Принцип «помідора»

Є такий принцип «помідора», який полягає в тому, що за певний проміжок часу, наприклад, 25 хвилин, людина повинна чітко сфокусуватися на чомусь одному. Робите справу, потім – перерва, потім знову 25-хвилинний марафон. Цей принцип дозволяє за короткий проміжок часу досягнути певного результату.

Моя історія якраз про це і її я розбив на події, які вплинули на моє життя.

У 1992 році, коли я читав польський журнал про комп’ютерні ігри, мою увагу прикував такий злий жарт: «У тебе ніколи не буде блондинки-супермоделі і червоного Ferrari, розслабся». Пам’ятаю, що коли прочитав цей жарт, то мене це збентежило. І цей вираз мені закарбувався в пам’яті надовго.

Для мрій треба гроші

У 1997 році я переїхав з Новояворівська до Львова. Прогулював навчання у популярних тоді магазинах відео- чи аудіотехніки, в яких пускав слину на магнітофони і телевізори, марячи ними. Тоді я почав вчитися мріяти і зрозумів: для того, щоб реалізовувати деякі мрії, потрібні гроші.

У 2002 році я заснував свою першу ІТ-компанію. Заснував її в Криму, де тоді працював, потім переїхав до Львова. Це був достатньо хороший досвід творення: на дерев’яних коробках вдома з братом, на комп’ютерах, зібраних на коліні – романтика.

У 2004 році я трішки розкрутив свою першу компанію. Так сталося, що тоді ж я стрибнув з моста, з висоти 54 метри – але я був прив’язаний до банджі, тож не розбився. Розбилася людина, яка стрибала після мене. Летячи вниз я зрозумів: активна взаємодія зі світом впливає на тебе краще, ніж просто прогулянка і роздивляння світу навсібіч.

Читайте також: Жарти замість заробітків. Історія успіху дівчини з Закарпаття, яка двічі розсмішила коміків

Я – тобі, ти – мені

2006 рік – це мій перший фестиваль «Казантип», на який я поїхав. Пам’ятаю, що закривав я його у вишиванці. Через три роки був мій третій «Казантип». Тоді я почав набагато чіткіше висловлювати свою думку і впевненіше віддавати свою енергію людям. Люди на фестивалі передавали свою енергію мені, а я – їм. Тоді я усвідомив важливість такої взаємодії.

Завжди кажи «так»

2007 рік. Я проглянув фільм «Завжди кажи “так”». Це фільм про можливості, від яких головний герой відмовлявся, але пізніше сказав їм «так» і досить успішно скористався ними на своєму шляху. Після цього фільму я зарубав собі на носі – не пропускати будь-які можливості і коли тобі щось пропонують старатися казати «так». Це досить круто, бо через себе ти пропускаєш багато різного досвіду.

Телепортація в дорослий світ

2009 рік. Моя перша ІТ-компанія виросла до 120 людей. Ми тоді працювали на аутсорсингу, у офісах Харкова і Львова. Я прийняв рішення зробити телепортацію в дорослий світ – приєднати свою компанію до відомої компанії ЕРАМ, великого і серйозного гравця з розробки потужного програмного забезпечення на міжнародному рівні.

Так почалась моя подорож побудови львівської філії компанії ЕРАМ в ролі директора, яка тривала упродовж 10 років.

Перефокусуватися і залишитися в плюсі

2017 рік. Я і моя молода команда розвинула львівський ЕРАМ до 1024 працівників. Ця сума, до речі, є символічною у ІТ-світі. Я починаю розуміти, що оплачуваних відпусток, відгулів за свій рахунок тощо мені не вистачає, щоб жити для задоволення. За весь час у мене назбиралася велика кількість мрій, яку я постійно відкладав через роботу.

Завдяки плідній співпраці з ЕРАМ і попередній компанії, грошей мені було достатньо. Я прийняв рішення звільнитися з full time роботи і переключитися з фази нарощення капіталу, який тривав майже 15 років, на життя за мріями.

Fear of missing out

В американців є термін FOMO – fear of missing out – страх пропускати важливі події. Я відчував його, бо хотів побувати і побачити багато, але не встигав. Саме перебування в стані FOMO і список нереалізованих мрій змусили мене звільнитися з роботи і переключитися на фазу життя для насолоди і мрій.

Крізь терни до мрій

Ми з дружиною орендували квартиру для того, щоб мати певні київські зв’язки, які не доступні у Львові. Раніше ми жили між світом і Львовом, тепер до цього списку додався Київ. Це була перша мрія. Друга мрія – поступове придбання спортивних машин, якими я давно марив. Розпочав з жовтого Mustang.

Фото Павло Паламарчук / Zaxid.net

Читайте також: Питання дня. Кому можна заїжджати на площу Ринок на авто

Я підтримую свого сина в прагненні стати game-блогером. Скоро в нього з’явиться YouTube-канал, на якому він зможе висвітлювати всі події у віртуальному світі, ігри тощо.

До того ж, я почав займатися танцями, якими займався 23 роки, але як аматор.

Сьогодні я можу поїхати в Таїланд і оселитися там, в глибинці, на два місяці та спробувати себе в бойовому мистецтві як муай-тай. Це можна зробити і у Львові, але все ж таки там колоритніше. А з донькою, в якій я розвинув любов до японської культури, я можу пожити в Токіо. Показати їй ту атмосферу та автентику, аби вона надихнулася ще більше.

Такі опції важкодоступні, якщо ти погруз в операційці або у fulltime-роботі. Бо рідко коли роботодавець захоче дати кілька відпусток підряд упродовж 1,5 місяці, адже ти подаєш поганий приклад.

30% - робота, 70% - дозвілля

В мене зараз в житті фаза, коли я хочу наздогнати свої мрії. У планах ще розробити кілька стартапів для задоволення і заробітку, які не відбиратимуть цю можливість кайфувати від життя. Якщо в мене раніше йшло 70% часу на роботу і 30% на дозвілля, то зараз навпаки. Практика життя наших батьків: «вчитися – отримати диплом – піти на роботу – працювати до пенсії – піти на пенсії і забезпечити дітей стартовим капіталом» вже застаріла.

Вважаю, що це бачення в сучасному світі неефективне. Мій шлях полягає в тому, щоб визначитися зі своєю мрією на нинішньому етапі життя та розпланувати життя по фазам. Мій досвід і рецепт життя: вчити дітей мріяти і здійснювати свої мрії, прокладаючи шлях до їх реалізації. І найкращим прикладом є хтось з батьків. Це мій досвід і рецепт життя.

Ольга Гуцол

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.