Фото: Юра Мартинович
Чи може держава повернути власність над будинком пам’яткою архітектури, якщо приватний власник її знищує. Питання особливо актуальне для Львова, де знищуються пам’ятки архітектури. Один з останніх випадків – вілла Люсія на вулиці Свенціцького, яку цього тижня суд відмовився внести у реєстр виявлених пам’яток. Як це питання регулюється законом в Україні та у Європі – адвокат, партнер юридичної фірми Dexis Partners, старший викладач Школи права УКУ Іван Городиський.
Одного разу, в розмові з депутатом міської ради зайшла мова про львівський будинок, який зараз руйнується, внаслідок конфлікту між власником та міською радою. Пригадую, я тоді десь осудливо відгукнувся про бездіяльність власника щодо його збереження, але колега-депутат здивувався: «Ну так це ж його власність!». Коли я аргументував, що це ще й історична спадщина, він знову парирував: «Ну так це ж його приватна власність! Він може робити, що хоче».
Читайте також: Конституція vs імпровізація. На що насправді не має права Зеленcький
Дуже часто в дискусіях навколо руйнувань чи «покращень» нерухомості, яка належить до культурних пам’яток в Україні можна почути безапеляційну позицію власників «Це наша власність і ми можемо з нею робити, усе що вважаємо за потрібне». Тішить, що приватна власність, поняття якої повернулося до нас після десятиріч комуністичного експерименту, стає звичним та цінним поняттям. Проте ця категорія не є абсолютною, як її часто сприймають наші співгромадяни.
Конституція України передбачає, що «власність зобов’язує» і, тим самим, не повинна використовуватися на шкоду суспільству та його інтересам, а право власності може бути обмежене і навіть позбавлене з мотивів суспільної необхідності. Те, що «суспільний» або «публічний» інтерес є легітимною підставою для обмеження права власності підтверджують і міжнародні договори, і практика того ж Європейського суду з права людини.
Проте очевидним питанням, з яким я стикався у дискусіях у тому ж Фейсбуку є те, чи обмеження права власності задля захисту та збереження культурних пам’яток становить такий «суспільний інтерес»? Законодавство України (Цивільний кодекс, Закон «Про охорону культурної спадщини»), визначають особливий правовий режим власності на культурні пам’ятки, який включає положення щодо контролю за їх збереженням та встановлює вимоги до їх власників, щодо їх збереження.
Читайте також: Чи можна застрахуватись на випадок інфікування коронавірусом
Такі заходи, які, по суті, обмежують право власності на культурні пам’ятки, є вимогою як національного законодавства, так і міжнародних зобов’язань України. При цьому, відповідно до все тієї ж Конституції, усі суб’єкти права власності рівні перед законом, тому статус приватної власності не може бути імунітетом від виконання цих вимог.
Ці обмеження права власності, обумовлені не просто волею законодавця, а й тим самим «суспільним інтересом», який полягає у збереженні пам’яток культурної спадщини. Цей інтерес обумовлений, в тому числі і відповідальністю перед прийдешніми поколіннями, що зафіксовано в преамбулі Конституції та в Законі «Про охорону культурної спадщини».
Європейський суд з прав людини, у своїй практиці, теж визнає суспільний інтерес щодо збереження пам’яток культурної спадщини як законну мету для обмеження права власності. У рішенні в справі «Козасіоглу проти Туреччини», предметом спору був примусовий викуп державою будинку в місті Адана, який було занесено до переліку культурних пам’яток. Суд у своєму рішенні встановив, що захист культурної та історичної спадщини в інтересах суспільства «є законною метою, здатною виправдати експропріацію державою будівлі, визначеної як «культурна пам’ятка».
До речі, механізми примусового викупу або «експропріації» культурних пам’яток у власника за рішенням суду задля їх збереження, передбачені і законодавством України (ст. 352 Цивільного кодексу). Однак в Єдиному реєстрі судових рішень не міститься жодного рішення, предметом якого були б відносини згідно з цією статтею.
Читайте також: Без смаку та запаху. The New York Times про наслідки від Covid-19, який вражає імунну систему
Тому обмеження права власності на культурні пам’ятки у формі зобов’язань щодо їх збереження є легітимним. Суспільний інтерес у цьому випадку полягає у охороні та збереженні культурних пам’яток для нинішнього і майбутніх поколінь. Статус приватної власності не впливає на допустимість цих обмежень, посилання на свободу дій власника, у цьому випадку, будуть нікчемними.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
