Львівський університет у кін. ХІХ – на початку ХХ ст., в якому вчилася Луція Фрей
27 січня наша держава разом з усім світом відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Генеральна асамблея ООН 1 листопада 2005 року прийняла резолюцію, в якій мовиться про те, що «Голокост, який призвів до знищення 1/3 євреїв і в незліченній кількості інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження...»
Саме цей документ оголосив 27 січня Днем пам’яті жертв Голокосту. Саме 27 січня 1945 року війська 60-ої армії Першого Українського фронту звільнили один із найбільших концентраційних таборів нацистської Німеччини – Аушвіц-Біркенау, який діяв біля польського міста Освенцим у 1940 – 1945 роках.
У цей день вважаю за потрібне розповісти про відому лікарку, львів’янку, видатну європейську вчену, яка стояла в авангарді нової науки неврології та описала хворобу, що отримала її прізвище. Ця жінка – Луція Фрей.
Відомий польський невролог Євфеміуш Герман так описав її: «Надзвичайно скромна, тиха, з працьовитістю мурахи, відзначалася високим ступенем творчої винахідливості, усі її наукові роботи характеризуються незвичною точністю, намаганням досягти всебічного пізнання досліджуваного питання і серйозними знаннями предмета».
Луція Фрей-Ґоттесман народилася у Львові 3 листопада 1889 року в родині, що належала до асимільованих львівських євреїв. Тато – Шимон Стиха Фрей, мама – Діна Вейреб. Родина вважалася досить заможною, тато був постачальником будівельних матеріалів. Рідною мовою в родині вважали польську. Освіта доньки стала пріоритетом. Луцію віддали на навчання в загальноосвітню католицьку школу при монастирі бенедиктинок (1896 – 1900 рр. ) Згодом – у гімназію для дівчат Гольблата- Камерлінга. Дівчина чудово вчилася і в 1907 році екстерном склала іспити в гімназії Франца-Йосифа (зараз корпус Львівської політехніки №20 на вулиці Князя Романа). Далі був Львівський університет, філософський факультет.
Згодом Луція зосередилася на вивченні математики. Навчалась у відомого фізика-теоретика Мар’яна Смолюховського (1908 – 1912 рр.) Згідно з автобіографією, в 1913 році на відмінно склала вчительські екзамени. Проте це не означало, що вона знайшла своє призначення, тож не припиняла пошуки. Її вабила наука, але яка саме, вона не могла зрозуміти. Екзистенційні пошуки привели її до другої вищої освіти: Луція почала вивчати медицину. Цей свідомий вибір вона зробила у віці 28 років і знову сіла за парту, маючи вже фундаментальні знання з філософії, математики та фізики.
Далі історія внесла свої корективи. Війна 1918 року. Луція перериває навчання на рік. Є джерела, які містять інформацію, що під час війни героїня нашої розповіді працювала в крайовому шпиталі у Львові, у нервово-психіатричному відділенні професора Казимира Ожиховського. Чотири семестри закінчила у Львові, а далі було навчання у Варшаві в того ж професора. Ще до закінчення університету Луція почала працювати в новій неврологічній клініці Ожиховського, створеній у 1920 році на базі кафедри у Варшаві.
Пані Фрей стала асистенткою професора, у червні 1921 року закінчила навчання, а з червня 1922-го до травня 1923-го складала фінальні іспити і найголовніший іспит із неврології у свого професора . Склала на відмінно! Диплом про закінчення університету отримала 23 червня 1923 року. На той час молода лікарка мала 34 роки. У 1923 – 1928 роках працювала в клініці Варшави вже як старша асистентка. У 1929-ому повернулася до рідного Львова і вийшла заміж за адвоката Марка Ґоттесмана. Як кажуть, у 40 років життя лише починається. Чудова освіта, улюблена робота... З травня 1929 року Луція почала працювати лікаркою у єврейському шпиталі на вулиці Раппопорта, 8 (тепер там пологовий дім).
У 1930 році у віці 42 роки народила доньку Дануту. Мешкала родина на вулиці Зиґмунтовська, 12 (тепер Гоголя ). В 1932 році разом із дітьми та батьками чоловіка (у одному джерелі є інформація, що в адвоката був син від першого шлюбу 1919 року народження – хлопчик на ім’я Якуб ) переїхала в краще помешкання на вулиці Сикстуська, 35 (тепер Дорошенка ). Розквіт медичної кар’єри Луції припав саме на цей щасливий період. Вона багато працювала, приймала хворих. Випадковий пацієнт, який звернувся до неї, став таким собі щасливим квитком, про який мріє кожен лікар, учений: дати своє ім’я новій хворобі чи синдрому, зробити наукове відкриття, щось таке, чого до тебе ніхто не робив, бути першопрохідцем, відкривачем.
Отже, хворий Б. виявився 25-річним чоловіком, працівником трикотажної фабрики на вулиці Янівська (тепер Шевченка ), який отримав кульове поранення нижньої щелепи, згодом пережив тиф, потім мав операцію, вже майже одужав, але у нього з’явився дивний симптом – сильне потовиділення на половині обличчя, де було поранення. Причому потовиділення це було під час їжі. Хворий прийшов до лікарки по довідку через сором, бо оточення почало звертати увагу на нього. «Дайте довідку, що я здоровий, бо люди думають, що я так жадібно їм, що весь пітнію». Іншій лікар посміявся б із цього, але не Луція з її фундаментальними знаннями. Вона почала наукову роботу і… відкрила новий синдром, який потім назвали її ім’ям. Синдром Фрей є рідкісним неврологічним розладом, пов’язаним із травмою. Його провокує прийом їжі, куріння, загальне перегрівання, інколи нервово-психічне напруження. Та найцікавіше, що лікують його місцевими ін’єкціями ботулінотоксину (в народі – ботоксу), а ще пересіченням ураженого нерва та мазями. Крім опису однойменного синдрому, Луція Фрей написала наукові праці про вплив рослинних отрут на дегенерацію спинного мозку, атипові пухлини, аневризми аорти тощо. Лікарка мала величезну повагу серед колег і пацієнтів, була справжнім еталоном у професії. Але щастя тривало недовго, трагічні події ХХ століття внесли свої корективи і в життя її родини.
На початку Другої світової війни та приходу радянських військ до Львова органи НКВС заарештували чоловіка Луції Фрей, звинувативши його в контрреволюційній діяльності, та засудили до п’яти років тюрми. Але відсидіти цей термін він не встиг – його розстріляли 26 червня 1941 року «у зв’язку з початком воєнних дій...» Після того, як Львів окупували німці, Луція, як єврейка, мала залишити свій дім і опинилася у Львівському гето. Не допомогла ні слава, ні впливові пацієнти… Остання адреса, де мешкала лікарка зі світовим ім’ям, була вулиця Гайдамацька, 6, кв. 12, маленька кімната – 3 квадратні метри, де жінка мешкала разом із донькою.
Живучи у нелюдських умовах, Луція провадила лікарську практику в другій єврейській лікарні гето на вулиці Замарстинівська,112. Останній доказ того, що вона була ще жива, датований 1 квітня 1942 року. Це анкета-дозвіл на працю. У серпні 1942-го всі пацієнти і персонал клініки на Замарстинівській були страчені (щонайменше 400 осіб). Є дві версії загибелі лікарки: перша – в лікарні, друга – депортація в табір смерті Белжець у серпні 1942 року. Деякі біографи роком її смерті вважають 1943-ій (у червні того року відбулася ліквідація гето), але невідомою залишилася доля її доньки Данути та сина Якуба, батьків і свекрів.
Трагедія людини, родини, цілого народу та, зрештою, всього людства. А ще це трагедія Львова, бо місто втратило щонайменше третину населення суто через національну приналежність. Тож маємо знати і пам’ятати про таке явище, як Голокост, а ще про видатних людей Львова: лікарів, учених, юристів зі світовими іменами, життя яких обірвалося у Львівському гето. Щоби ніколи знову...
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.