
12 липня 2025, 10:35
12 липня 2025, 10:35
Я знав, що піду на війну
Кожен ветеран – не лише воїн, а людина з минулим, з покликанням. Я музикант, до повномасштабного вторгнення працював у Львівській національній філармонії імені Скорика.

Момент, коли вирішив змінити музичний інструмент на зброю, пам’ятаю добре. До роботи в філармонії грав у військовому оркестрі і водночас проходив службу в Центрі військово-музичного мистецтва Повітряних сил ЗСУ, що у Вінниці. Після закінчення контракту повернувся в рідне місто.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, знав, що піду на війну. Знав, що не можу інакше. У 2022 році мобілізувався. Вивіз дружину і дворічну доньку за кордон, повернувся додому, зібрав речі та пішов до війська. В останній тиждень лютого долучився до лав 45 окремої артилерійської бригади ЗСУ.
Поранення: тіло як поле бою
29 травня 2022 року, виконуючи бойове завдання в Запорізькій області поблизу Гуляйполя, отримав важке поранення. Коли ми перебували в складі БПЛА-групи з коригування вогню і розвідки, нас помітив ворог і відкрив вогонь з міномета. Нас було п’ятеро, а після першого прильоту залишилося троє. Двоє побратимів одразу загинули. Я отримав важке поранення: п’ять переломів кінцівок (рук і ніг), два відірвані пальці на руках – на правій повністю, на лівій частково.

Щільний обстріл тривав ще близько години, але я все-таки наклав турнікет. Не розгубитися мені допомогли психологічна та емоційна стабільність, якої нас навчили під час занять із тактичної медицини. У момент поранення чітко знав, що маю робити, щоби залишитися живим. Крім того, мені допоміг побратим Юра, якого поранило легше. Так ми добралися до окопу, тоді я зрозумів, що маю великі шанси вибратися звідти.
Реабілітація – вибір сильного
Тіло після поранення – як розбитий інструмент, який доводиться щодня налаштовувати.
Реабілітація – це процес, де поразкою є не біль, а відмова продовжувати. Я мав вибір: змиритися з болем або дати собі шанс ходити знову. Найскладніше було прийняти, що не повернуся в ту саму форму. Але це не значить, що я зламався.
В Україні пережив до 50 операцій, торік проходив лікування в Америці, відтак знову у Львові. У США потрапив завдяки фонду Revived Soldiers Ukraine. Там мені зробили дві операції, відновлення проходжу в Центрі медичної реабілітації Next Step.

У мене це не перша спроба почати курс відновлення, бо щоразу виникали запальні процеси, сильні болі, набряки. Реабілітацію відкладали, натомість проводили чергові операції. Знову відновлення, знову проблеми і знову все з нуля. З діагнозом остеомієліт майже втратив надію на одужання. Було психологічно важко, в якісь моменти опускалися руки, але я розумів, що іншого виходу, аніж лікуватися, немає. Не здатися допомогли люди поруч: дружина, дитина. Це моя найбільша мотивація. Заради доньки я готовий здолати будь-яке випробування, скільки б на це не знадобилося часу та зусиль.
Щоб лікування було дієвим, діагностику проходив у Медичному центрі NOVO. Завдяки співпраці двох медичних центрів кілька разів мені якісно робили комп’ютерну томографію. Всі обстеження надсилав лікуючому лікарю в Америку. Це круто, що є така можливість.

Життя сьогодні:
не думати про минуле, а йти вперед
Я розумів, що того життя, яке було до поранення, уже не буде. Тепер моя мета – знову почати нормально ходити.
Рівень діагностики й реабілітації в Україні високий. Але треба хотіти самому працювати, а не сісти й чекати, що тобі запропонують. Важлива самомотивація. Сьогодні для ветеранів, поранених військовослужбовців діють різні медичні програми діагностики, як-от у NOVO. Головним є бажання.
Коли починав реабілітацію, думав, що це легко: позаймаюся місяць-два і все. Але це далеко не так. Реабілітаційний процес є дуже серйозною річчю, що рівноцінна з лікуванням. Тебе можуть класно прооперувати, але якщо ти належно не пройдеш реабілітацію, тіло до кінця не відновиться і ти не ходитимеш. «Нога розійдеться сама» – не працює.

Реабілітація – це складно. Заняття по п’ять разів на тиждень щонайменше по годині-півтори не до снаги навіть здоровій людині. В мене складне поранення, постраждала вся права частина тіла. Я тривалий час перебував у лежачому стані, ходив на милицях, пересувався на колісному кріслі. Тепер ходжу за допомогою тростини. Це дуже некомфортно. Перше, що відчуваю вранці, це біль. Тож відновлювальної роботи ще багато.
Реабілітація – це важко, але можливо. Ніхто не казав, що буде легко. Реабілітація – це не лише про вправи. Це про людей, які вірять у твоє відновлення навіть тоді, коли ти сам сумніваєшся.
Моя сила зараз у силі духу. Фізична реабілітація без сили духу нічого не варта. На війну не підеш, коли ти не сильний духом. Дуже важливі моральна і психологічна складові. Маю надію, що мій приклад лікування й реабілітації допоможе хоч одній людині не зупинятися, а працювати над собою.

Мета – найкращий мотиватор
У військо, в ЗСУ, повертатися не планую. Найперше через стан здоров’я. Нога досі нормально не функціонує, тож не хочу бути для когось тягарем. Роблю все паралельно: реабілітуюся, мрію, граю.
Я ще повернуся на сцену, але вже іншим. І кращим. Грати на фаготі з ампутацією пальців неможливо, та навіть тут я знайшовся вихід. Колеги з філармонії допомогли відправити музичний інструмент до польського майстра, і він переробив фагот під мої потреби: змінив механіку, тому клапана, на який я мав натискати тепер уже ампутованим середнім пальцем правої руки, немає. Звук компенсує середній та безіменний пальці. Перелаштуватися було не так важко. Набагато важче було видавати перші ноти. Тепер я знову можу грати, хоча музичний інструмент у мене інклюзивний.
Фагот – інструмент непростий, але в ньому, як і в мені, є сила. Коли звучить музика, я не просто граю, я живу. Вперше за 2,5 року після поранення заграв на фаготі в Америці. Сам собі пообіцяв, що коли багато гратиму, все відновлю і наздожену втрачене.

Після відновлення й реабілітації планую багато подорожувати, більше часу присвячувати сім’ї, грати в оркестрі. Я цього раніше так не цінував.
У часі війни важко щось планувати, про щось мріяти. Якщо тільки мріяти, можна розлінитися, чекаючи, коли все само здійсниться. До мрії треба йти через мету. Моя мета – максимально відновитися й реабілітуватися. В цьому мені допомагають Next Step і NOVO. Головне – не повертатись у госпіталь.

Як не здатися: мої правила реабілітації
- Перше – не ігноруйте реабілітацію, ставтеся до неї серйозно. Вона не менш важлива, аніж лікування.
- Друге – не лінуйтеся. Ті завдання, які ставить реабілітолог, виконуйте. Крім роботи в залі, на тренажерах, доведеться працювати вдома.
- Третє – змініть спосіб життя. Має бути правильне, збалансоване харчування. Ніякого алкоголю. Бували випадки, коли військові після поранень заглядали в чарку, але з того нічого доброго не вийшло. Тіло – ваш ресурс.
- Четверте – максимально працюйте над собою.
Я зумів почати шлях відновлення, незважаючи на всі травми, і щасливий, що живий. Я прорвався і ви зможете. Я живий. Я ходжу. Я граю. Я йду далі, бо реабілітація – це не кінець, а початок нового життя.
Ольга Шведа
Фото: Твоє місто
Партнерська публікація
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим, хто залишить свій відгук!
Читайте також
Контент
Рубрики
Розроблено:
Levprograming
За умови повного або часткового використання iнформацiї гіперпосилання на tvoemisto.tv є обов'язковим. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Думка редакцiї може не збiгатися з думкою авторiв.
© 2026 "Твоє місто"




