Ілюстративне фото / БукІнфо

Нещодавно на навчанні новому для мене терапевтичному протоколу RTM ми відпрацьовували один елемент практики в парах. В цьому маленькому блоці потрібно було всередині себе проговорювати знайомий текст і бути в повному контакті з партнером, якій розповідав про свій досвід, і ще робити дії. А до цього я через нічні тривоги та вибухи взагалі не спала всю ніч, була дуже втомленою. 

Що сталося: я обрала для практики вірш Шевченка, який добре знаю. Але раптом, коли вже почала працювати з партнеркою, у мене замість нього вилізло: «я люблю тебя, жизнь, что само по себе и не ново, я люблю тебя, жизнь, я люблю тебя снова и снова». Більшість, мабуть, і не знають, що це пісня з культового серіалу, який крутили по телевізору, коли я ще була дитиною.

Сказати, що я тоді здивувалась, це нічого не сказати. Я охрініла. Бо взагалі з дитинства цю пісню не чула.

Це й побачила супервізорка, коли у мене округлилися очі.

Я продовжувала практику, була в контакті з клієнткою, ще й усвідомлено, силою волі замінюючи вірш. Потім говорила про це з колегами, дивувалась і сміялась: ми ніколи не знаємо, що раптом у нас вигулькне на поверхню.

В моїй особистій терапії, коли ми з терапевтом торкаємося дуже глибокого досвіду, я іноді мимовільно переходжу на російську, а потім повертаюсь знову до української. Мова досвіду, що був колись отриманий, дуже умовно – мова «лімбічної системи» того моменту – була російська.

І в терапії клієнтів це також відчутно: людина при доторку до травматичних чи важких спогадів може переходити на російську.

При цьому я даю підтримку і супроводжую українською (це обговорено з клієнтом, і для більшості українська мова зараз – один з елементів «рамки безпеки»).

А потім і клієнт повертається до української.

Я вже давно думаю українською, мені сняться сни українською. І дійсно люблю життя, але коли префронтальна кора від втоми та стресу не стягує навантаження – це дивно, але нормально, оце раптове: «я люблю тебя, жизнь».

Втома, стрес, тривога – точно впливають на нашу мовну стійкість. Викладачі мовних курсів розповідають про те, що багато людей зараз повертаються до російської.

Іноді це дійсно ознака виснаження (хоч є багато інших чинників). У мене є спостереження – не дослідження – що, можливо, повертаються з української до російської ті, хто точно знають, що поїдуть з країни. Іноді це ті, хто таким чином проявляють супротив владі (форма протестної поведінки), іноді це родини військовослужбовців, у яких є відчуття, що «ми і так платимо свою ціну і робимо внесок», іноді це ознака розчарування в процесах країни та війни, іноді намагання зберегти частину своєї ідентичності, іноді страх цькування за помилки і неможливість витримати критику – із всім цим, думаю, можна поступово працювати.

Якщо це ознака втоми та виснаження, мабуть, варто сказати собі: «оце «я втомилась» – це зробити щось для себе, щоб хоч трохи відновитись. І далі рухатись українською».

Джерело

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.