Photo by Alina Fedorchenko on Unsplash
Із дня на день прогнозують можливе вторгнення Росії в Україну. Кандидат філології, літературознавець, автор близько 200 наукових праць і директор Дому Франка Богдан Тихолоз розповідає, чому українці переможуть, а Путін програє.
Читайте також: Храми Львова можуть прийняти біженців і надати приміщення під укриття у разі надзвичайної ситуації
Про війну думається, навіть коли не хочеться. Бо хочеться жити і думати про життя: любити, родити, творити, мріяти, планувати, будувати. А не вбивати, вмирати, тікати чи боятися.
Кажуть, страх смерті страшніший за саму смерть. Навряд чи це справедливо щодо війни. Війна завжди страшніша, ніж її очікування. Але є те, що вселяє надію. Надію на перемогу. Нашу перемогу.
Є прості речі, у яких я твердо певен. І саме вони – міцні підвалини моєї надії. Ось 5 причин, чому ми, українці, неодмінно переможемо, а Путін і його кліка обов’язково програють.
1. Ми боронимо своє, а Путін прагне загарбати чуже. Загарбники неодмінно програють, завжди, рано чи пізно.
2. У нас, українців, немає іншої землі, де ми вдома. Світ широкий, а вдома ми тут. І вже дуже, дуже, дуже давно. Це земля наших батьків, і дідів, і прадідів. А ще – що не менш важливо! – це земля наших дітей, онуків, правнуків... Тому ми звідси не підемо ніколи.
Читайте також: У Львові відбудеться Марш єдності
3. Наш ворог, яким би страшним і сильним не здавався, – колос на глиняних ногах. Росія – історичний анахронізм, приклад неефективного державного управління, застарілої сировинної економіки, низької виробничої мотивації і просто вражаюче жахливої «культури» праці, не здатна впоратися з територіями, скарбами й ресурсами (і передусім людськими), якими володіє. Це я навіть не буду починати про водку-сєльодку-гармошку-матрьошку… Це країна-лузер, і ми бачимо її цивілізаційну відсталість і безпорадність усюди, де тільки вона простягає свої загребущі немиті руки.
4. Путін смертний. Українці безсмертні, доки родитимуть і роститимуть нових українців – у мирі чи у війні, як страшно б це не звучало.
5. Ми переможемо, бо не можемо програти. Бо інакше наші діти будуть сиротами, жінки – рабинями, домівки – пустками, а земля – пустелею. Тому краще вже наші ліси будуть криївками, лани – полями битв, міста і села – пастками й лабіринтами, кожен камінь – зброєю, кожен вчинок – опором, а кожне слово – маніфестом гідності і свободи. Бо ми, українці, родом з краю гідності і свободи, а вони – Путін та іже з ним – з краю страху, підкорення й ґвалту.
Читайте також: «Не знаєш, що робити – гризи паличку», або Як не панікувати через війну
Насамкінець – дві жорстких, але чесних тези.
1. Протистояння України та Росії – не тимчасова проблема і не історична випадковість. Це не «момент, який треба перечекати». Це цивілізаційний конфлікт двох принципово різних світоглядів, систем цінностей, національних менталітетів, політичних культур. І навряд чи цей конфлікт може бути розв’язаний через вагання, хитання і компроміси. Пробували століттями – нічого не вийшло. Дякувати Богу, ми вже настільки різні, що несумісні. Більше ніколи не буде сумнівного «братерства» народів.
2. Війна – хоч би як страшно це не звучало – це теж життя. Спосіб, форма, період, фаза життя. А життя треба жити. Тобто любити, родити, творити, мріяти, планувати, будувати. А не тікати чи боятися. Слід просто робити те, що ми любимо і вміємо, у що віримо і задля чого живемо. Кожен те, що любить і вміє, у що вірить і задля чого живе.
Моя надія стоїть на камені моєї віри. А моя віра гартується у вогні моєї любові. І я такий не один. Саме тому ми переможемо.
Нагадаємо, Президент України Володимир Зеленський оголосив 16 лютого Днем єднання. У середу на будинках в усіх населених пунктах мають підняти державний прапор, о 10:00 пролунає гімн України, а іноземні дипломатичні представництва мають провести «іміджеві заходи» для єднання та підтримки України.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
