Фото: Медичний центр Окулюс/Facebook

Фото: Медичний центр Окулюс/Facebook

У нас забагато лікарів. Ігор Новицький про медичну освіту та розвиток офтальмології

3689 0
Що відділяє українську науку від світової та до чого тут мова.

Ігор Новицький — доктор медичних наук, професор кафедри офтальмології Львівського медуніверситету та головний лікар офтальмологічної клініки «Окулюс». Також він є автором понад 150 наукових праць і 5 патентів на винахід, лікарем-практиком в області мікрохірургії ока. А ще — почесний амбасадор Львова, який хоче українізувати науку та інтегрувати українських вчених у міжнародну спільноту. В інтерв’ю Tvoemisto.tv Ігор Новицький розповів про рівень підготовки українських лікарів, наукових туристів та особливості своїх винаходів.

Як ви стали почесним Амбасадором Львова?

Львівська депутатка Юлія Хомчин розповіла мені про конференц-бюро при міській раді і сказала, що номінуватиме мене в Амбасадори Львова. Мені це було цікаво, тож я погодився спробувати.

Певно, цьому посприяло те, що кілька років тому я організував першу всеукраїнську — за міжнародної участі — конференцію вітреоретинальних хірургів (вони спеціалізуються на лікуванні патології сітківки та скловидного тіла — прим. ред.). Такої спеціалізованої конференції в Україні досі не було. Вона пройшла досить успішно — як з моєї точки зору, так і з точки зору учасників. Торік я організував другу таку конференцію, що була ще більшою за кількістю учасників.

Ігор Новицький. Фото: Медцентр Окулюс/Facebook

Коли плануєте провести наступну?

У Вінниці є професор Андрій Сергієнко, який вирішив продовжити моє починання і зробив аналогічну конференцію у ті ж дати і в тому ж форматі у Вінниці. Тож у Львові я робитиму її наступного року. Не можу назвати це конкуренцією. Я лише за те, щоби були такі конференції — сьогодні у Львові, завтра в Києві чи Одесі. Потрібно розвивати цей напрямок.

Чим важливі такі заходи?

Наукові туристи приносять у місто гроші і сприяють розвитку відповідної інфраструктури. А ще для мене важливо, щоб у Львові проводили конференції і щоб вони були україномовними. Не знаю, як в інших галузях медицини, а в офтальмології конференції, що проводяться, є майже стовідсотково російськомовними. У мене робочими мовами були українська та англійська із синхронним перекладом. Я хочу зробити щось з точки зору патріотизму — і львівського, і загалом українського.

Перша конференція Retina Lviv. Фото: Медцентр Окулюс/Facebook

Ви також є професором Львівського медичного університету. Яким є рівень підготовки українських лікарів?

Я викладаю в інтернів. На жаль, у нас є серйозні проблеми з лікарями. Їм деколи бракує знань через недостатній рівень освіти. Рівень викладання є часто нижчим за будь-яку критику. Якщо це не змінювати, то університет просто зникне. Є невелика кількість викладачів, які дійсно вчать. Усі решта — не знаю, що роблять.

Однією з причин такої ситуації є те, що асистент чи доцент клінічної кафедри, який лікує пацієнтів, не має часу займатись студентами — вони йому заважають, адже він заробляє гроші там, де лікує. Якщо він не лікує і вчить студентів, то він не знає, чому їх вчити, і водночас хоче на них заробити. Студенти за шість років навчання в такому університеті псуються. Вони мають ціль — відробити те, що витратили. Але багато дітей приходять ще не зіпсутими — вони хочуть вчитись і, якщо вчаться, стають добрими лікарями.

Окрім того, у нас забагато лікарів. Стільки інтернів-офтальмологів, як в минулі 2-3 роки, не було давно. Куди вони подінуться? Що будуть робити? Навіть у поліклініках їх будуть скорочувати, я вже не говорю про стаціонари. Можливо, стануть оптометристами (фахівцями з корекції зору за допомогою окулярів та лінз — прим. ред.), але для цього не потрібно вчити офтальмологію. Та кожного року є кілька таких інтернів, які заслуговують на те, щоб працювати в хороших стаціонарах чи в приватних клініках. Ми минулого року взяли до себе двох. Тому про зовсім занепадницькі настрої я би все ж не говорив.

Щодо низької зарплати, то медики знають, куди йдуть. Знають і про те, що на них будуть нарікати. Якщо й молоді медики цього не знали, то знали їхні батьки. Тепер що робити? Другу освіту здобувати? Тестувати комп’ютерні програми після 6-8 років навчання? Тут має бути докорінна реформа.

Що, на вашу думку, треба змінити в системі освіти в такому випадку?

Я далекий від рекомендацій. Але повторю, що лікарів у нас забагато, і тому нівелюється сама цінність професії. Тепер лікар — ніхто, один не сподобався — пішов до іншого. Лікар насправді повинен бути високоповажною людиною, особливо сімейний. Ви уявляєте, яка кількість знань та умінь мусить бути в нього в голові? Скільки він мусить провчитись, щоб справді стати сімейним лікарем? Він не просто терапевт, він повинен знати й ті ж очні захворювання, і вагітних вести, і дітей лікувати — він повинен знати все, і знати добре. І лише якщо він у чомусь не впевнений, то скеровує до вузького спеціаліста — до якого, як в Америці, має бути черга на кілька місяців наперед. Розумних і знаючих лікарів мало би бути небагато, і вони мали би користуватися великою пошаною в суспільстві, але так не є.

Читайте також: Буде, як у світі. Юрій Рашкевич про реформу вищої освіти

Які винаходи ви запатентували? Розкажіть про них детальніше.

Ці винаходи специфічні. Зокрема, я давно розробив модель інфекційного кератиту — запалення рогівки ока. Цією моделлю тепер у тій чи тій модифікації користуються практично усі офтальмологи.

Друге, що я придумав, — це операція з трансплантації амніотичної оболонки з фіксацією в шарах рогівки. Але в медицині таке поняття як патент на операцію чи щось подібне — не діє, це суто номінально. Ніхто ж не може заборонити прочитати техніку операції і виконати її. Проте мені приємно, що цю трансплантацію відзначив один поважний австрійський лікар, і після однієї міжнародної конференції запропонував мені написати статтю на цю тему.

Читайте також: Амбасадори Твого міста. Відповідальна за діаспору

Також я «придумав» операцію з видалення трабекули при глаукомі. Це хороша операція, яка працює. Торік я видав монографію про неї. Крім того, я одним з перших почав робити операції на куті передньої камери ока, яка тепер серйозно розвивається в цілому світі. Шкода, що в Україні ще дотепер не дуже.

А яким є українське наукове середовище?

Я трохи відійшов від нього. У 2004 році захистив докторську дисертацію і перейшов у практичну медицину. Два роки тому формально повернувся, став професором. Безумовно, я трохи займаюсь наукою, але орієнтуюсь більше в офтальмології: що робиться в Одесі, в Києві, як галузь виходить із повного занепаду, в якому була раніше в Україні.

Читайте також: Амбасадори Твого міста. Маршал стоматології

Очевидно, занепад пов’язаний із фінансуванням науки. Колись до нас, наприклад, в Інститут Філатова в Одесі, приїжджали вчитись з Польщі, Болгарії, інших східноєвропейських країн. А тепер ми до них їздимо. Вони пішли вперед, зорієнтувались, у них немає бар’єрів у навчанні, у мові. А в нас на конференціях все та ж радянська класифікація Іванова. Нашим українським «вченим» зрозуміла російська мова, а англійська — ні.

Але ж це змінюється?

Це змінюється дуже поволі, на жаль. У середовищі львівських Амбасадорів я дістаю величезну приємність від того, що навколо є люди, які роблять великі речі і не чекають на визнання. Вони роблять це просто тому, що це є їхнє. І я в тому середовищі розумію, що мені ще не один рік працювати, щоб досягнути такого рівня.

Розмовляла Олександра Бодняк

У межах програми висвітлення діяльності виконавчих органів ЛМР

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.