У кожної сорочки – своя історія. Як львів’янка зібрала 150 вишиванок

3170 0
Марія Мулява збирає вишиванки з кожного регіону та записує історії тих, хто носив ці сорочки.
фото: Ганна Аргірова

фото: Ганна Аргірова

Під час заходу «Про вишиванку», який організував у Львові Західноукраїнський офіс Європейської Бізнес Асоціації, директорка «ГалТранс-Логістик» розповіла, як купила свою першу сорочку та чому важливо досліджувати свої минуле.

«Все почалося із відвідин гуцульського  етно-фестивалю у Космачі,  і ось вже понад десять років я збираю вишиванки з різних регіонів України», – розповіла Марія Мулява. Її колекція нараховує сто п’ятдесят сорочок, кожна з яких має свою унікальну історію. Марія розповідає, що потрапила на цей фестиваль, коли їй було 27. Саме там вона вперше запитала себе, а чи є у неї сорочка, яку вона могла б передати наступному поколінню. Але виявилося, що у її родині таких немає.

«Мої бабця та дід – біженці з Польщі. У день перед від’їздом їхню хату обікрали, – розповідає вона, – тож приїхали майже ні з чим». Незабаром вона купила свою першу сорочку, а потім їх ставало все більше і більше. «В якийсь момент їх стало так багато, що я не встигала всі носити, тож почала їх збирати», – каже Марія. Згодом вона почала їх шукати навмисно, щоб був зразок сорочки з кожного регіону. Проте свої 150 вишиванок вона не хоче називати колекцією, каже, що то радше збірка. «Я би сказала, що у Львові найбільше тим займаються. Я думаю, що є десь 20-30 колекціонерів, а тих, що збирають – понад сто».

Наразі вона інвестує свій час та гроші у колекцію. Проте продавати ці вишиванки Марія не збирається і жартує, що коли вийде на пенсію, то відкриє свій музей вишиванок. «Хоча я розумію, що можу продати сорочки дорожче, ніж придбала».

Інколи сорочки треба підшивати або реставрувати, бо найчастіше вони або дуже старі, або майже знищені. За кожною вишиванкою стоїть певна історія, тож коли у Марії з’являється нова сорочка, вона намагається дізнатися, хто її носив. Саме тому деякі сорочки вона знає поіменно, проте так вдається не з усіма. Деяку частину сорочок Марії вдалося купити через перекупщиків, які зазвичай не записують родовід вишиванки.

Читайте також: Не буває однакових. Як львів'янка дає життя старим вишиванкам

«Завдяки такому бізнесу відбувається популяризація вишиванок, адже саме вона “витягають” старі сорочки із скринь. Хто-зна, що було б з ними, адже часто діти не розуміють їхню цінність та можуть просто викинути чи спалити», – говорить вона. В Україні існує «вишиванковий бізнес». Одну старовинну сорочку можна придбати і за 700 доларів. Однак Марія заспокоює: «Нині ціни на вишиванки впали, найвищі були – після Євромайдану».

Марія розповідає, що одного разу їй зателефонувала перекупниця з Косова і сказала, що у неї є сорочка із села Красноставці, а вишиванки з цього села мають свій унікальний орнамент. «Вона сказала мені, що триматиме цю вишивану лише годину. І якщо я не встигну, то вона продасть її іншій людині. На той момент я була в Яремче, до Косова це півтори години. Проте без вагань я взяла машину і була там вже через годину», – розповідає Марія.

Вона має два записники, бо одного виявилося недостатньо, де вона записує імена колишніх власників сорочок та розписує орнаменти у кольорах, які притаманні тому чи іншому регіону. Розповідає, що українські шви – це не хрестик, а всі види гладі, занизування, вирізування, солов’їні вічка, ретязь та інші. Каже, що до українського візерунка найближчий румунський.

Тепер Марія вважає, що їй є що залишити по собі. Вона таки переконана, що найкраще, що вона може зробити зі своєю збіркою, це зробити її доступною для споглядання для всіх охочих. «Коли людина розуміє, хто вона та яке її коріння, то вона усвідомлює свою цінність і розуміє себе краще».

Ганна Аргірова,

фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (0)

Додати коментар