Вічні діти у світі дорослих. Їх почуття – непідробні, слова – правдиві, емоції – щирі. Вони допитливі, наївні, емоційні і, на відміну від звичайної людини, яка має тенденцію до дорослішання, їх маленька планета назавжди у владі дитячої чистоти. Люди із синдромом Дауна нагадують героя книги «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері.

Анастасія Олексюк відвідує центр десять років. Дівчина зростала у бабусі в селі. Найбільша втрата для неї – смерть дідуся та дядька, які приділяли їй багато уваги, виховували та подорожували разом з нею. Саме завдяки подорожам Настя почала писати вірші. Поетеса із синдромом Дауна знаходить красу у дрібницях та «виплескує» побачене на папір. Хоча у її рядках не завжди є рима, та в них є глибокий сенс.

«Вона в кожне речення таке щось вкладає… Треба під кожним її словом прочитати ще три слова», – розповідає соціальний педагог фонду Наталія Загайко.

Читайте також: Виховуймо наших дітей людяними

«Найголовніше – ставитися до них як до абсолютно зорових людей. Ми всі маємо певні недоліки, можна сказати, що ми всі з особливими потребами. Одна людина вміє фахово водити машину, інша – на швейній машинці шити, а вони вміють дарувати людям добро, любов», – додає Наталія Загайко.

Настя зізналася, що найбільше боїться смерті: не тільки своєї, а й своїх близьких. Мріє, щоб люди плакали, коли читають її вірші, але найбільше бажання поетеси – це мир в Україні.

Підготувала Аліна Петренко

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED