Львів – сповнений тиші, або Як місто проводжає своїх героїв

14985 0
Ренесансний ансамбль площі Ринок повний прозорої, як сльоза, тиші, яку порушує лише схвильований звук труби. Прапори, величезний транспарант про Азовсталь, сонце, люди… Все завмерло, віддаючи шану герою.
Фото: Ярина Ключковська

Фото: Ярина Ключковська

Щодня у Львові ховають військових, які полягли за Україну. Сьогодні теж ховали героя. Фахівчиня з комунікацій, медіатренерка Ярина Ключковська ділиться, як місто попри повсякденний гамір, людні туристичні вулички і заповнені кнайпи, вшановує захисників, бо мусить пам‘ятати про страшну ціну, яку платить за своє буденне життя.

Читайте також: «Чим більше росіян ми вб'ємо зараз, тим менше доведеться вбивати нашим дітям», – з останніх слів Романа Ратушного

Сьогодні йшли у справах через площу Ринок. Заклопотані, в рюкзаку – щойно отримана посилка, а руках – торба з побутовою хімією. Парить. Людей багато. Біля катедри припарковані автобуси. Поруч купчаться люди в чорному, які рухаються від Гарнізонного храму. Це – похорон воїна.

В один із автобусів завантажується військовий оркестр. Вони курять і спльовують на тротуар. Це все буденна історія для них тепер.

З Ратуші вийшли, мабуть, усі працівники. Вишикувались уздовж дороги. Люди навпроти на зупинці стоять, гомонять про своє. І раптом…

До площі повільно під‘їжджає поліцейська машина. За нею – катафалк. Запала тиша. Дехто став на коліна. Автомобілі зупинилися навпроти входу в Ратушу. Мер Львова Садовий, як виявилося, теж стоїть там. Трубач грає Taps – мелодію, яка звучить на військових похоронах у США та інших країнах. У «Пласті» ми знали її як пісню, якою завершується ватра: «Ніч вже йде за верхи. Ясне сонце зайшло, юнаки. Тихо спіть, без тривог. З нами Бог. З нами Бог».

Читайте також: Ви сподіваєтесь на армію, але й армія сподівається на вас

Моя мама плаче поруч. Відчуваю, як всередині мене розтискається і тисне в груди пружина болю – я навіть не усвідомлювала, що вона в мене там всередині весь час. Ренесансний ансамбль площі Ринок повний прозорої, як сльоза, тиші, яку порушує лише схвильований звук труби. Прапори, величезний транспарант про Азовсталь, сонце, люди… Все завмерло, віддаючи шану герою.

Ховали Юрія Брухаля. 41 рік. Залишилися дві доньки, сестра і брат. Загинув 10 червня. Тихо спи, без тривог…

За мить катафалк рушив далі, за ним потяглись автобуси і кавалькада автомобілів. В один момент люди заворушились, пішли у своїх справах. Вітер знову погнав хмари небом. Але той болючий момент залишився десь всередині, перетворився на ще один виток пружини, яка знову стиснулась, але не зникла.

Майже щодня військовий похорон. Місто прощається з кожним героєм ось так. Місто, попри повсякденний гамір, людні туристичні вулички і заповнені кнайпи, мусить пам‘ятати про страшну ціну, яку платить за своє буденне життя.

Тут, на Марсовому полі, поруч з Личаківським кладовищем, все більше могил. Це фотографія більш як місячної давності. Сьогодні тут додалася ще одна.

Ми ще навіть не дійшли додому, як залунав сигнал тривоги. А вдома я прочитала про загибель Романа Ратушного.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

 


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!