Фото: Дар'я Кучер
Єдина давня гуцульська гражда згоріла у львівському Музеї народної архітектури і побуту (скансені) до тла, зокрема, через відсутність генерального плану впорядкування території, відсутність фахових працівників та існуючі бізнес-інтереси. У цьому переконаний отець Юстин Бойко, який був настоятелем Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ, що розташована на території музею. Отець раніше наголягав на розробленні плану розвитку музею і власне Лаври, яку у 1927 році заснував Митрополит Шептицький.
Читайте також: Це сумний фінал міської господарки, або Через що могла згоріти понад 200-літня гражда
Чому згоріла гражда?
Коли ми втрачаємо будь-яку пам’ятку архітектури – чи то дерев’яного, чи кам’яного типу, ми втрачаємо велику частину нашої історії та ідентичності. Такого роду події є драматичними, й не можуть нас не торкати. Зараз питання в тому, що слід робити, щоб такого більше не повторилося, або ж зробити мінімальними ризики на той випадок, якщо це повториться у майбутньому. Для цього варто проаналізувати, чому згоріла гражда.
Як на мене, є кілька факторів. По-перше, музей досі не має генерального плану, тобто плану упорядкування території. Його виготовлення церква домагалася ще з 2016 року. Власне, тоді відбулася спільна комісія Львівської міської ради та Львівської Архиєпархії УГКЦ, де міський голова та Митрополит Львівський підписали окремі декрети. Пріоритетом визначили створення генерального плану впорядкування території. Це означало, що потрібно розробити систему водовідведення, електрифікації, сигналізації тощо. Чомусь представники міської ради уникали цього до останнього, та я не міг зрозуміти причину. Поки вони не віддали розробляти цей план такій інституції як Інститут геології Карпат.
Нам стало зрозуміло, що землі Шевченківського гаю, на яких розташований музей, підпорядковані Міністерству екології. Цікаво, що одного разу головний архітектор музею сказав мені, що ці об’єкти перенесли у Шевченківський гай, а відтак, вони не є пам’ятками архітектури. Тоді в мене питання – який статус мають пам’ятки архітектури і яким законодавством керується музей – еколологічним чи пам’яткоохоронним.
Читайте також: З'явилися фото і відео з місця, де дотла згоріла гуцульська гражда у Шевченківському гаю
В отриманому від Інституту геології Карпат плані виявилося, що 99% стосувалося того, як садити дерева, скільки черв’ячків чи птахів має бути на метрі квадратному тощо. Однак в нього не було включено жодних заходів безпеки, забезпечення електрифікацією, сигналізацією і т.д. Також він не передбачав історичних факторів, зокрема, того, що музей зародився на базі Свято-Іванівської лаври, заснованої митрополитом Андреєм Шептицьким.
У 2015 році, коли почали будівництво візит-центру, тоді представили стратегію розвитку. Але в ній взагалі не було передбачено існування Свято-Іванівської лаври як такої. Після того ми провели дві наукові конференції та представили наукові докази, що на цій території була Лавра і які землі були навколо. Власне, це була історична справедливість, яка мала показати і владі, і людям, звідки походять корені. Брак генерального плану впорядкування території довів до того, що є сьогодні.
Друга причина того, що сталося, як на мене, – це людська халатність. Побоююся, щоб така доля не спіткала й інші об’єкти. Якщо ж ви спробуєте довідатися кількість експонатів, які згоріли в музеї, то будете шоковані. Деякі навіть за рішенням наукової ради музею спеціально були розібрані і спалені, наприклад, очеретяна хата – я був свідком. Однак публічно було оголошено, що експонати були забрані на реставрацію. Тому варто подумати про кваліфікацію таких науковців.
Читайте також: Топ 5 незвичайних експонатів Шевченківського Гаю. Фото
Музею потрібні фахівці
Взагалі, більшість людей, які працюють у музею, – не мають відповідної освіти. Проблема також у поверхневому підході. Буквально вчора на одному з телеканалів в.о. директора Михайло Закопець та Наталія Бунда говорили про сигналізацію, яка є в декількох об’єктах. Рекомендую піти до церкви Премудрості Божої, яка є центральним об’єктом, і подивитися, в якому стані перебуває сигналізація, зроблена рік-два тому. Якби у ній щось сталося, ви не почуєте звуку сигналізації вже за 30 м від церкви – все це зроблено формально. Насправді це не закид нинішньому директору, якого поважаю, просто він став жертвою. Проте не хочу кривити душею і не бачити проблеми.
Унікальність музею в тому, що він має перенесені оригінальні об’єкти, на яких можна робити наукові дослідження. Андрій Москаленко заявив, що гражду відбудують. Так, для публіки це – «ура», а для науковців – трагедія. Ніколи ви не зробите доброї репліки, й вона не стане оригіналом. Крім того, треба задатися питанням «Яку ціль ми ставимо перед собою?».
Гадаю, вони самі заплуталися у двох соснах. Коли ми, церква, говорили про те, що музей має працювати на майбутнє, бо до нас ходять дуже багато людей, особливо влітку з дітьми. Є у нас скит Святого Ігнатія, про який мало хто знає. Над тим скитом вирішили побудувати літню капличку. Коли прийшлося до її спорудження, яка за архітектурою була реплікою центрального куполу церкви з Кривки, раптом зчинили скандал, що це є новобудова.
Читайте також: Конфлікт навколо будівництва у Шевченківському гаю. У Львові створили робочу групу
Інший приклад – біля гражди почали будувати криївку до 80-річчя УПА. Ну хто ж виступить проти такого? Зрештою, і я не проти, але що має спільного криївка УПА з гуцульською граждою? До того ж, хто давав дозвільні документи – чи це новобудова чи ні. Коли мова зайшла про погоджену документацію на капличку, то вимагали букви закону, коли ж виникла «суперпатріотична» ідея криївки, то примкнули очі на документацію. Це подвійні стандарти. Тепер я виступатиму за те, щоб зберегти все «Знесіння» та оформили його як музей національно-визвольних змагань, і там будувати криївки. На превеликий жаль, у Львові збезчестили поняття криївки. Бо коли хто приїжджає до нашого міста і шукає криївку, то він під нею розуміє не прототип місця, де виборювалася незалежність України, але місце, де можна випити і закусити. Вважаю, що це є своєрідне святотатство. Тому це є кара Божа за знущання над пам’яттю полеглих і кара Божа за подвійні стандарти.
Церква стала запорукою того, що музей не став парковою та розважальною територією
Коли музей перейшов у підпорядкування міста, багато музейників мали надію, що буде додаткове фінансування. Воно дійсно було, але не на те, що треба – почали будувати візит-центр, бо казали, що наповнюватимуть бюджет музею. Я ж подивився на проект того візит-центру, а там – ресторан. Виникає питання – хто тим рестораном буде володіти? Музей не має повноважень займатися такою діяльністю.
Боюся, щоб така ситуація не повторилася з іншими об'єктами. Треба бити на сполох, і не про сигналізацію зараз йде мова, а про комплексний підхід. Та найосновніше вирішують кадри, і, з усією повагою, на чолі музею мають бути фахівці, люди з досвідом, і люди віруючі, бо територія музею виникла на території сакральної споруди – Свято-Іванівської лаври. На сьогодні церква стала запорукою того, що музей не став парковою та розважальною територією.
Читайте також: Парк сімейного відпочинку. Яким буде Шевченківський гай через 10 років
Що має робити місто? Перше – вийти з генерального плану впорядкування території та передбачити будівництво нових об’єктів, бо вони справді потрібні, також перенесення старих об’єктів, де це потрібно. Крім того, переглянути, скільки землі має музей. У 1990 році документи говорять про 70 га, у 1992-му – 52 га, а сьогодні – це 36,5 га. Де зникла земля? Завтра з’являться багатоповерхівки, цілком законно, власне, з тієї сторони, де стоять гражди. Звідти помалу підбираються до музею забудовники. Тому міська рада повинна зробити аудит території, аудит об’єктів та їхнього стану, починаючи від 1991 року, також аудит профпридатності працівників музею. Після цього зможемо розробляти концепцію розвитку, яка би передбачала, яким ми хочемо бачити музей остаточно, що для того ми повинні зробити і покроково до цього рухатися. Проблема музею в тому, що там все вирішується ситуативно.
Всі пам’ятки у Шевченківському гаю захищені хіба Божою ласкою
Музейною сферою мають займатися люди, які до цього готові. На сьогодні, як на мене, такими людьми можуть бути Микола Бандрівський, Микола Гайда, Андрій Салюк. Такі люди є, але вони не вигідні, бо мають свій «хребет». Розумію, що хтось має бізнес-інтереси, які не співпадають з музейними, тому відбувається пошук винних. Це подвійні стандарти, а музейники стають заручиками. Таких проблем не було за попередніх директорів. Музей треба любити.
Читайте також: Коли у «Шевченківському гаю» добудують інформаційний центр
До речі, минулого року мене змусили забрати капличку. І знаєте, гражда загорілася в той самий день, коли забрали капличку, рівно через рік. Містика, інакше не поясню.
Всі пам’ятки у Шевченківському гаю захищені хіба Божою ласкою. Хоча, при вході вказується, що ведеться відеоспостереження, але це – формально. Треба розуміти, що маємо справу з ілюзією. Жоден об’єкт не має відеоспостереження. Єдине, що зробили, – це монастир підвів інтернет до церкви, але встановити відеоспостереження ще не вдалося.
Боюся, що коли збудують візит-центр, будуть розвивати тільки його, а решту пам’яток закинуть. Мені здається, що великі проблеми почалися саме тоді, коли музей перейшов у підпорядкування міста. Бо воно дивилося на музей як на місце, де можна заробити. Але у світі на музеї в економічній перспективі ви не заробите.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
