Історія Галицького крайового сейму, або Як у Львові діяв найвищий законодавчий орган Галичини

1055 0
Екскурсовод та львовознавець Петро Радковець розповідає про історію найвищого законодавчого органу в Галичині з 1861 до 1918 року – Галицького крайовому сейму.
Будівля Галицького сейму. Архітектор Юліуш Гохберґер. Основні роботи з будівництва було завершено влітку 1881 р.

Будівля Галицького сейму. Архітектор Юліуш Гохберґер. Основні роботи з будівництва було завершено влітку 1881 р.

Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!

(Євангеліє від Матвія 7:15-20)

Сьогодні звертаюся до теми історії галицького парламентаризму. Зокрема, хочу приділити увагу найвищому законодавчому органу в Галичині з 1861 до 1918 року – Галицькому крайовому сейму.

Галицький Крайовий Сейм. Такі фотографування були традиційними перед початком роботи Сейму.

Із 15 по 26 квітня 1861 року у Львові тривали перші засідання Галицького крайового сейму, створеного на розпорядження цісаря Франца-Йосифа І. Ця нова державна структура прийшла на зміну Становому сейму, що діяв у Галичині з 1775 до 1848 року.

Засідання Галицького сейму

Законодавчою базою формування Галицького крайового сейму були два документи: Крайовий статут і Сеймова виборча ординація (додатки до Лютневого патенту 1861 р.). Ці законодавчі акти відображали тогочасне розуміння соціальних взаємин і можливість волевиявлення. За твердженням С. Гродзіцького, основними критеріями права на голос і можливість бути обраним в ті часи були соціальне й фахове становище, заслуги перед державою, спосіб життя і політична свідомість.

Князь Леон Сапіга, перший маршал Галицького сейму

Усі виборці в Галичині були поділені на чотири курії, кожна з яких окремо обирала послів до сейму строком на шість років. Галицький сейм складався з дев’яти вірильних місць: трьох львівських архиєпископів (греко-католицького, римо-католицького та вірменсько-католицького обрядів), чотирьох єпископів (двох перемиських, одного станіславського і одного тарновського) і двох ректорів Краківського та Львівського університетів. Решту (141 посла) обирали в куріях, і таким чином загальна кількість послів у сеймі становила 150.

Посли-русини Галицького сейму 1-ї каденції (1861—1867). 1-й р. А.Петрушевич, Я.Кульчицький, А.Яновський, М.Куземський, С.Л-ч, Ю.Лаврівський, М.Качковський, М.Малиновський, А.Юзичинський. 2-й. Я.Шведицький, Ю.Негребецький, М.Демків, Г. Гинилевич, О.Королюк, ?, В.Фортуна, С.Дволінський або І.Загоройко, А.Могильницький, Л.Полевий, І.Борисикевич, А.Стоцький?, Л.Трещаківський, І.Гушалевич, М.Грицак, С.Трохановський, Й.Лозинський, А.Павенцький, А.Добрянський, Т.Павликів, Т.Білоус. 3-й. С.Качала, І. Н., М.Курилович, О.Кравців, І.Дзерович, М.Ковбасюк, М.Устиянович. 4-й. Г.Процак, Я.Лапичак, К.Лепкалюк, М.Старух, М.Лавринович, І.Карпинець

До першої курії належали великі землевласники, які щорічно сплачували не менш ніж 100 золотих ринських податку. Другу курію становили посли від найбільших міст Галичини: Львів – чотири; Краків – три, а від Перемишля, Станіслава, Тернополя, Бродів, Ярослава, Дрогобича, Бялої, Нового Сонча, Тарнова, Жешува, Самбора, Стрия та Коломиї – по одному послу. Третя курія була курією Львівської, Краківської та Бродівської торгово-промислових палат. Четверта – курія сільських громад. Одним із основних критеріїв виборчого права була спроможність сплачувати податки. Отже, посли, які робили більший внесок у державну казну, мали більший вплив на владу.

Українська фракція Галицького сейму називалася «Руський клуб». Понад пів століття його роботи члени української фракції становили від 10 до 30 відсотків складу цього крайового парламенту. Проте деякі українські посли  входили до фракції «Польське коло», а восени 1892 року «Руський клуб» покинули москвофіли.

«Опікунський дух Галичини» головна скульптурна група на аттиковій частині будівлі. Композиція складається із трьох алегоричних постатей: у центрі композиції представлена — Галичина-мати, яка простягає руки до розміщених з обох сторін Дністра і Вісли, що уособлюють захід та схід Галичини

Питання компетенції та порядку роботи Галицького сейму нормували Крайовий статут 1861 року і регламент 1865 pоку, які потім частково змінювалися. Вся діяльність сейму була підпорядкована центральній владі. Він був частиною бюрократичного апарату Австро-Угорської монархії, але його постанови, які хоч і мали вигляд дрібних актів, мусили в обов’язковому порядку затверджуватися цісарем, а отже, були фактично актами імперської волі.

На перших виборах функції комітету з виборів українських послів до сейму виконувала редакція газети «Слово», а від 1895 року в Галичині були організовані чотири українські виборчі штаби: москвофільський, народовський, Радикальної партії та Головний руський виборчий комітет.

Зала засідань Галицького крайового сейму. Фото вірогідно З. Ґольдгаммера, 1899-1903

Стаття 19 Крайового статуту надавала сейму право законодавчої ініціативи в усіх питаннях, пов’язаних з потребами краю. Крім законодавства,  cейм формально здійснював контроль за діяльністю намісника, однак юридичної відповідальності намісника перед сеймом не було. Він сам або призначені ним урядові комісари брали участь в роботі крайового парламенту, контролюючи в такий спосіб його діяльність. Ба більше, до компетенції намісника входило оголошення виборчих списків, їх перевірка, виготовлення посвідчень для обраних депутатів, що давало змогу чинити тиск під час виборів. У намісництві ж готували і направляли до сейму урядові законопроєкти.

Сходи до зали засідань Сейму. По боках групи що представляли чотирьох польських і давньоруських правителів: князів Мєшка І та Володимира Великого, які запровадили християнство, а також короля Казимира Великого та Ярослава Мудрого. Під час Другої світової війни або відразу ж після неї ці скульптури безслідно зникли.

Після кожних виборів до Галицького сейму його першу сесію присвячували затвердженню повноважень послів та розгляду скарг про порушення під час виборів. Польські депутати опротестовували повноваження своїх українських колег, звинувачуючи їх у використанні Греко-католицької церкви для передвиборчої агітації. Згідно зі стенограмою першої сесії сейму (1861 р.), один посол стверджував: «Немає в нашому краю священика слов’янського обряду, проти якого не було б складено протест».

Нехтування виборчим законодавством та моральними нормами в нашій історії вже має певну традицію. Про порушення під час виборів до Галицького сейму впродовж усього часу його роботи писали чимало львівських газет, цитуючи галицьких парламентарів. Влада також чинила тиск на виборців і кандидатів у посли. Приміром, напередодні виборів 1861 року австрійський намісник зібрав державних службовців і наказав їм голосувати за потрібних владі кандидатів, а директор гімназії мав забезпечити належне голосування вчителів. 

Не дивлячись на протидію влади, уже на першій сесії сейму «Руський клуб» виборов для української мови статус офіційної: українські посли виступали українською, протоколи засідань вели польською та українською, під час відкриття і закриття сесій маршалок звертався до українських депутатів українською. А з 1895 року депутати-українці й присягу складали українською. Під час виборів до сейму в 1861 і 1913 роках українці Галичини здобули майже всі мандати в четвертій курії Східної Галичини.

Скульптури Казимира ІІІ та Ярослава Мудрого

Ще понад сто років тому, на зорі галицького парламентаризму, свідомі представники передової інтелігенції провадили велику роз’яснювальну роботу, публікуючи свої статті у пресі та видаючи передвиборчі брошури. Автори таких публікацій переважно не зазначали свого імені або ж ховалися за псевдонімом, остерігаючись переслідувань влади.

«Гей, пане брате! красно, правда говориш; але покажи но, що ти до тепер для мене доброго зробив», – звертався до кандидатів у сейм Старий Знакомий.

А в брошурі, виданій доктором Володимиром Бачинським, читаємо: «Час недалекий, коли прийдеться нам сповнити наш народний обов’язок і сказати, кого хочемо мати нашими заступниками в парламенті. Хто шанує себе і свій нарід, хто хоче добра свому народови і своїм дітям, того ніщо в світі не зможе відтягнути від сього обов’язку, той не може позволити, аби чужі люди і вороги шкодили руській хлопській справі в парламенті. Щоб сей важний обов’язок совісно сповнити, мусимо поважно призадуматися, в чиї руки віддати долю родини своєї, цілого руського народу».

Дуже часто передвиборчі заклики були звернені до національної свідомості галичан: «Розуміється, що ні на польського, ні на московського кандидата голос свідомого руського хлопа не паде, бо руські хлопи вже самі добре знають, що Поляки і москвофіли – то самі люті вороги руського народу і руських хлопських інтересів. Тому тут не будемо займатися ані не будемо пояснювати, як вони нам шкодять. Свідомий хлоп сам гаразд се знає (...). Вибори вже близько. Слухайте промов різних агітаторів і кандидатів, але свій розум майте. Не легковажте хвилі виборів, ані не дайтеся заманити на пусті обіцянки, або на хвилеву користь чи приємність».

Великий досвід участі в державних справах допоміг українським послам Галицького крайового сейму бути в перших рядах діячів Західноукраїнської Народної Республіки, створеної після розпаду Австро-Угорської імперії.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!