велику яму, тут, очевидно, був час для того, щоб викопати окрему могилу для кожного.

Найімовірніше, на його думку, до поховання загиблих були залучені мешканці Голоска. Їм потрібно було не лише віддати шану загиблим, а й прибрати тіла з місць боїв, аби запобігти поширенню інфекцій.

Тепер, більш ніж через вісім десятиліть, ці могили відкривають знову. Дослідники вже частково пройшли всі три ряди. Станом на 4 вересня ексгумували останки 29 військовослужбовців.

Відрізнити німецьких військових від польських вдалося за елементами військової форми, зокрема за ґудзиками. Вони мають характерні відмінності на мундирах військових двох армій. Крім того, троє із семи похованих військовослужбовців Вермахту мали ідентифікаційні жетони. На них збереглися дані про підрозділ та особисті дані військових.

На двох вдалося встановити прізвища, ще один жетон був незаповнений.

За цими знахідками дослідники встановили, що поховані були стрільцями 98-го полку 1-ї гірської дивізії німецького Вермахту.

Чоловік розповідає, що могили тут виявилися доволі бідними на супровідний матеріал — і польські, і німецькі військовослужбовці поховані практично без особистих речей та військового спорядження.

У похованнях немає взуття, шоломів, протигазових масок, поясів чи підсумків для набоїв. На останках фактично залишився лише одяг — штани та верхній одяг.

Для дослідників це також важлива деталь. Горбач припускає, що загиблих могли ховати місцеві мешканці, а не військові. На його думку, відсутність спорядження може свідчити і про те, що після смерті солдатів із поховань забирали цінні або потрібні речі.

На користь версії про цивільні поховання, за словами чоловіка, свідчить і те, як були поховані німецькі військовослужбовці. Якби їх ховали німецькі військові, поховання, ймовірно, мали б інший вигляд — із повним спорядженням та відповідним оформленням.

Водночас важливо зазначити, що серед загиблих польських військовослужбовців могли бути не лише етнічні поляки. До складу Війська Польського у вересні 1939 року входили й українці з Галичини. Тож під час ідентифікації останків питання їхньої національності не завжди можна визначити лише за належністю до польської армії.

Скільки ще триватимуть роботи і хто їх проводить

Ексгумаційні роботи на Голосківському кладовищі планують завершити 2 жовтня. Після цього територію мають вирівняти, демонтувати тимчасові конструкції та відновити ділянку.

Як розповів нам Любомир Горбач, до робіт залучили 31 людину. Польську сторону представляють 25 працівників Інституту національної пам’яті Польщі, а від України працюють шестеро представників Товариства пошуку жертв війни "Пам’ять".

Втім, ця співпраця між українськими та польськими дослідниками почалася задовго до нинішньої ексгумації.

Одним із учасників ексгумаційних робіт став пан Стефан — етнічний поляк, громадянин України та мешканець Львова. Він очолює місцеву польську дитячу та молодіжну організацію — Львівський дитячий гуфець "Барць" польського харцерства у західних регіонах України.

За словами Любомира Горбача, з 2012 року вона бере участь у спільному польсько-українському проєкті з пошуку та вшанування військовослужбовців, які загинули у вересні 1939 року.

Так розпочалася багаторічна пошукова робота. За словами Любомира Горбача, лише з 2012 до 2015 року вдалося знайти близько 120 останків польських військовослужбовців. Найбільше поховання виявили у Добростанах на Львівщині — там знайшли останки 44 солдатів. Інші поховання були значно меншими — по одному, двоє, троє, семеро, восьмеро чи десятеро військових.

Знайдені останки потрібно було перепоховати. Для цього дослідники звернулися до Мостиської міської ради. На території старого комунального кладовища їм виділили близько двох гектарів землі. У 2016 році пошуки продовжилися — тоді знайшли ще близько 40 останків, які також перепоховали у Мостиськах.

Розмову перебиває шум трактора. Машина починає знімати верхній шар ґрунту на третьому ряді поховань і фактично відділяє нас від наметів, де працюють археологи. Робітники майже не реагують — кожен продовжує свою роботу.

Періодично повз нас проходять археологи із лопатами і відрами.

Як отримували дозвіл на ексгумацію

Попри все, продовжуємо розмову. Пан Любомир ділиться, що шлях до отримання дозволу на ексгумацію був тривалим і непростим.

Пошукові роботи на місцях поховань польських військових тривали кілька років. До 2019-го дослідники збирали свідчення, перевіряли інформацію та знаходили підтверджені поховання. Однак після початку знищення українських пам'ятників у Польщі, зокрема встановлених на честь воїнів УПА, Україна призупинила видачу дозволів на ексгумаційні роботи.

Умовою для їх відновлення було те, щоб польська сторона відновила зруйновані українські пам'ятники.

У 2019 році, після звернення президента Польщі Анджея Дуди, Україна розблокувала можливість проведення пошукових робіт. Польський Інститут національної пам'яті запропонував продовжити спільні дослідження у Львові — на Голосківському кладовищі та у Збоїщах.

Восени 2019 року українські та польські пошуковці знову взялися за роботу. На Збоїщах вони працювали близько тижня і зрештою знайшли поховання польських військовослужбовців. Паралельно уточнили місце поховання на Голосківському кладовищі.

Любомир Горбач, як керівник української пошукової організації, склав акти про підтвердження поховань та подав їх до Міністерства культури України. Наступним етапом мало стати звернення польського Міністерства культури до української міжвідомчої комісії щодо дозволу на ексгумацію.

Однак польська сторона, за словами Горбача, так і не виконала домовленість про відновлення зруйнованих українських пам'ятників. Тому дозволу на ексгумацію Україна не надала.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році питання фактично відійшло на другий план. Того ж року Україна та Польща домовилися призупинити роботи, пов'язані з ексгумаціями, розкопками та іншими історичними суперечностями, до завершення війни та скасування воєнного стану.

Проте згодом стало зрозуміло, що війна триватиме довше, ніж очікували. На початку 2025 року польська сторона знову звернулася до України з проханням відновити пошукові роботи.

У серпні 2025 року польські пошуковці приїхали до Львова і спільно з українськими колегами провели ексгумацію на Збоїщах. Там виявили останки 34 польських військовослужбовців, які загинули у вересні 1939 року в боях із німецькими підрозділами.

У листопаді 2025 року останки перепоховали у Мостиськах — на військовому кладовищі, де вже створили меморіал для польських військовослужбовців, знайдених під час попередніх пошукових робіт.

Тепер до цього ж меморіалу мають перевезти й останки, які знаходять на Голосківському кладовищі. Очікується, що їх буде близько 110–120. Перепоховання планують провести у листопаді 2026 року.

Спочатку українська сторона подавала документи на проведення робіт одразу на двох об'єктах — Збоїщах та Голосківському кладовищі. Однак дозвіл зрештою розділили: у 2025 році його надали для Збоїщ, а роботи на Голосківському кладовищі стали можливими вже у 2026-му.

Читайте також: Можуть бути останки 20-30 людей. З'явились перші дані щодо польських розкопок на давньому цвинтарі у Львові

Українські пошукові роботи в Польщі

Поки польські та українські дослідники працюють на Голосківському кладовищі, українська сторона також отримала дозвіл на пошукові роботи в Польщі.

"Твоє місто" спитало керівника Товариства "Пам'ять", що йому про це відомо. За його словами, торік українські фахівці мали дозвіл досліджувати можливе поховання воїнів УПА в селі Юречково. Пошуки там провели, однак могилу знайти не вдалося. Роботи планують продовжувати, адже, за словами дослідника, пошук таких поховань може тривати довго.

Цього року Україна також отримала дозвіл на пошукові роботи у селі Ласків Люблінського воєводства. Там можуть бути поховані цивільні українці, яких убили під час Другої світової війни. Трагедія в селі сталася 10 березня 1944 року. Польське підпільне формування "Батальйони хлопські" і батальйон Армії Крайової напали на село і, за різними підрахунками, вбили більше 330 українців.

До цих робіт Товариство пошуку жертв війни "Пам'ять" наразі не залучали. Цим буде займатися комунальне підприємство Львівської обласної ради "Доля".

Водночас пан Любомир додав, що його організація працює на громадських засадах.

Сьогодні в товаристві близько 40 членів. Більшість із них, за словами керівника, долучилися до захисту України після початку повномасштабної війни.

Як почали шукати польських військових у Львові

Прощаємося із паном Любомиром і йдемо ближче до пана Стефана. Він разом з кількома дослідниками перебував безпосередньо в другому ряді, де розкопують поховання. Зустрічаємося з ним на гірці з нагорнутого верхнього шару землі над захороненнями.

Питаємо про хрест, який тут поставили як знак про поховання польських військових.

Дослідник розповідає, що його поставив Євгеній Штизік, який також відіграв важливу роль у тому, що вони тут зараз проводять ексгумацію.

Євгеній Штизік багато років займався польськими військовими похованнями у Львові — зокрема, Личаківським цвинтарем та могилами "Орлят". Якщо ставало відомо про місця, де могли бути поховані військові 1939 року, він намагався їх локалізувати та встановлювати там пам'ятні знаки. Так з'явився і хрест на Голосківському кладовищі.

Перші виїзди, пояснює він, відбувалися за участю польських харцерів та консула польського консульства Марчина Жінєвіча. Вони збирали свідчення місцевих мешканців, намагалися визначити можливі місця поховань, а потім уже бралися за пошуки на землі.

Сьогодні ж чоловік та його молоді харцери вже не просто допомагають шукати поховання. Вони підтримують традицію догляду за військовими могилами та пам'ятними місцями.

У Львові організація налічує близько 40 людей, проте багато молоді з 17 років їде навчатися у Польщу.

За форматом польське харцерство можна порівняти з українським "Пластом", однак воно має власну специфіку, зокрема, що вони діють не у своїй країні.

Основою харцерства пан Стефан називає служіння — Богові, ближнім і своїй спільноті. Тому молодь не лише бере участь у скаутських заходах, а й допомагає на кладовищах, чергує біля могил у пам'ятні дні та безоплатно долучається до різних робіт.

Чоловік також наголошує, що харцерство народилося у Львові, а роком пізніше тут з'явився “Пласт”. Ця поєднаність харцерства з містом є важливою для тутешніх учасників організаці

Ми виходимо з місця розкопок. За спиною знову чути трактор – роботи тривають. За кілька тижнів землю тут вирівняють, а ділянка знову заросте травою. Останки польських та німецьких військових перепоховають у Мостиськах, за понад годину їзди від Львова. Там вони отримають уже не випадкові могили, а спільний військовий меморіал.

Водночас пошукові роботи, пов’язані з українськими похованнями на території Польщі, наразі готуються. Нещодавно Україна отримала дозвіл на проведення пошуково-ексгумаційних робіт у селі Ласків на Холмщині.

Однак щодо Сагрині, яка, за словами істориків, має стати новим символом українців, такого дозволу досі немає. За даними українських дослідників, у Сагрині в 1944 році було вбито понад 600 українців, серед них жінок, дітей та літніх людей. Україна ще торік звернулася до Польщі з проханням дозволити пошуково-ексгумаційні роботи, але відповіді наразі не отримала.

Про правду та міфи про Волинську трагедію, про 30 тисяч українських жертв того періоду, 20 тисяч з яких названі поіменно та чому Сагринь має стати новим символом українців читайте тут.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.