Реабілітація – теж форма служби

Війна змінює тіло, мислення і час, але найглибше вона змінює людину. Я доброволець, свою службу почав як солдат 24-ї бригади імені Короля Данила, став сержантом. Прослужив з 2016 по 2019 роки, далі була невелика перерва. З 2022-го й донині є чинним військовослужбовцем. Від офіцерських курсів відмовився, бо вірю, що сержант – не просто звання, а опора армії. Це людина, яка тримає бойовий порядок.

Моя мрія – зробити сержантську службу престижною, як у НАТО. Бо без сержантів не було б організованої армії.

Після першої служби я демобілізувався за станом здоров’я. Були хвороби, операції. Саме в цей період мене запросили представляти бригаду в Києві. І згодом я став головою Ради резервістів. Це був 2020 рік. Але тоді я не випав із процесу – лікувався та діяв водночас. Допомогла дисципліна, мотивація, терпіння. Ще більше – підтримка. Бо без неї ветеран часто опиняється наодинці зі своїм болем.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, резервісти були підготовлені. Ми першими влилися в армію, поїхали на схід і вступили в бій. Я поїхав 1 березня. Українська армія за перші два тижні виросла в кілька разів завдяки навченим, підготовленим, злагодженим резервістам. У той час мобілізація йшла своїм шляхом і готувала ненавчених людей.

Лікування й реабілітація – не слабкість, а сила

Реабілітація не має бути ізоляцією. Вона є продовженням роботи і служби. Ще до армії я був учителем, соцпрацівником, чиновником. Усе це дало мені розуміння структури, людей, довіри. Але довіру не дають автоматично – її здобуваєш справами. Особливо на передовій. Там усе по-справжньому.

У мене був комплекс проблем – деякі хвороби загострилися, деякі я переборюю, але з’явилися нові. Про болячки розповідати не люблю, однак реабілітація в мене була хороша, тривала, якісна, на високому рівні. Вважаю, що робота з травмами має починатися не після виписки зі шпиталю, а безпосередньо в ньому. І тривати роками. Шукати допомоги, реабілітуватися – це не слабкість, а навпаки, сила. Найважче – не фізичний біль, а мовчання. Людина може мати здоровий вигляд, але втрачати себе зсередини. Коли мовчиш – залишаєшся з травмою наодинці. А коли говориш – тебе чують. І часто розуміють.

Лікуватися – не героїзм, а обов’язок

Завжди є виклики, з якими людина повинна боротися, діяти. Для кожного процес реабілітації є тривалим і складним. Кожен пам’ятає, наскільки він був сильним і спроможним до втрати працездатності та після. Інше питання щодо тих, хто втратив здатність ходити, зазнав ампутацій. З кожним роком ми стаємо старшими, болячки переходять у хронічний стан, і тут постає питання, наскільки люди будуть готові після війни масштабувати й систематизувати цю роботу, щоб мінімізувати захворювання.

Державні програми можна писати роками, у дорогих готелях можна збирати форуми й запрошувати відомих людей, щось пропонувати… Але якщо вони не доходять до бійця, який паралізований, лежить у шпиталі без рук і ніг, чи того, хто, попри гарний вигляд і відсутність скарг, починає свій ранок зі жмені таблеток – це вже інше питання.

Мій ранок починається з кави. Після жмені пігулок. Це стало звичкою. Головне – не зупинятися. Завдяки підтримці друзів, родини, побратимів залишаюся в строю.

Я проходив відновлення в медичному центрі. Це не було питання психологічної допомоги, а радше фізичної реабілітації. У мене досі не зникли проблеми і болячки: деякі переборюю, деякі загострюються.

Підтримка громади: ветеран не має бути сам

У людей, які повертаються з передової, часто виникають психологічні проблеми, тому допомога має бути на місці. Навіть якщо чоловік прийшов із армії і не хоче спілкуватися з побратимами, громади на місцях повинні про нього пам’ятати, пропонувати допомогу, спілкуватись. Одне слово, брати активну участь у поверненні. Наш обов’язок – тримати себе на такому рівні, щоб за потреби могти стати на захист країни.

Знаю з досвіду, що коли ти ще в армії, тіло тримається. А коли звільняєшся, немає того викиду адреналіну, здоров’я починає сипатися, з’являються нові болячки, загострюються давні хвороби.

Реабілітація потрібна всім. Навіть тим, хто повернувся з руками й ногами. Ми не знаємо, що в кожного у голові. Але я точно знаю: хворе суспільство не вилікує окремих людей. І навпаки – сильні люди можуть зцілити суспільство.

У мене також були проблеми після мобілізації. Я відчував дискомфорт через різку зміну способу життя, і це вплинуло на здоров’я. Але я не мовчав, а шукав допомоги. Мовчання спалює людей.

Підтримка держави, громадських організацій під час реабілітації буває різною, але багато що залежить від самої людини, ступеня тяжкості її захворювання. Є багато нарікань, але є й багато подяк.

Друге життя: пошук нової місії після поранення

Чудодійної таблетки чи засобу реабілітації немає. Як і немає простих рішень і слів для вирішення складних питань. Тільки медичні й реабілітаційні центри хлопцям не допоможуть, у кожного має бути інстинкт самозбереження.

Я отримую у Львові якісні медичні реабілітаційні послуги, бо знав, куди звертатися. Це зовсім не пов’язане зі статусом, а з бажанням отримати допомогу, відновлення. Готуйтеся, буде нелегко, процес буде тривалим, але коли знаєш, куди звернутися, це спрацює.

Головна порада тим, хто повернувся чи починає процес реабілітації: вірити в себе і говорити. Про біль, втому, страх, надію. Це базове. Друзі, рідні, близькі відчувають ваш настрій, навіть коли про це не говорять. Якщо ви налаштовані на перемогу (над собою, здоров’ям, подоланням недуги), то й вони будуть налаштовані. Тоді час на переконання, що все буде добре, стане коротшим.

Завжди в житті чогось не вистачає. Але просто чекати – не вихід. Варто діяти, цікавитися, щось робити. Пропонувати свої практики, будувати свій досвід.

І наостанок найголовніше – життя після фронту є! І воно не менш важливе за те, що було до нього. Часто навіть глибше, сильніше, більш справжнє. Головне – не здаватись і не йти цим шляхом наодинці.

Ольга Шведа

Фото: Твоє місто

Партнерська публікація

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.